27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 454/1032/24
провадження № 61-11445св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Львівська обласнапрокуратура,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року у складі судді Фарина Л. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року к складі колегії суддів: Шеремети Н.О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Описова частина
Історія справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що звертався до Львівської обласної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій вказав об'єктивні дані, що свідчать про ознаки злочину, а відтак така заява підлягала реєстрації шляхом внесення даних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, однак його заяву було направлено за належністю до Державного бюро розслідувань у м. Львові, чим порушено його права, передбачені статтею 40 Конституції України. Вважає такі дії Львівської обласної прокуратури незаконними, оскільки вони не відповідають вимогам, зокрема, статей 55, 214 КПК України.
Позивач вказує, що результаті протиправної відмови у внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, що вказані в його заяві, він не зміг у передбачений законом строк захистити свої права, внаслідок чого йому завдано моральну шкоду, яка полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях у зв'язку з порушенням його прав, а також порушенням стосунків з оточуючими.
Вважає, що вищезазначеними діями йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 1 000 000,00 грн. При цьому, на відправлення кореспонденції, а саме на надіслання на адресу суду скарг про зазначені вище порушення Львівською обласною прокуратурою норм чинного законодавства, він витратив 21,50 грн.
З наведених підстав ОСОБА_1 просив суд стягнути з Львівської обласної прокуратури на його користь кошти в сумі 1000021,50 грн., з яких 21,50 грн - на відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 000,00 грн. - на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання йому майнової шкоди та моральних страждань неправомірними діями Львівської обласної прокуратури, наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідача та негативними наслідками, не обґрунтував розмір заявлених вимог та не зазначив, в чому полягало приниження його честі гідності та ділової репутації.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
07 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня
2025 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанційз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 19 вересня 2025 року представник Львівської обласної прокуратури Іваськевич Х. І. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
18 листопада 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 12 травня 2021 року Бурка В. В. в інтересах Фермерського господарства «Бурка В. В.» (далі - ФГ «Бурка В. В.») звернувся до Генерального прокурора України із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій просив зареєструвати дану заяву в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, відкрити кримінальне провадження за статтею 366 Кримінального кодексу України відносно судді Господарського суду Львівської області ОСОБА_3 , який ухвалив, на його думку, завідомо неправосудне рішення у справі № 5015/1470/12, в результаті чого мав намір позбавити ФГ «Бурка В. В.» прав, гарантованих статтями 13, 24, 40, 41, 55 Конституції України.
Згідно з листом Офісу генерального прокурора від 14 травня 2021 року № 31/3/1-40412-21 заяву ОСОБА_1, подану в інтересах ФГ «Бурка В. В.», щодо можливих неправомірних дій судді Господарського суду Львівської області ОСОБА_3 надіслано до Львівської обласної прокуратури за територіальною юрисдикцією.
Згідно з листом Львівської обласної прокуратури від 02 червня 2021 року № 31/1-р-21 звернення ОСОБА_1 щодо протиправних, на його думку, дій судді господарського суду Львівської області ОСОБА_3 направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, для розгляду в порядку статті 214 КПК України.
Вважаючи неправомірними дії Львівської обласної прокуратури, ОСОБА_1 як представник ФГ «Бурка В. В.» звернувся до Галицького районного суду м.Львова зі скаргою на бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та визнання потерпілим.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року скаргу ОСОБА_1 як представника ФГ «Бурка В. В.» задоволено частково. Зобов'язано уповноважених на розгляд заяв про вчинення кримінального правопорушення (злочину) посадових осіб Львівської обласної прокуратури розглянути заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 12 травня 2021 року та повідомити заявника про результат її розгляду у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом порядку. У решті вимог скарги - відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У справі, яка переглядається, позивач пов'язував завдання йому шкоди із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами Львівської обласної прокуратури його заяви про вчинення кримінального правопорушення та невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувалися тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної та майнової шкоди, а також причинний зв'язок між діями посадових осіб Львівської обласної прокуратури, про які вказано у позові ОСОБА_1 , та настанням такої шкоди.
Колегія суддів звертає увагу, що сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права поновлено, шляхом постановлення слідчим суддею ухвали про зобов'язання уповноважених на розгляд заяв про вчинення кримінального правопорушення (злочину) посадових осіб Львівської обласної прокуратури розглянути заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 12 травня 2021 року та повідомити заявника про результат її розгляду у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом порядку.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов'язання службових осіб виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України не свідчить про завдання йому моральної шкоди.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 06 червня 2024 року у справі № 454/4858/22, від 24 липня 2024 року у справі № 454/2285/23, від 05 листопада 2024року у справі № 454/3367/23, від 31 березня 2025 року у справі № 454/1808/24.
З огляду на викладене, відсутні також підстави і для відшкодування позивачу коштів у сумі 21,50 грн на надіслання на адресу суду скарг про порушення Львівською обласною прокуратурою норм чинного законодавства.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Щодо заявленого клопотання
У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України та щодо конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що це клопотання слід залишити без розгляду з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів» Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.
Аналіз положень цього Закону свідчить про те, що окремі колегії суддів судових палат Верховного Суду не наділені повноваженнями щодо вирішення питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним поданням.
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Оскільки окрема колегія суддів судової палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду не має повноважень вирішувати питання про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів, зазначене клопотання ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 про звернення до Конституційного Суду України залишити без розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов