Ухвала
Іменем України
24 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 185/4360/25
провадження № 61-14052ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання спадкоємцем за заповітом,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання спадкоємцем за заповітом.
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалою від 02 травня 2025 року позовну заяву повернув позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 05 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року - без змін.
07 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, вважаючи, що представник діяв без повноважень, хоча нотаріально посвідчена довіреність була подана. Суди попередніх інстанцій порушили статті 8, 9, 55, 59 Конституції, статті 6 і 13 Конвенції, постанову Пленуму ВСУ № 9, а також загальний принцип верховенства права. Стаття 60 ЦПК України має застосовуватись з урахуванням прямої дії статті 59 Конституції та рішень КСУ: у цивільному процесі можливе представництво за довіреністю, коли цього бажає особа, - і суд не має права відмовляти у відкритті провадження лише через те, що підпис під позовом поставив не адвокат, а належно уповноважений представник.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Згідно із статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді в трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно із частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина шоста статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, щодо спадкування.
У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Судами встановлено, що 24 квітня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання спадкоємцем за заповітом.
На підтвердження повноважень представника позивача, додано копію довіреності від 16 листопада 2021 року, посвідчену приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Семеняка А. А., зареєстровану в реєстрі за № 504, на нотаріальному бланку НРО 446748.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Встановивши, що позовну заяву від імені ОСОБА_1 підписано ОСОБА_2., який на підтвердження своїх повноважень надав довіреність від 16 листопада 2021 року, з якої не вбачається, що таке повноваження надано саме адвокату, документів, що підтверджують статус представника особи, який подав позовну заяву як адвоката до заяви не додано, відомості про ОСОБА_2. як адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні, справа не відноситься до спорів, що виникають з трудових відносин та не є малозначною у розумінні ЦПК України, ОСОБА_2 не є законним представником ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви особі, яка її подала, оскільки така заява підписана особою, яка не має права її підписувати.
Водночас, суд першої інстанції правильного зазначив, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують та на законність судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права і незгоди із судовими рішеннями.
Також помилковим є посилання заявника на те, що суди безпідставно обмежили права позивача, всупереч обов'язковим рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2000 ід 16 листопада 2000 року, № 23-рп/2009 від 30 вересня 2009 року про право на вільний вибір захисника.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (частини друга - третя статті 10 ЦПК України).
Наведені заявником рішення Конституційного Суду України ухвалені до прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII, який є частиною Конституції України.
Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України належить відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання спадкоємцем за заповітом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов