25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 905/20/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Пономаренко А.Є.,
представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2025
та рішення Господарського суду Донецької області від 05.05.2025
у справі № 905/20/23
за позовом керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області;
2) Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області,
до:
1) Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас";
3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневе",
про визнання недійсними договорів та зобов'язання звільнити земельну ділянку
Керівник Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас", Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневе", в якій просив суд:
- визнати недійсним договір № 106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт, укладений між ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" та ТОВ "Агропрод-Донбас";
- зобов'язати ТОВ "Агропрод-Донбас" звільнити земельну ділянку площею 454,5 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1423381500:08:000:0409, що розташована за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Курахове, яку ТОВ "Агропрод-Донбас" займає на підставі договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт;
- визнати недійсним договір № 107-1/2021-Ф від 26.04.2021 на поставку зерна майбутнього врожаю, укладений між ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" та ТОВ "Жовтневе".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори є удаваними правочинами та містять ознаки договору оренди, що суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства та відповідно до положень статей 203, 215, 235 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними. Оскільки оспорюваний договір №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт, за яким здійснювалося користування земельною ділянкою підлягає визнанню недійсним, то земельна ділянка підлягає поверненню.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.07.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суди дійшли висновку, що спірні договори разом не є прихованим договором оренди землі. Крім того, рішення судів були мотивовані тим, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору на виконання сільськогосподарських робіт без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду 15.11.2024 прийнято постанову, якою постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що:
- оспорювані договори за змістом фактичних відносин в комплексі можуть вважатися договором оренди земельної ділянки, оскільки за їх змістом вони виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, а неналежне оформлення договору та відносин оренди у цьому випадку є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки;
- ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» як постійний користувач земельних ділянок не наділений правом передавати їх іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду), укладення спірних у справі договорів, які в сукупності складають удаваний договір оренди земельної ділянки, суперечить вимогам земельного законодавства;
- для правильного вирішення спору господарському суду необхідно належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з'ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні спірних договорів щодо визначення умов виконання зобов'язань сторонами цих договорів та надати оцінку їх поведінці щодо виконання/невиконання зобов'язань за договорами та, відповідно до змісту дійсних намірів сторін застосувати належні норми права, дослідивши при цьому, чи суперечили спірні договори їх вимогам на момент його укладення;
- висновки місцевого і апеляційного суду про відмову у позові, зокрема, з підстави обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту є передчасними з огляду на те, що прокурор заявив позовну вимогу про звільнення земельної ділянки за удаваними договорами, які, за його твердженням, мають характер договору орендних правовідносин;
- дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України «Про оренду землі» та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам;
- висновки судів в частині обрання прокурором неефективного способу захисту без дослідження питання доведеності порушення державних інтересів є передчасними.
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Донецької області від 05.05.2025 (суддя Паляниця Ю.О.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 (колегія суддів у складі: Шутенко І.А. - головуючий, Гребенюк Н.В., Слободін М.М.), позовні вимоги залишено без задоволення.
Судами встановлено, що земельна ділянка площею 515,7 га (кадастровий номер 1423381500:08:000:0409) перебуває у постійному користуванні ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на підставі державного акта серія ЯЯ №058342 від 11.07.2005. Вказана земельна ділянка належить до державної форми власності з цільовим призначенням - для дослідницьких і навчальних цілей, власником якої є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.
Відповідно до Статуту ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, утворене з метою отримання прибутку за рахунок здійснення діяльності у галузі сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу сільськогосподарських рослин, насіння і садивного матеріалу лісових, декоративних та лікарських рослин, а також сільськогосподарського виробництва та надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства (пункти 1.1, 3.1 Статуту).
Між ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (замовник) та ТОВ «Агропрод-Донбас» (виконавець/підрядник) 26.04.2021 укладений договір про виконання сільськогосподарських робіт № 106-1/2021-ПР з додатковою угодою до нього № 1 від 26.04.2021 (далі - договір виконання робіт).
Відповідно до пункту 1.1 договору виконання робіт, в порядку та на умовах цього договору виконавець надає, а замовник приймає та оплачує роботи з вирощування сільськогосподарської продукції, зазначених у додатку(-ах) до цього договору, на земельних угіддях ДП «ЦСЕНСМ».
Донецька дільниця (м. Курахове, Мар'їнський р-н, Донецька область), кадастрові номери земельних ділянок: 1423381500:08:000:0409 - 454,50 га ріллі.
Загальна площа земельних ділянок, яка передається в обробіток виконавцю, - 454,50 га, обробляється технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу.
Строк виконання робіт/передачі врожаю: озимої пшениці на площі ріллі - 167,00 га до 30.08.2021 року, ярого ячменю на площі ріллі - 44,40 га до 30.08.2021, соняшника на площі ріллі - 195,8 га до 30.10.2021, просо на площі ріллі - 47.3 га до 30.10.2021 (пункт 1.2. договору виконання робіт в редакції додаткової угоди №1 від 26.04.2021).
У пункті 1.3 договору виконання робіт визначено, що виконавець виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власних добрив, ЗЗР, насіння, паливно-мастильних матеріалів тощо (надалі витратні матеріали) та власною технікою.
Згідно з пунктом 1.4 договору виконання робіт, виконавець не має права без окремої письмової згоди замовника залучати до виконання цього договору третіх осіб. Ніякі правочини, які будуть укладені виконавцем із третіми особами, не породжують жодних правових наслідків для замовника, якщо замовник не надав окремої письмової згоди на укладання такого правочину.
Виконавець, відповідно до цього договору, забезпечує вирощування та передачу замовнику врожаю. Готова сільськогосподарська продукція, вирощена із посівного матеріалу та інших матеріалів виконавця, є власністю замовника (пункти 1.5, 1.6 договору виконання робіт).
Підрядник виконує сільськогосподарські роботи за цим договором самостійно або з залученням субпідрядника (на підставі укладених договорів). При залученні підрядником для виконання своїх зобов'язань за цим договором субпідрядників, підрядник залишається повністю відповідальним перед замовником за якість і строки виконаних робіт/наданих послуг такими субпідрядниками (пункт 1.7 договору виконання робіт).
Вартість робіт визначається на підставі калькуляції - додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною договору. Матеріали використовуються вартістю не вище ринкової. Виконавець має право внести доповнення в калькуляцію та додатки до цього договору, якщо це необхідно згідно з технологією вирощування, виключно з письмової згоди замовника. Калькуляція на кожен сільськогосподарський сезон складається як окремий додаток до цього договору не пізніше 15 серпня поточного року (пункт 2.1 договору виконання робіт).
Загальна ціна/вартість робіт, які будуть виконані згідно із цим договором у 2020- 2021 сільськогосподарському сезоні, становить 4 231 320,00 грн. Сторони домовилися затвердити планову калькуляцію згідно з додатками №1 та №2, №3 та №4, які є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди та договору від 26.04.2021 №106-1/2021-ПР (пункт 2.2 договору виконання робіт в редакції додаткової угоди № 1 від 26.04.2021).
Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування замовником коштів в сумі, визначеній в актах прийому-передачі виконаних робіт, на поточний рахунок виконавця до 31.12.2021. Оплата з ініціативи замовника може бути здійснена достроково (пункти 2.3, 2.4 договору виконання робіт).
Виконавець зобов'язується, зокрема, провести сільськогосподарські роботи якісно, своєчасно та в повному обсязі на території замовника на площі 454,50 га. Скласти та надати на затвердження замовнику акти приймання-передачі виконаних робіт/послуг, які підписуються сторонами протягом трьох робочих днів після закінчення кожного етапу робіт/послуг, відповідно до калькуляції цього договору. Письмово погоджувати із замовником види робіт, калькуляцію вартості робіт, строки виконання робіт. Вживати усіх заходів щодо збереження майна (врожаю) до передачі замовнику (пункт 3.1 договору виконання робіт).
Замовник зобов'язаний: сприяти виконавцеві у виконанні роботи у випадках, в обсязі та порядку, встановленому цим договором; прийняти роботу, належним чином та у належні строки виконану виконавцем відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі недоліків негайно заявити про них виконавцеві; забезпечити виконавцю доступ до сільськогосподарських угідь, зазначених у пункті 1.1 договору для виконання робіт; своєчасно, в строки передбачені пунктом 2.3 цього договору, здійснити оплату виконаних виконавцем робіт (пункт 3.2 договору).
Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою виконавця і замовника. Будь-які зміни та доповнення до цього договору в обов'язковому порядку оформлюються шляхом укладання додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору (пункт 6.1 договору виконання робіт).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.01.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами повного обсягу зобов'язань за цим договором (пункт 9.1 договору виконання робіт).
Договір виконання робіт та додаткову угоду до нього підписали від ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в. о. генерального директора Білоус В.Б. та від ТОВ «Агропрод-Донбас» - генеральний директор Омельченко М.І. та скріпили відтисками печаток сторін.
Додатком №1 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (озима пшениця, 167 га ріллі) в розмірі 878 860,00 грн, з яких: 601 200,00 грн - вартість робіт, 277 660,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
Додатком №2 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (ярий ячмінь, 44,40 га ріллі) в розмірі 191 930,00 грн, з яких: 137 640,00 грн - вартість робіт, 54 290,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
Додатком №3 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (соняшник, 195,80 га ріллі) в розмірі 2 618 600,00 грн, з яких: 605 560,00 грн - вартість робіт, 1 013 040,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
Додатком №4 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (просо, 47,30 га ріллі) в розмірі 541 930,00 грн, з яких: 350 020,00 грн - вартість робіт, 191 910,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
28.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» та Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» була підписана угода про дострокове розірвання договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 про виконання сільськогосподарських робіт. Згідно з п.2 цієї угоди зазначалось, що сторони підтверджують, що виконали всі взяті на себе зобов'язання.
26.04.2021 між Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» як постачальником (відповідач-1 у справі) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» як покупцем (відповідач-3 у справі) укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю №107-1/2021-Ф (далі - договір поставки).
Відповідно до пункту 1.1 договору поставки в порядку та на умовах цього договору постачальник у визначений сторонами строк поставляє, а покупець приймає та оплачує сільськогосподарську продукцію виробництва продавця (українського походження) (далі - товар), найменування, кількість та якість товару - згідно зі специфікацією (додаток до цього договору), що є його невід'ємною частиною.
За умовами пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 договору поставки термін поставки товару визначається згідно зі специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору. Умови поставки товару визначається згідно зі специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору. Товар може постачатись окремими партіями. Сторони домовилися, що товар може бути отриманий покупцем під час збору врожаю безпосередньо на місці збору врожаю (на полі), або із зернового складу постачальника. Поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання видаткової накладної сторонами відповідної партії товару та надання постачальником таких документів: видаткова накладна, виписана на відповідну партію товару.
Пунктом 3.1. договору поставки сторони погодили, що вартість товару узгоджується сторонами у протоколі визначення договірної ціни (додаток №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною).
Загальна вартість договору (загальна вартість товару) визначається шляхом множення кількості поставленого товару (в метричних тонах) на вартість однієї метричної тони визначеної в цьому договорі (пункт 3.2 договору поставки).
Оплата товару здійснюється на умовах передоплати та загальний розмір попередньої оплати відповідно до п.3.3.1 цього договору становить 9817500,00грн.Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент надходження на розрахунковий рахунок постачальника остаточної оплати, розрахованої за правилами, визначеними п. 3.3.1 цього договору.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими належним на те чином представниками сторін та скріплення відтисками печаток. Будь-які зміни та доповнення до цього договору, специфікації, розрахунки, акти підлягають оформленню в якості додатків до цього договору та є чинними за умови їх укладання/оформлення в порядку, передбаченому для укладання цього договору (пункт 8.2 договору поставки).
Строк дії договору: з дати набуття чинності - до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором - до моменту їх повного та належного виконання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (пункт 8.6 договору поставки).
Специфікацією до договору визначені: товар в асортименті, кількість та загальна вартість 9 817 500,00 грн; умови, термін поставки товару - 30.11.2021.
Договір, протокол визначення форвардної договірної ціни та специфікація до договору підписали від ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в. о. генерального директора Білоус В.Б. та від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» директор Шевченко М.В. та скріпили відтисками печаток сторін.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Жовтневе" розрахувалось за сільськогосподарську продукцію, отриману від Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", в межах договору №107-1/2021-ф від 26.04.2021 поставки зерна майбутнього врожаю за цінами, визначеними сторонами протоколом визначення форварної договірної ціни та вказаними в специфікації на товар, що поставляється на умовах договору.
Відмовляючи у задоволенні позову за результатами нового розгляду справи, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" як постійний користувач земельних ділянок не наділений правом передавати їх іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду), укладення спірних у справі договорів, які в сукупності складають удаваний договір оренди земельної ділянки, суперечить наведеним вимогам земельного законодавства. З огляду на наведене, враховуючи, що спірна земельна ділянка є державною власністю, вочевидь діями відповідачів, які мали наслідком використання земельної ділянки без належних правових підстав, були порушені інтереси держави. Відтак, враховуючи приписи ст.ст. 203, 215, 235 ЦК України, наявні підстави для визнання договорів №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 та №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 недійсними. Водночас суд зазначив, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію. У спірних правовідносинах обидва договори виконані; 28.01.2022 укладено угоду про дострокове розірвання договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 про виконання сільськогосподарських робіт, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас" та Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу"; прокурор просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас" звільнити спірну земельну ділянку, однак, до земельної ділянки лише був наданий доступ для виконання зобов'язань за договором виконання сільськогосподарських робіт; прокурор не посилається на жодний доказ, який свідчив би про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас" займає спірну земельну ділянку. Спірна земельна ділянка розташована у м. Курахове. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. За наведених обставин, ймовірне позитивне рішення щодо вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас" звільнити земельну ділянку вочевидь є невиконуваним. Одночасно, для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас" звільнити земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу", тобто фактично передати її законному користувачу, останній повинен перебувати в статусі позивача по справі. Проте, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу" має процесуальний статус відповідача, що має наслідком відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в цій частині. Суд дійшов висновку, що за відсутності підстав для задоволення позову про зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку відповідачу-1, враховуючи, що редакція позовних вимог не забезпечує проведення двосторонньої реституції, задоволення позову в частині визнання спірних договорів недійсними не має практичного значення та не слугує меті поновлення порушеного права.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували положення ст. ст. 16, 203, 207, 215, 216, 228, 235, 626, 627, 712, 837 ЦК України, ст. 93, 116, 122, 124, 152 ЗК України, ст. ст. 1, 4, 13, 15, 21, 31, 34 Закону України «Про оренду землі» та порушили норми процесуального права - ст. ст. 76-80, 89, 263-265 ГПК України, оскільки хоча і дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання договорів №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 та №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 недійсними, проте помилково виснували про неефективність обраного прокурором способу захисту.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- судами застосовано ст.ст. 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 92, 93, 95, 116, 122, 124, 152 Земельного кодексу України, ст. 235 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18,від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 21.03.2023 та від 05.06.2024 у справі № 917/1550/21. У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку про те, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним;
- судами застосовано ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 34 Закону України «Про оренду землі» без врахування висновків про те, що обов'язок орендаря повернути земельну ділянку та привести її в придатний для подальшого використання стан невід'ємно пов'язаний з настанням певного юридичного факту - припинення чи розірвання договору оренди землі, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2021 у справі № 914/1688/21;
- судами застосовано ст.ст. 16, 216, 235 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм з приводу того, що визнання недійсним удаваних правочинів, які укладаються фактично з метою передачі в оренду земельної ділянки, у поєднанні з вимогою про звільнення такої земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 907/214/20 та від 24.09.2024 у справі № 914/1688/21;
- судами застосовано ст.ст. 16, 203, 215, 216 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм (ані виконання договору, ані його розірвання не є перешкодою для визнання судом недійсним оспорюваного правочину), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 924/1191/23.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.11.2025 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 14.10.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.10.2025 від ТОВ "Агропрод-Донбас" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України).
Як вбачається з тексту касаційної скарги, прокурор хоча і оскаржує рішення судів попередніх інстанцій в цілому, проте оспорює висновки судів стосовно відмови у задоволенні позовних вимог саме через обрання прокурором неефективного способу захисту.
Відтак, колегія суддів не здійснює перегляд судових рішень в частині висновків про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду в частині висновків щодо обрання прокурором неефективного способу захисту, прокурор у касаційній скарзі вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норми статей 16, 203, 215, 216 ЦК України, статті 152 ЗК України та статті 34 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у таких постановах Верховного Суду:
- від 20.12.2021 у справі № 914/1688/21 (предметом розгляду було розірвання договору оренди земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протягом тривалого часу неодноразово та систематично порушує істотні умови договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що прокурор обрав спосіб захисту у вигляді самостійної вимоги про розірвання договору оренди землі без пред'явлення вимоги про повернення позивачу земельної ділянки. Скасовуючи рішення судів першої та другої інстанції, Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи скаржника про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди земельної ділянки без вимоги про повернення такої земельної ділянки орендодавцю є належним та ефективним способом захисту);
- від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (предметом розгляду було визнання недійсним на майбутнє договору оренди нежитлового приміщення та зобов'язання звільнити та повернути балансоутримувачу спірні нежитлові приміщення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на порушення інтересів держави, яке полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням, а також вказував на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов'язана з навчально-виховним процесом. Скасовуючи рішення судів першої та другої інстанції про задоволення позову, Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що чинне законодавство не передбачає можливості визнання недійсним правочину на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду).
Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, а також висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, у п.п. 8.123 та 8.124 якої Суд дійшов висновку, що про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, колегія суддів зазначає про неподібність цих справ ознаками зі справою, що розглядається, адже наведені скаржником справи різняться за предметом позову, підставами та обставинами справи, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи. Переглядаючи у касаційному порядку справу № 905/20/23 колегія суддів також враховує, що фактичні обставини цієї справи різняться з обставинами, що були встановлені у справах № 914/1688/21, № 905/1227/17, не зважаючи на те що предметом дослідження у вказаних справах було питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту.
Водночас колегія суддів бере до уваги, що у справі № 907/214/20 з подібними відносинами (визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій як удаваного правочину, який вчинено між відповідачами з метою приховати інший правочин - оренди землі, та зобов'язання звільнити земельні ділянки) Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 залишив без змін судові рішення, якими було визнано недійсним договір про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій та зобов'язано ТОВ "Агро Екотехнік" звільнити земельні ділянки, погодившись з висновками про недійсність відповідного договору та зазначивши, що в силу приписів ст. 216 ЦК України, судом першої інстанції правомірно зобов'язано відповідача звільнити спірні земельні ділянки.
Крім цього, у справі № 924/1191/23 (на неврахування висновків Верховного Суду у постанові від 24.09.2024 у якій посилається прокурор у своїй касаційній скарзі) також розглядалися вимоги про визнання недійсним удаваного договору, яким фактично сторони приховали укладення договору оренди земельних ділянок, та застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді звільнення відповідачем відповідних земельних ділянок.
У зазначеній справі Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27.02.2024, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 12.06.2024 залишив без змін, позов задовольнив частково; визнав недійсним укладений між відповідачами договір від 10.04.2023; закрив провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 звільнити займані ним на підставі договору від 10.04.2023 земельні ділянки державної форми власності з кадастровими номерами 6821283200:03:008:1442 та 6821283200:03:010:0009 загальною площею 165,8766 га.
Суди мотивували свої рішення тим, що оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, а його зміст не відповідає вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, враховуючи обставини справи, зміст позовних вимог, клопотання прокурора про закриття провадження в частині позовних вимог та представника відповідача-2 про закриття провадження у справі, суди дійшли висновку, що предмет спору у цій справі в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 звільнити займані ним на підставі договору від 10.04.2023 земельні ділянки державної форми власності з кадастровими номерами 6821283200:03:008:1442 та 6821283200:03:010:0009 загальною площею 165,8766 га, відсутній, у зв'язку із чим провадження в цій частині закрили.
Так 13.11.2023 (після подання позову прокурором) між відповідачами було укладено додаткову угоду про розірвання оскаржуваного договору від 10.04.2023, відповідно до якої сторони домовились про припинення усіх зобов'язань за цим договором, у зв'язку із чим суд закрив провадження в частині позовних вимог про зобов'язання звільнити займані на підставі оскаржуваного договору земельні ділянки. Суд першої інстанції врахував, що на момент звернення прокурора з позовом у нього була відсутня інформація про розірвання договору, у зв'язку із чим суд виснував, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним оскаржуваного договору.
При цьому Верховний Суд судові рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін та зазначив, що висновкам щодо захисту судом прав та інтересів позивача у спосіб, який є ефективним, викладеним у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі та які містять загальні положення про необхідність захищення судом прав та інтересів сторони у належний спосіб, який буде ефективним, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог не суперечать, оскільки прокурором разом із позовною вимогою про визнання недійсним договору було заявлено також вимогу, яка передбачала застосування наслідків такої недійсності, відтак прокурором було обрано ефективний спосіб захисту при зверненні до суду із позовом у справі, що розглядається.
Колегія суддів також враховує висновок Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (п. 8.148 постанови від 15.11.2024 у розглядуваній справі), відповідно до якого - «суди попередніх інстанцій у спірних правовідносинах дійшли передчасного висновку, що вимога прокурора про звільнення земельної ділянки є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки в цьому випадку вимога прокурора про звільнення земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту».
