27 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4729/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши у письмовому проваджені касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 (у складі колегії суддів: Сгара Е.В. (головуючий), Гетьман Р.А., Склярук О.І.)
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал."
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про припинення права власності шляхом витребування земельної ділянки
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 27.12.2024 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру, Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." (далі - ТОВ "Труд.Земля.Капітал.", Відповідач) та просило примусово припинити право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 шляхом її витребування на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру.
1.2. Підставами позовних вимог ГУ Держгеокадастру визначило те, що спірна земельна ділянка має цільове призначення "для ведення особистого селянського господарства", яке у передбаченому законом порядку не змінювалося. Тобто перебування земельної ділянки у власності ТОВ "Труд.Земля.Капітал." є незаконним, а саме суперечить вимогам земельного законодавства України та Закону України "Про особисте селянське господарство".
За доводами Позивача використання переданої у власність земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою наслідки, передбачені статтею 143 Земельного кодексу України, що полягають у примусовому припиненні права на землю.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 позов задоволено повністю та припинено право власності ТОВ "Труд.Земля.Капітал." на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 шляхом її витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
При цьому місцевий господарський суд погодився з доводами Позивача та виснував, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (поза встановленим порядком) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, а подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність Відповідача відбулося з порушенням вимог статей 328, 330 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 задоволено апеляційну скаргу Відповідача, вищевказане судове рішення скасовано та в задоволенні позову відмовлено.
За висновками суду апеляційної інстанції, Позивачем не доведено, що ТОВ "Труд.Земля.Капітал." використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення) або ж завдає шкоди навколишньому середовищу, природним ресурсам, іншим особам тощо, а також не доведено обставин недобросовісної поведінки товариства. Суд також врахував, що ГУ Держгеокадастру визнає факт законності набуття спірної земельної ділянки третьою особою ( ОСОБА_1 ).
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, колегія суддів апеляційного суду вважає позов у цій справі по суті конфіскацію земельної ділянки у розумінні статті 354 Цивільного кодексу України (позбавлення права власності не майно як санкція за правопорушення з безоплатним переходом у власність держави), що узгоджується з приписами пункту "ґ" частини п'ятої статті 84 Земельного кодексу України, оскільки будь-який інший визначений цією нормою спосіб набуття Державою права власності у спірних правовідносинах не є застосовним, оскільки Відповідач та Держава не перебувають у зобов'язальних відносинах щодо предмета спору, оскільки спірна земельна ділянка набута Відповідачем від третьої особи, а не від Держави.
2.4. Позивач не погодився з такою постановою суду апеляційної інстанції та скористався правом її касаційного оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 29.09.2025 на підставі пунктів 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено її розгляд у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи відповідно до частини четвертої статті 301 цього ж кодексу.
3.2. У касаційній скарзі Позивач просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025.
3.3. При цьому Скаржник посилався на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Скаржник в обґрунтування фундаментальності правового питання вказує, що у Відповідача на праві власності перебуває більше десяти земельних ділянок з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства". При цьому ГУ Держгеокадастру подало ряд позовів про припинення права власності на такі земельні ділянки, і за результатами їх розгляду судами першої та апеляційної інстанцій приймалися різні рішення.
ГУ Держгеокадастру вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, щодо можливості припинення у судовому порядку права власності та права користування земельною ділянкою у випадку використання її не за цільовим призначенням.
Також Скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду з питань:
- чи відповідає вимогам законодавства набуття права власності юридичною особою на земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства";
- яким є ефективний та належний спосіб захисту права для усунення вказаних порушень земельного законодавства, а саме перебування земельної ділянки з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" у власності юридичної особи;
- чи є належним та ефективним способом захисту права у таких правовідносинах витребування земельної ділянки на користь держави.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Труд.Земля.Капітал." просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
При цьому Відповідач зазначає про відсутність обставин порушення ним цільового призначення спірної земельної ділянки та вказує, що приписи частини першої статті 37-1 Земельного кодексу України передбачають використання земель сільськогосподарського призначення їх власником для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також товариство зазначає про будь-яку відсутність завданої земельній ділянці шкоди, зниження її родючості чи порушення інших властивостей. В такий спосіб ТОВ "Труд.Земля.Капітал." доводить Суду, що використання земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства" та "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" здійснюється в межах однієї категорії.
Крім того Відповідач з посиланням на правові висновки Верховного Суду у справі № 925/1133/18 зазначає про відсутність у Позивача повноважень на звернення до суду з позовом у цій справі, оскільки останній не наділений повноваженнями власника земельної ділянки та сам визнає законність її набуття ОСОБА_1 .
3.5. ОСОБА_1 правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалася.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Держгеокадастру на підставі заяви ОСОБА_1 від 12.06.2017 видано наказ від 16.06.2017 № 11131-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким заявниці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.
4.2. У подальшому ГУ Держгеокадастру за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.11.2017 видано наказ від 14.12.2017 № 21396-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га, в тому числі багаторічні насадження площею 2,000 га, (кадастровий номер 6325184500:02:001:0223).
На підставі цього ж наказу 30.05.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
4.3. Суди встановили, що за актом приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019 ОСОБА_1 передала спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", і 28.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про право власності останнього на спірну земельну ділянку.
4.4. В такий спосіб з 28.12.2019 власником вказаної земельної ділянки є ТОВ "Труд.Земля.Капітал.", що, за доводами ГУ Держгеокадастру, є порушенням норм земельного законодавства, задля усунення якого і подано позов у цій справі.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
5.3. Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника ( постанови Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, від 14.01.2025 у справі № 910/21871/21).
5.4. Доводами касаційної скарги ГУ Держгеокадастру, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 щодо можливості припинення у судовому порядку права власності на земельну ділянку, та у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 без зазначення, які саме висновки та стосовно застосування якої норми права не враховано судами.
5.5. Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.6. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
5.7. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
5.8. У зазначеній Скаржником цивільній справі № 477/2330/18 (постанова від 14.12.2022) вирішувався спір за позовом прокурора в інтересах управління Держгеокадастру до фізичних осіб про примусове припинення права власності відповідачів на спірні земельні ділянки, скасування свідоцтв про таке право та зобов'язання повернути ці ділянки у власність держави. Підставами позовних вимог стали встановлені прокурором факти того, що фізичні особи, набувши у власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, фактично використовували їх не за цільовим призначенням, а саме зняли родючий шар ґрунту та почали видобуток піску, тобто здійснювали видобуток надр без оформлення відповідних дозвільних документів. Це призвело до неефективного та нераціонального використання земельних ділянок, порушення цілісності землі та її надр, що є нецільовим використанням. Крім того, відповідачі діяли всупереч вимогам законодавства про охорону земель.
Тобто у вказаній Скаржником справі № 477/2330/18 судами встановлено факт використання відповідачами земельних ділянок не для ведення особистого селянського господарства, а для видобутку піску, тобто у спосіб, передбачений для земель іншої категорії та іншого цільового призначення. Цим відповідачі допустили порушення приписів пункту «а» частини першої статті 91, пункт «а» частини першої статті 96 ЗК України, статті 35 Закону України «Про охорону земель», статті 1 Закону України «Про землеустрій», згідно з якими і власник, і користувач земельної ділянки зобов'язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання.
5.9. У цій справі № 922/4729/24 Позивачем не надано доказів тієї обставини, що внаслідок набуття Відповідачем права власності на спірну ділянку відбулося порушення пріоритетності збереження земель сільськогосподарського призначення, встановленої статтею 23 Земельного кодексу України, чи завдано шкоди суспільним інтересам, забезпечення яких визнавалось легітимною метою позбавлення права власності у межах справи №477/2330/18.
5.10. Як встановили суди за наявними у справі матеріалами, Відповідач здійснює використання спірної земельної ділянки в межах однієї і тієї самої категорії, забезпечуючи збереження землі, її ресурсів, надр, у той час як, за обставинами справи № 477/2330/18, на яку посилається Скаржник, відповідачі вийшли за межі дозволених категорією земельної ділянки способів її використання.
5.11. Тобто обставини справи № 477/2330/18 та цієї справи № 922/4729/24 істотно відрізняються, тому Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадженні у цій частині на підставі пункту 5 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
5.12. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.13. Тобто крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
5.14. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.15. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Тобто у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
5.16. У цій справі № 922/4729/24 Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питань, чи відповідає вимогам законодавства набуття права власності юридичною особою на земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства"; яким є ефективний та належний спосіб захисту права для усунення вказаних порушень земельного законодавства, а саме перебування земельної ділянки з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" у власності юридичної особи; чи є належним та ефективним способом захисту права у таких правовідносинах витребування земельної ділянки на користь держави.
5.17. При цьому Позивач усупереч пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не зазначає жодної норми закону, яка, на його думку, судом апеляційної інстанції застосована неправильно. В такий спосіб Скаржник лише наводить перелік прямих питань, які виникли у його відносинах з Відповідачем у цій справі, що фактично є спонуканням Верховного Суду до переоцінки доказів у справі та, як наслідок, до ухвалення позитивного для ГУ Держгеокадастру рішення.
5.18. Додатково Суд звертає увагу, що доводи позовної заяви та касаційної скарги ГУ Держгеокадастру фактично зводяться не до нецільового використання спірної земельної ділянки, а до відсутності законних підстав набуття Відповідачем права на таку ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
5.19. Водночас законність такого набуття не є предметом спору, не досліджувалася судами попередніх інстанцій та Верховним Судом не оцінюється.
5.20. В такий спосіб наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з частинами першою та другою статті 300 Господарського процесуально кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.5. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї статті застерігає від скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань.
6.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги, поданої з підстав, передбачених пунктами 2 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, без задоволення.
Розподіл судових витрат
7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 922/4729/24 за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 у справі № 922/4729/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко