Окрема думка від 21.11.2025 по справі 920/1471/24

ОКРЕМА ДУМКА

судді Кібенко О.Р.

21 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 920/1471/24(920/1321/20)

1. Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об'єднана палата), перевіривши наявність підстав щодо прийняття для розгляду Об'єднаною палатою справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 за заявою АТ "НАК "Нафтогаз України" про заміну сторони її правонаступником за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (далі - АТ "Сумське машинобудівне НВО") про стягнення 5 679 603,88 грн, вирішив повернути справу судовій палаті для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Корпоративна палата) для розгляду.

2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.

3. Ключовими аргументами, якими Об'єднана палата мотивувала повернення справи стало таке:

"40. З огляду на викладене об'єднана палата не може погодитися з доводами колегії суддів Касаційного господарського суду щодо подібності правовідносин у справах № 920/1471/24(920/1321/20) і № 904/3870/23 незалежно від того, кінцевими власниками юридичних осіб (попереднього та наступного користувачів майна з вироблення теплової енергії) є різні особи чи одна й та сама особа, оскільки в спірному випадку неподібність правовідносин полягає зовсім в іншому - їх неоднаковому правовому регулюванні, зумовленому різними фактичними обставинами.

Так, поширення норми частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" на спірні правовідносини в справі № 904/3870/23 пов'язане з обставинами дострокового припинення дії концесійного договору від 08.09.2020, укладеного між територіальною громадою м. Кам'янське, КП "Кам'янська теплопостачальна компанія" та ТОВ "Кам'янська теплогенеруюча компанія", шляхом його розірвання в лютому 2023 року, що оформлено рішенням Кам'янської міської ради від 24.02.2023, з подальшим поверненням об'єкта концесії Кам'янській міській територіальній громаді.

41. Натомість у цій справі (№ 920/1471/24(920/1321/20)) відносини правонаступництва регулюються положеннями статей 513, 520, 521 ЦК України, які визначають загальний порядок заміни сторони (боржника) у зобов'язанні, що зумовлено передусім фактом набуття ТОВ "Котельня північного промислового вузла" у власність (на підставі договору купівлі-продажу) ЦМК з вироблення теплової енергії, а не в зв'язку з його наданням зазначеному товариству в користування (оренду, концесію, управління тощо).

42. Наведене переконливо свідчить про те, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.02.2025 у справі № 904/3870/23, було зроблено за інших, ніж у цій справі фактичних обставин, на які посилалися сторони та були встановлені судами попередніх інстанцій, а також за умов різного правового регулювання спірних правовідносин, що не дає підстав вважати правовідносини в зазначених справах подібними саме за змістовним критерієм.

Ураховуючи викладене, об'єднана палата дійшла висновку про невідповідність переданої на її розгляд справи визначеним вище критеріям може мати наслідком повернення об'єднаною палатою цієї справи відповідній колегії суддів для розгляду".

4. Вважаю, що Об'єднана палата помилково вважала, що правовідносини у справах №920/1471/24(920/1321/20) і №904/3870/23 не є подібними.

5. По-перше, як у справі №920/1471/24(920/1321/20), так і у справі №904/3870/23 позивач після ухвалення рішення про стягнення заборгованості на його користь звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження на її правонаступника.

6. По-друге, в обох справах, обґрунтовуючи наявність підстав для здійснення правонаступництва, позивач посилався на ч.3 ст.22 Закону "Про теплопостачання" та вважав, що оскільки цілісний майновий комплекс передано іншому суб'єкту, то саме цей суб'єкт має відповідати за зобов'язаннями боржника.

7. По-третє, в обох справах було відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження на її правонаступника з посиланням на те, що ч.3 ст.22 Закону "Про теплопостачання" не передбачено іншого способу переходу прав та обов'язків у матеріальному правонаступництві, ніж шляхом укладення відповідного правочину з переведення боргу за погодженням з кредитором у відповідності до приписів статей 513, 520, 521 Цивільного кодексу України.

