Справа № 333/9174/25
Провадження № 2-а/333/155/25
27 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, адміністративну справу №333/9174/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
23.09.2025 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №727 від 31.07.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП і накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 25500,00 гривень, провадження по справі закрити, а також стягнути з відповідача судові витрати і витрати на правничу допомогу. Позов обґрунтований тим, що 31.07.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №727 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, у якій зазначено, що 12.07.2025 року, о 19-30 годині, по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 при перевірці військово-облікових документів не мав при собі військово-облікового документу, чим порушив вимоги п.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що було складено відповідний акт від 12.07.2025 року. Про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався лише 15.09.2025 року, у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження. Постанова підлягає скасуванню, оскільки відповідач участі у розгляді справи не брав, про існування справи не повідомлявся, у зв'язку з чим був позбавлений надати свої доводи і докази. При винесенні оскаржуваної постанови не враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан та інші обставини, які слід врахувати при призначені адміністративного стягнення.
Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 25.09.2025 року позивачу поновлено строк для оскарження постанови, відкрито провадження по адміністративній справі, постановлено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 25.09.2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, зупинено примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 штрафу у розмірі 51000,00 грн., що здійснюється на підставі постанови №727 від 31.07.2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках виконавчого провадження ВП №79099545, що знаходиться на виконанні в Лівобережному відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), до набрання законної сили судовим рішенням по справі №333/9174/25.
13.10.2025 року представник відповідача надав суду через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що 12.07.2025 року, о 19-30 годині, по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 при перевірці військово-облікових документів не мав при собі військово-облікового документу, чим порушив вимоги п.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що було складено відповідний акт від 12.07.2025 року. Уповноваженою особою у відповідності з ч.6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення №507 від 12.07.2025 року, в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 31.07.2025 року о 09-00 год. Проте на розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився.
24.11.2025 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він зазначив, що позивач ОСОБА_1 своєчасно 19.05.2024 року здійснив уточнення персональних та службових даних у єдиному державному реєстрі військовозобов'язаних, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом з електронної системи Резерв+ Міністерства оборони України. Військово-обліковий документ також наявний. У постанові про накладення адміністративного стягнення зазначено, що підставою для її складання є протокол про адміністративне правопорушення від 12.07.2025 року №507, яким відповідача ніби то повідомлено про час і місце розгляду справи. Таке твердження не відповідає дійсності. Підпис позивача значно відрізняється від підпису, який поставлено в самому документі (протоколі). І це видно неозброєним оком, якщо порівняти цей підпис із справжнім підписом позивача в паспорті, акті виконаних робіт від 16.10.2025 року.
Позивач і його представник, будучи повідомленими судом своєчасно і належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Представник позивача надав через канцелярію заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.
Представник відповідача, будучи повідомленим судом своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Скористався своїм правом на надання відзиву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень КАС України розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов таких висновків.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №727 від 31.07.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, і накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25500,00 гривень.
За змістом оскаржуваної постанови 12.07.2025 року, о 19-30 годині, по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 при перевірці військово-облікових документів не мав при собі військово-облікового документу, чим порушив вимоги п.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що було складено відповідний акт від 12.07.2025 року. Уповноваженою особою у відповідності з ч.6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення №507 від 12.07.2025 року, в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме: 31.07.2025 року о 09-00 год. Проте на розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився, про причини неявки не повідомив. У протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 від пояснень відмовився, свою провину не визнав.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено про проведення часткової мобілізації.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
За змістом ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року №559 затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.
Відповідно до п.1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок №559) військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 2 Порядку №559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); або у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідно п.7 вказаного Порядку військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації. Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку. У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (далі - QR-код військово-облікового документа).
Згідно з п.8-1 вказаного Порядку QR-код військово-облікового документа містить відомості про військово-обліковий документ в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній. QR-код військово-облікового документа містить відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 7, 8, 11-13, 17 пункту 8 цього Порядку. Військово-обліковий документ в електронній формі є дійсним лише за наявності QR-коду та не може використовуватися без нього.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст.235 КУпАП).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки вправі розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення через свого керівника. При цьому відповідними повноваженнями, як свідчить аналіз Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, наділені не лише територіальні центри комплектування та соціальної підтримки із статусом юридичної особи, а й їх відокремлені підрозділи попри відсутність у них статусу юридичної особи.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З урахуванням наведеного, відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу юридичної особи не виключає його можливість бути відповідачем в адміністративному суді, де він виступає як суб'єкт владних повноважень, чиє рішення за правилами ст. 286 КАС України є предметом оскарження.
За правилами ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Уповноважені посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1, 211 КУпАП, визначаються наказами керівників відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Приписами статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач зазначає, що ним 19.06.2024 року оновлено свої дані в застосунку «Резерв +» та вказане підтверджується скріншотом з застосунку «Резерв +», в якому вказано: «Дані уточнено вчасно».
Згідно з інформації, яка міститься на сторінці застосунку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, «Резерв+» - це Електронний кабінет призовників, військовозобов'язаних та резервістів. До того ж, на цій сторінці у розділі «Якими нормативно-правовими актами регулюється функціонування «Резерв+» указано, що перш за все це Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 року №1951-VIII (далі Закон №1951).
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону №1951 електронний кабінет це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов'язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Аналіз викладених норм законодавства дає підстави суду дійти висновку, що додаток «Резерв+» є тим мобільним додатком, через який формується військово-обліковий документ в електронній формі, а дійсність сформованого військово-облікового документа підтверджується QR-кодом.
За таких обставин, наявність уточнених даних вчасно в мобільному додатку «Резерв+» є виконанням військовозобов'язаним вимог частини 6 статті 22 Закону №3543.
Також суд враховує лист Міністерства оборони України від 31.07.2024 року щодо офіційного роз'яснення юридичної сили електронного та паперового військово-облікового документу, в якому вказано, що наявність у особи військово-облікового документа в електронній формі, наприклад, у відповідному застосунку мобільного телефону, або у вигляді роздрукованого військово-облікового документу з QR кодом, є рівнозначним військово-обліковому документу у паперовій формі, оскільки усі вони мають однакову юридичну силу.
Відповідно положень частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд у відповідності до вищенаведених норм процесуального закону встановлює обставини саме на підставі належних доказів та не може переймати на себе обов'язки відповідача, якщо такі докази відсутні у матеріалах справи.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення).
Уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський зобов'язані, з 17.07.2024 року, здійснювати фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації.
Так, належними доказами у справі про адміністративне правопорушення за фактом відсутності при собі та/або непред'явлення уповноваженій особі військово-облікового документа можуть бути виключно матеріали фото- і відеофіксації у порядку абз.2 ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як вбачається з матеріалів справи, сама вимога до ОСОБА_1 про пред'явлення військово-облікового документа, а також відповідні дії останнього, тобто непред'явлення чи пред'явлення такого документа у електронному або іншому вигляді у визначеному законом порядку, зафіксована не була, чим порушено права військовозобов'язаного та вимоги абз.2 ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з приміткою до ст.ст. 210, 210-1 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
В матеріалах справи відсутні дані, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови вживав заходи щодо отримання з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних позивача, відомості про якого, як зазначено вище, в наявності у вказаному Реєстрі. Відомості про відсутність такої можливості з боку відповідача в матеріалах справи відсутні, відповідач у відзиві взагалі не посилався на ці обставини.
Судом також враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.10.2011 року по справі «Рисовський проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За нормою ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Згідно зі ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За змістом Постанови від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282).
З огляду на викладене, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-облікового документу, а наявні в матеріалах справи докази у сукупності не підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні докази, з врахуванням встановленого КАС України, обов'язку відповідача доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд дійшов висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення і відповідно про необхідність скасування постанови №727 від 31.07.2025 року.
На підставі ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновків, що оскаржувану постанову слід скасувати із закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача понесених судових витрат: сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.
Згідно з приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України, оскільки судом задоволено позовну заяву немайнового характеру, то понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань у розмірі 1514,00 грн.
Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.
На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги позивач надав суду лише договір про надання правової допомоги від 08.09.2021 року. Водночас матеріали справи не містять акту виконаних робіт і документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги саме по цій справі, оформлених у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касових чеків, посвідчення про відрядження). Наданий акт приймання наданих послуг від 16.10.2025 року стосується зовсім іншої справи.
Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, без відповідного детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, відсутні підстави для стягнення на користь позивача судових витрат щодо надання професійної правничої допомоги.
Керуючись Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, ст.ст.241-246, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення №727 від 31.07.2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - скасувати.
Провадження по справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 27 листопада 2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.С. Тучков