Так Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій справі у п.п. 8.127-8.151 своєї постанови вказала на таке:
8.127. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
8.128. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
8.129. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).
8.130. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
8.131. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.
8.132. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06. 2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п. 14).
8.133. Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
8.134. У частині першій та другій статті 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
8.135. А отже, спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
8.136. Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до частини першої статті 2 ГПК України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.
8.137. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у статті 216 Цивільного кодексу України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
8.138. Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
8.139. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
8.140. Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
8.141. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
8.142. У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
8.143. Тлумачення змісту частини першої статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.
8.144. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній одержаного ними на виконання цього правочину.
8.145. Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
8.146. При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).
8.147. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
8.148. Об'єднана палата зазначає, що суди попередніх інстанцій у спірних правовідносинах дійшли передчасного висновку, що вимога прокурора про звільнення земельної ділянки є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки в цьому випадку вимога прокурора про звільнення земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту.
8.149. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про виконання сільськогосподарських робіт та договору поставки, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту, оскільки обидва оспорювані договори виконані, а заявлена прокурором вимога звільнити спірну земельну ділянку є такою, що не спрямована на поновлення порушеного права, за відсутності доказів того, що ТОВ «Агропрод-Донбас» фактично займає спірну земельну ділянку.
8.150. Об'єднана палата вважає, що висновки місцевого і апеляційного суду про відмову у позові, зокрема, з підстави обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту є передчасними з огляду на те, що прокурор заявив позовну вимогу про звільнення земельної ділянки за удаваними договорами, які, за його твердженням, мають характер договору орендних правовідносин.
8.151. Дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України «Про оренду землі» та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
За результатами нового розгляду справи суди обох інстанцій зазначили, зокрема, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому ч. 3 вказаної статті встановлює, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, чого суди попередніх інстанцій не врахували.
Так, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Колегія суддів враховує, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже відповідач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас інша сторона удаваного договору оренди земельної ділянки отримала плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об'єктом оренди) за землю, і законодавець у ст. 21 Закону України «Про оренду землі», що є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах, прямо встановив, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції.
У вказаному колегія суддів також керуються висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту. До того ж такі висновки суперечать висновкам Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.11.2024 у розглядуваній справі.
Таким чином, правильними є доводи прокурора в касаційній скарзі, що в даному випадку право вимагати повернення виконаного за недійсним правочином, відшкодування шкоди чи збитків належить сторонам правочину, які не є позивачами у справі, а навпаки є відповідачами і саме їх дії призвели до укладення недійсного правочину. З огляду на характер порушень, що стали підставою заявленого прокурором позову, а також суб'єктний склад сторін, поєднання в одному позові в даному випадку вимоги про визнання недійсним спірного договору та застосування наслідків його недійсності у вигляді двосторонньої реституції неможливо.
Також суди попередніх інстанцій виснували, що для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ТОВ «Агропрод-Донбас» звільнити земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу», тобто фактично передати її законному користувачу, останній повинен перебувати в статусі позивача у справі.
Водночас колегія суддів не погоджується з даними висновками, оскільки прокурором заявлена вимога не про повернення земельної ділянки, а про її звільнення. На відміну від «повернення», яке передбачає передачу об'єкта законному володільцю, вимога «звільнити» передбачає обов'язок припинити використання ділянки. Така вимога зводиться до припинення порушення, і спрямована не на відновлення володіння, а на припинення незаконної діяльності.
При цьому у п. 76 постанови Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 924/1191/23 Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог (позовна вимога про звільнення земельної ділянки у поєднанні із вимогою про визнання недійсним договору) не суперечать висновкам Верховного Суду щодо ефективного способу захисту, оскільки прокурором разом із позовною вимогою про визнання недійсним договору було заявлено також вимогу, яка передбачала застосування наслідків такої недійсності, відтак прокурором було обрано ефективний спосіб захисту при зверненні до суду із позовом у справі, що розглядається. До того ж, як правильно зазначає прокурор, вимога про повернення земельної ділянки призвела б до поєднання позивача та відповідача в одній особі, що за господарським процесуальним законодавством не допускається.
Враховуючи викладене, суди дійшли передчасного висновку про те, що для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ТОВ «Агропрод-Донбас» звільнити земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу», тобто фактично передати її законному користувачу, останній повинен перебувати в статусі позивача у справі.
При цьому суди помилково послались на у п. 33 постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, оскільки у ньому прямо вказано, що Верховний Суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ФГ "БММ АГРО-27" звільнити спірну земельну ділянку та повернути її зеленогірському ОЗЗСО за актом приймання-передачі, що зумовлено тим, що для задоволення такої вимоги заклад (відповідач-1) повинен бути в статусі позивача, а також відсутністю в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження попередньої фактичної передачі вказаної земельної ділянки у володіння відповідача-2 за актом приймання-передачі.
Колегія суддів вважає передчасними та суперечливими висновки суду апеляційної інстанції про те, що прокурором не наведено та не обґрунтовано які саме права держави відновляться у разі задоволення заявлених ним позовних вимог, хоча суд погодився з висновками місцевого господарського суду, із урахуванням того, що спірна земельна ділянка є державною власністю, дії відповідачів, які мали наслідком використання земельної ділянки без належних правових підстав, фактично були порушені інтереси держави.
Крім цього, рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3 - рп/99 зазначено, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1004/17 зазначив, що зазначені вище міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, Верховний Суд вказав, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
При цьому на необхідності дослідження надання оцінки тому, чи порушені права та інтереси держави в даному спору прямо вказано у п. 8.160 постанови Об'єднаної Палати.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов'язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).
Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
При цьому відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 зазначено, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справ "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Водночас суди обох інстанцій вказаного не врахували та лише констатували, що прокурором не доведено та не обґрунтовано які саме права держави відновляться у разі задоволення заявлених ним позовних вимог та не дослідили доводи прокурора, зокрема, про те, що незаконні правочини ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» щодо землі державної власності грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів; фактичне відведення земельної ділянки загальною площею 454,50 га в користування без згоди належного власника (розпорядника) суперечить наведеним принципам регулювання земельних відносин в Україні; обраний спосіб захисту спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме дотримання державним підприємством вимог чинного законодавства під час користування земельною ділянкою, яка надана останньому на праві постійного користування; інтереси держави в даному випадку полягають в дотриманні законності та ефективному використанні земель сільськогосподарського призначення з метою забезпечення національної продовольчої безпеки, у зв'язку з чим такі землі перебувають під особливим захистом держави тощо.
В свою чергу, Верховний Суд, в силу вимог ст. 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас колегія суддів бере до уваги висновки місцевого господарського суду, що у спірних правовідносинах обидва договори виконані; 28.01.2022 укладено угоду про дострокове розірвання договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 про виконання сільськогосподарських робіт; спірна земельна ділянка розташована у м. Курахове. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом №376 від 28.02.2025 Міністерства розвитку громад та територій України, населені пункти Курахівської міської територіальної громади, з кінця 2024 віднесені до тимчасово окупованих російською федерацією територій України. З 2022 року вказана територіальна громада перебувала поетапно у зоні можливих бойових дій, а в подальшому реальних бойових дій.
Проте, як правильно зазначає прокурор у касаційні скарзі, судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.09.2024 у справі № 924/1191/23 (п. 72, 76), згідно з якими після подання позову прокурором про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку між відповідачами було укладено додаткову угоду про розірвання оскаржуваного договору, відповідно до якої сторони домовились про припинення усіх зобов'язань за цим договором, у зв'язку із чим суд закрив провадження в частині позовних вимог про зобов'язання звільнити займані на підставі оскаржуваного договору земельні ділянки. Суд першої інстанції врахував, що на момент звернення прокурора з позовом у нього була відсутня інформація про розірвання договору, у зв'язку із чим суд виснував, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним оскаржуваного договору.
Отже, вказане могли б бути підставою для закриття провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору в частині позовних вимог про звільнення земельної ділянки із задоволенням вимоги про визнання договорів недійсними, а не відмови у позові в повному обсязі, оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє права на звернення з позовом про визнання такого договору недійсним.
У зв'язку із викладеним Верховний Суд вважає, що суди дійшли передчасного висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Відтак, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України знайшла своє підтвердження, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати та надавати оцінку наявним у справі доказам.
Під час нового розгляду справи суди мають взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до суду першої інстанції на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 05.05.2025 у справі № 905/20/23 скасувати.
Справу № 905/20/23 направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.