18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 726/73/24
провадження № 51-3718 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 березня 2025 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Садгірський районний суд м. Чернівці вироком від 12 лютого 2024 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
23 квітня 2024 року Чернівецький апеляційний суд за результатом розгляду апеляційної скарги прокурора скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 402 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Верховний Суд постановою від 04 лютого 2025 року задовольнив касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , скасував вирок Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2025 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 залишив без зміни.
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 був військовослужбовцем військової служби за контрактом, проходив її на посаді стрільця 1 відділення 1 стрілецького взводу стрілецької (резервної) роти в/ч НОМЕР_1 , мав військове звання молодший сержант.
11 жовтня 2023 року командир в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 видав наказ № 719 «Про забезпечення виконання наказу командувача Національної гвардії України № 198 о/с від 15 вересня 2023 року», згідно з яким молодший сержант ОСОБА_7 мав вибути 12 жовтня 2023 року з пункту постійного розташування в/ч НОМЕР_1 до в/ч НОМЕР_2 для проходження військової служби.
Зазначений наказ був доведений до відома ОСОБА_7 12 жовтня 2023 року приблизно о 18:33 його прямим начальником - командиром стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_8 .
ОСОБА_7 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, відкрито відмовився виконати зазначений наказ.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції:
- викладаючи короткий зміст апеляційних вимог прокурора, зазначив вимогу про зміну вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, попри те, що ним зазначалось саме про скасування судового рішення та ухвалення нового вироку з призначенням обвинуваченому покарання без застосування інституту звільнення від відбування такого;
- не взяв до уваги позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 04 лютого 2025 року, про необхідність розмежування поняття інституту призначення покарання від інституту звільнення від відбування покарання, а також про те, що місцевий суд при розгляді справи в повній мірі дотримався процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
- не надав належної оцінки змісту копії листа командира в/ч НОМЕР_1 від 13 березня 2024 року про те, що ОСОБА_7 після ухвалення судом першої інстанції вироку, перебуваючи в районі виконання завдань ОТУ «Лиман», 13 березня 2024 року знову не виконав бойове розпорядження командира ротної групи та не вибув на бойову позицію;
- проігнорував доводи апеляційної скарги прокурора про відсутність у ОСОБА_7 щирого каяття, докази сторони обвинувачення про його посткримінальну поведінку та характеризуючі дані;
- залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем за контрактом, який уклав добровільно;
- не зважив на доводи прокурора про те, що призначене ОСОБА_7 покарання суперечить приписам ст. 50 КК;
- не спростував доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставне врахування судом першої інстанції пом'якшуючої обставини - щирого каяття та необґрунтоване застосування положень ст. 75 КК;
- постановив рішення, яке не відповідає вимогам КПК.
Захисник ОСОБА_6 на касаційну скаргу прокурора подала письмові заперечення, в яких, із наведенням відповідних аргументів, просила скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник та засуджений заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити рішення суду апеляційної інстанції без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою Закону в касаційному порядку не оскаржуються.
У касаційній скарзі прокурор покликається на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Тобто закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень у випадку, якщо вони перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення.
Відповідно до положень ст. 439 КПК після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону при перегляді вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора в повному обсязі не дотримався з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вироком від 12 лютого 2024 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
Прокурор, не погодившись із цим вироком через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке призвело до призначення невиправдано м'якого покарання, що явно не відповідає тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 402 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без застосування положень ст. 75 КК.
26 березня 2025 року Чернівецький апеляційний суд за наслідком нового апеляційного розгляду не знайшов підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та залишив вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 без зміни.
Проте колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив викладених в апеляційній скарзі доводів прокурора, не проаналізував їх з достатньою повнотою, не навів переконливих мотивів для їхнього спростування й обґрунтованих підстав, через які залишив її без задоволення, не в повній мірі виконав вказівки суду касаційної інстанції, зазначені в постанові від 04 лютого 2025 року.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з урахуванням:
- ступеню тяжкості вчиненого злочину;
- наявності обставин, що пом'якшують покарання, - щирого каяття, визнання вини;
- відсутності обставин, що обтяжують покарання;
- даних про особу обвинуваченого (раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, бажає в подальшому проходити військову службу).
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги й те, що рішення медичної військово-лікарської комісії від 12 жовтня 2023 року за результатами медичного обстеження ОСОБА_7 визнано відповідною компетентною комісією недостатньо обґрунтованим та запропоновано йому пройти повторний медичний огляд.
Водночас суд апеляційної інстанції не мотивував своїх висновків щодо того, як ця обставина суттєво зменшує вину обвинуваченого, позаяк ОСОБА_7 протягом тривалого часу після вчиненого рекомендованого повторного медичного огляду так і не пройшов.
Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи прокурора про:
- невмотивованість висновку суду першої інстанції щодо щирого каяття ОСОБА_7 , зробленого без урахування правових позицій Верховного Суду з цього питання;
- неврахування відомостей про особу ОСОБА_7 як військовослужбовця Національної гвардії України;
- те, що він був військовослужбовцем не за мобілізацією, а за контрактом, який уклав добровільно, присягнув на вірність народу України та поклявся непохитно стояти на сторожі свободи і незалежності української держави;
- те, що в умовах воєнного стану ухвалене судом першої інстанції рішення про можливість застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК не буде запобігати вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Відтак колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував та не вмотивував своїх висновків щодо правильності рішення суду першої інстанції в частині застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК.
За цих обставин ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень ч. 1 ст. 412 цього Кодексу є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, та, як наслідок, могли потягнути за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Тому касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 - скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки, врахувавши те, що застосування до ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні положень ст. 75 КК, за умови невстановлення нових обставин, є необґрунтованим.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3