Справа № 308/14450/25
1-кп/308/1168/25
26 листопада 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у кримінальному провадженні №308/14450/25 (1-кп/308/1168/25), відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071030001728 від 11.09.2025, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
на розгляд Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Ухвалою від 03.10.2025 суддя призначив підготовче судове засідання у кримінальному провадженні.
Ухвалою від 07.10.2025 суд продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 діб, тобто до 05 грудня 2025 року включно з визначенням розміру застави.
У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підставою для продовження застосованого запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до такого висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
З фактичних обставин вбачається, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішується на стадії судового провадження, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки така перестала існувати, а на її заміну висунуте обвинувачення.
У свою чергу, обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою на стадії судового провадження вирішальне значення має наявність чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд бере до уваги, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 186 КК України відповідно до правил ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Також суд бере до уваги те, що обвинувачений зареєстрований поза межами Закарпатської області.
Відомості про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, зокрема, й за місцем здійснення судового провадження матеріали судової справи та досліджуваного клопотання не містять.
Крім того, судом не встановлено обставин, які би свідчили що з огляду на стан здоров'я обвинуваченого до нього не може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Поряд із цим, слід враховувати, що слідчий суддя, констатуючи про наявність ризику за п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України вказував про те, що обвинувачений після виписки з медичного закладу до розташування військової частини не повернувся.
За таких обставин суд доходить до висновку про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд погоджується із доводами клопотання про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, адже у цьому кримінальному провадженні допитувалися свідки, потерпілий, а також проводилося експертне дослідження.
У зв'язку з викладеним обвинувачений є обізнаним щодо анкетних даних відповідних учасників процесу, а також повідомлених ними відомостей з приводу обставин, які стосуються предмета доказування у кримінальному провадженні, а тому може впливати на відповідних учасників процесу з метою зміни наданих ними показань.
Суд бере до уваги, що в силу приписів ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Окрім цього, заслуговує на увагу твердження прокурора про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, позаяк обвинувачений має судимість.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд доходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення, а також з урахуванням особи обвинуваченого, на даний час існують стверджувані стороною обвинувачення ризики.
Із урахуванням, зокрема, даних про особу обвинуваченого, характеру інкримінованого йому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає, що продовження терміну тримання під вартою буде доцільним, а також відповідатиме вимогам процесуального закону.
Будь-яких відомостей про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для зміни стосовно обвинувачених запобіжного судом не встановлено.
Чинне законодавство у випадках вирішення питань щодо продовження строку дії наведених заходів забезпечення кримінального провадження зобов'язує суд перевіряти можливість запобігання ризикам, персоніфікованих ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу до особи, аніж той, про обрання (продовження) якого просить сторона обвинувачення.
Частина 1 ст. 176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
За обставин цього кримінального провадження встановлені судом ризики є дійсними та триваючими. На переконання суду, застосування альтернативних запобіжних заходів, що не пов'язані з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, а також не зменшить наявних ризиків.
Отже, беручи до уваги особу обвинуваченого, характер пред'явленого обвинувачення, тяжкість покарання, що йому загрожує, суд вказує на те, що застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, особистого зобов'язання на даній стадії судового процесу є недоцільним з огляду на їх непропорційність встановленим ризик. Вказане зумовлює висновок про те, що за обставин цього кримінального провадження перелічені запобіжні заходи не будуть ефективними стримуючими факторами.
Письмових зобов'язань інших осіб про поруку за виконання обвинуваченим покладених на них обов'язків та їх доставки до суду не надходило.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що судове провадження щодо обвинуваченого триває, суд констатує про відсутність підстав для зміни обраного запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
За правилами ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Між тим, вказане правило не є імперативним. Суд звертає увагу на те, що під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому ухвалою слідчого судді передбачено можливість внесення застави.
У зв'язку з наведеним суд вважає, що підстави для того, щоб не визначати заставу під час продовження строку дії запобіжного заходу, відсутні.
Суд, беручи до уваги особу обвинуваченого, кількість та характер встановлених ризиків позапроцесуальної поведінки обвинуваченого, вважає, що раніше визначений розмір застави слід залишити без змін.
Крім того, суд вважає, що на обвинуваченого слід покласти додаткові обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення внесення клопотання.
Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372, 392 КПК України
клопотання прокурора задовольнити повністю.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 діб, тобто до 24 січня 2026 року включно.
Визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 обов'язків, передбачених цим Кодексом - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) грн. 00 коп.
У разі внесення застави на ОСОБА_4 , покласти такі обов'язки:
-прибувати до суду на першу вимогу у визначений час;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- не спілкуватися із потерпілим, свідками, спеціалістами, експертами у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9».
На ухвалу може бути подана апеляція протягом п'яти днів, починаючи з наступної дня після її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1