8. З огляду на це, на мою думку, справи №920/1471/24(920/1321/20) і №904/3870/23 є подібними за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, оскільки в обох справах вирішувалося питання наявності підстав для заміни сторони виконавчого провадження на її правонаступника з посиланням на ч.3 ст.22 Закону "Про теплопостачання".

9. Не можу не звернути увагу на те, що Об'єднана палата у тексті ухвали від 21.11.2025 у цій справі вказала також таке:

"36. Об'єднана палата наголошує на тому, що відносини сингулярного правонаступництва (за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання) в разі набуття цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії суб'єктом господарювання у власність підлягають загальному правовому регулюванню, а саме статтями 513, 520, 521 ЦК України.

Так, виходячи зі змісту норм статей 520, 521 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника визначається відповідно до положень статті 513 ЦК України (у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання).

37. З наведеним вище повністю узгоджується викладений в ухвалі від 22.09.2025 висновок колегії суддів про те, що частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" передбачає спеціальний (особливий) порядок сингулярного правонаступництва (без вчинення окремого правочину з переведення боргу) саме в тих матеріальних правовідношеннях, які підпадають під регулювання вказаної норми.

38. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Котельня північного промислового вузла" набуло у власність спірний ЦМК з вироблення теплової енергії на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна - 97/100 часток будівель та споруд майнового комплексу котельні Північного промвузла, укладеного з АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг", яке, в свою чергу, раніше придбало зазначене майно в АТ "Перший український міжнародний банк" за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 04.10.2021 № 04/10-2021К, а зазначений банк до того (30.09.2020) звернув стягнення на вказаний ЦМК у порядку задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором від 07.12.2012, що свідчить якраз про неодноразове відчуження спірного майна, але аж ніяк не про надання його в користування (оренду, концесію, управління тощо) суб'єкту господарювання.

При цьому на час переходу права власності на спірний ЦМК як до АТ "Перший український міжнародний банк" (іпотекодержателя), так і до АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг" позивачем (стягувачем) не порушувалося питання щодо заміни сторони виконавчого провадження (боржника) на кожного нового власника як правонаступника.

39. Ураховуючи такі обставини, апеляційний суд, ухвалюючи постанову в цій справі, відхилив як недоречні посилання стягувача (АТ "НАК "Нафтогаз України") на те, що ТОВ "Котельня північного промислового вузла" є в розумінні частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" активним користувачем ЦМК з вироблення теплової енергії, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Ковпака, 6, оскільки Котельня придбала вказане нерухоме майно на підставі оплатного договору купівлі-продажу, тобто є його власником, а не користувачем.

Проте, колегія суддів Касаційного господарського суду, постановляючи ухвалу від 22.09.2025, залишила наведені фактичні обставини поза увагою".

10. Вважаю, що цим самим Об'єднана палата вийшла за встановлені ГПК межі дослідження наявності підстав для прийняття справи до свого провадження та фактично висловилася щодо суті спору, підкресливши, що ТОВ "Котельня північного промислового вузла" є власником, а не користувачем, а отже приписи ч.3 ст.22 Закону "Про теплопостачання" не мають застосовуватися.

11. При цьому, колегія суддів Об'єднаної палати була обізнана про те, що у провадженні Верховного Суду перебувають аналогічні справи №920/1127/20 та №920/1318/20 (в яких АТ "НАК "Нафтогаз України" так само звернулося з заявою про заміну АТ "Сумське машинобудівне НВО" його правонаступником в порядку ч.3 ст.22 Закону "Про теплопостачання"), провадження в яких було зупинене до вирішення цієї справи.

12. Для прикладу, у справі №920/1127/20 суд апеляційної інстанції застосував приписи ч.3 ст.22 Закону "Про теплопостачання" до спірних відносин і здійснив заміну сторони правонаступником, не зважаючи на те, що об'єкт нерухомості був придбаний на підставі договору купівлі-продажу.

13. Колегія суддів, яка передавала справу №920/1471/24(920/1321/20) на розгляд Об'єднаної палати, окремо звертала увагу в ухвалі про передачу (пункти 42-44) на те, що відмінності у фактичних обставинах справи не впливають на застосування ч.3 ст.22 Закону "Про теплопостачання":

"43. Однак необхідно наголосити, що наявність / відсутність правових підстав для застосування положень частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" до певних правовідносин, зважаючи на конкретні обставини щодо особливостей передачі цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії, суб'єктів користування (володіння тощо) таким майном (зокрема наявності / відсутності в них спільного кінцевого власника) тощо, не може бути підставою для різного розуміння змісту зазначеної норми Закону щодо порядку її застосування, необхідних умов настання встановлених нею правових наслідків.

44. Тобто те, що вказана норма не підлягає застосуванню до правовідносин між певними особами (зважаючи на особливості переходу прав на теплогенеруюче обладнання, наявність між ними взаємозв'язку тощо) та заміна боржника у їх зобов'язанні (в разі сингулярного правонаступництва) може бути здійснена виключено в порядку, передбаченому статтями 513, 520, 521 Цивільного кодексу України, не спростовує того, що частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" передбачає спеціальний (особливий) порядок сингулярного правонаступництва (без вчинення окремого правочину з переведення боргу) в тих матеріальних правовідношеннях, які підпадають під регулювання вказаної норми. У цьому контексті варто також зауважити на назву вказаної статті Закону - "Умови зміни права власності та особливості правонаступництва зобов'язань у сфері теплопостачання".

14. Отже, колегія суддів вважала цю норму такою, що може бути застосована, тоді як Об'єднана палата без розгляду касаційної скарги по суті вже висловила свою правову позицію щодо незастосування відповідної норми в ухвалі, якою повернула справу колегії для продовження розгляду, тоді як мала це зробити у постанові і після того як відбувся би розгляд справи.

15. Висновки, які містяться в ухвалі Об'єднаної палати, не є обов'язковими для суду в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК, але тим не менше створюють незаконні перешкоди колегії суддів для формування правової позиції у цій та подібних справах, які були зупинені.

16. З урахуванням цього, що Об'єднана палата мала прийняти цю справу до розгляду та дослідити наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2025 у справі №904/3870/23, виклавши свої висновки щодо особливості правонаступництва зобов'язань у сфері теплопостачання (вказавши, зокрема, чи може взагалі і якщо так, то за яких умов, ця норма може застосовуватися при визначенні правонаступника у разі придбання об'єкта теплопостачання (цілісного майнового комплексу) за договором купівлі-продажу між двома суб'єктами, пов'язаних через спільного кінцевого бенефіціара).

17. Повернувши справу колегії суддів, Об'єднана палата по суті ухилилася від виконання своїх обов'язків, визначених ст.302 ГПК. Такі дії Об'єднаної палати можуть призвести до стану правової невизначеності.

18. Згідно з ч.1 ст.11 ГПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Подібні положення містяться в Конституції України, де зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8), Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст.129). Складовою принципу верховенства права є правова визначеність.

19. Згідно зі ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

20. Відповідно до ч.6 ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

21. Частиною 4 ст.236 ГПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

22. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у п.1 висновку №20 (2017) від 10.11.2017 "Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону" (далі - Висновок) вказала, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.

23. Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

24. КРЄС також зазначила, що суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть призвести до порушення права на справедливий суд, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.9 Висновку).

25. Судді країн континентального права керуються судовою практикою, особливо вищих судів, до чиїх повноваження відноситься забезпечення єдності судової практики. У країнах континентального права рішення суду, особливо Верховного, мають ширше значення, ніж для тієї окремої справи, стосовно якої ухвалене рішення (пункти 12, 13 Висновку).

26. Наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальне для Верховних Судів. Це питання набуває надзвичайної важливості у випадках, якщо сам Верховний Суд є джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність (п.24 Висновку).

27. Підсумовуючи вважаю, що таке безпідставне повернення справ (а по суті системне блокування передачі справ колегіями суддів на розгляд Об'єднаної палати для відступу від правових висновків) призводить до вкрай негативних наслідків у вигляді існування кардинально протилежних позицій щодо застосування одних тих самих норм права при розгляді подібних справ на рівні Верховного Суду.

Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. Кібенко