Справа №127/37101/25
Провадження №1-кп/127/1222/25
25 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченої ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024020040000685 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України, -
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження № 12024020040000685 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України. Під час судового розгляду суду надано угоду про визнання винуватості від 21.11.2025 року укладену між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_5 . Разом з угодою про визнання винуватості прокурор надав суду письмову згоду потерпілого ОСОБА_7 , у якій останній не заперечує проти укладення угоди та призначення ОСОБА_5 узгодженого сторонами покарання.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_4 , обвинувачена ОСОБА_5 , представник потерпілого ОСОБА_6 просили суд затвердити угоду.
Обвинувачена ОСОБА_5 пояснила, що вона повністю розуміє суть висунутого їй обвинувачення та визнає свою провину у вчиненні злочину.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК України, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди не відповідають інтересам суспільства.
Однією із суттєвих умов угоди законодавець визначив обрання сторонами угоди покарання, яке має призначити суд в разі затвердження угоди. Покладення на сторін угоди такого обов'язку і в той же час надання права самостійно вирішувати це питання, на думку суду, дає можливість суду з'ясувати, наскільки вони адекватно розуміють всі наслідки вчинення обвинуваченою злочину, що їй інкримінують, наскільки правильно вони усвідомлюють ступінь серйозності такого акту як угода, а також всю відповідальність, якою законодавець наділяє їх для самостійної оцінки дій обвинуваченої як з точки зору закону, так і з точки зору розумності, співрозмірності та справедливості.
В угоді про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_5 від 24.11.2025 року вказано, що сторони за ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України погодили покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді двох років позбавлення волі та підставі ч. ч. 1, 2 ст. 58 КК України просили суд замість позбавлення волі призначити остаточне покарання у вигляді двох років службового обмеження із відрахуванням 20% суми грошового забезпечення в дохід держави.
Суд вважає, що покарання, узгоджене сторонами, є надто м'яким, не відповідає тяжкості скоєного злочину та інтересам суспільства виходячи з наступного.
Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. При розгляді кримінального провадження на підставі угод такі дискреційні повноваження суду дещо звужується, але не зникають зовсім.
Визначаючи покарання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України сторони вказаних вище принципів не дотрималися та визначили ОСОБА_5 покарання без урахування всіх фактичних обставин справи та вимог закону.
Злочин, вчинений ОСОБА_5 є умисним, особливо тяжким, належить до розділу «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення)». Об'єктом злочину, передбаченого ст. 426-1 Кримінального кодексу України є встановлений порядок виконання військовими службовими особами своїх функцій, який порушується внаслідок перевищення ними влади або службових повноважень. Додатковими об'єктами можуть бути честь, гідність, здоров'я, життя та воля військовослужбовців, які є підлеглими. Посягання на основний об'єкт становить підвищену суспільну небезпеку, особливо в умовах воєнного стану, коли призов населення у Збройні Сили України є критично важливим і необхідним для виживання нації у жорсткій війні, яку розв'язала російська федерація проти України.
ОСОБА_5 скоїла особливо тяжкий злочин в період дії воєнного стану.
В угоді серед пом'якшуючих покарання обставин сторони вказали повне відшкодування шкоди потерпілому та принесення йому вибачень. Однак, як вже зазначалося вище, права та свободи потерпілого, які зазнали кримінального посягання з боку ОСОБА_5 внаслідок вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України, є додатковим об'єктом цього злочину, тому вважати що заподіяна шкода була повністю усунена в даному випадку неправильно.
На переконання суду, призначення обвинуваченій узгодженого сторонами покарання не буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самою обвинуваченою, так і іншими особами, а також не буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов'язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.12.2015 р. № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод за наслідками розгляду угоди в судовому засіданні (під час підготовчого судового провадження або під час судового розгляду) суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону і закону про кримінальну відповідальність, врахувавши доводи сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, має прийняти одне із таких рішень:
б) відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, та: повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження у порядку, передбаченому розділом III КПК; або продовжити судовий розгляд у загальному порядку, якщо угоду було укладено під час його здійснення; або призначити судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку, якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження, а також у випадку подання прокурором відповідного клопотання, пов'язаного з відсутністю необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення.
Угода про визнання винуватості була укладена 24.11.2025 року і 25.11.2025 року надана суду, що означає, що угоди було досягнуто під час судового розгляду, тому, відмовляючи в затвердженні угоди суду необхідно продовжити судовий розгляд у загальному порядку.
За наведених вище обставин суд дійшов висновку, що в затвердженні угоди слід відмовити, а у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України слід продовжити судове провадження в загальному порядку. При цьому, з метою оперативного, всебічного, повного та об'єктивного розгляду, суд вважає за доцільне об'єднати кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України з кримінальним провадженням щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України в одне судове провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. 334, 474 КПК України, суд,-
Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_5 від 24.11.2025 року у кримінальному провадженні № 12024020040000685.
Об'єднати кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України з кримінальним провадженням щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 КК України в одне судове провадження, яке продовжити в загальному порядку.
Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає.
Суддя :