26 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16507/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Сітайло Л.Г., Андрієнко В.В.)
від 04.02.2025
у справі №910/16507/23
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі", Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
треті особи: Спільне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Драгон Капітал", Приватне акціонерне товариство "Альтана Капітал"
про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування збитків,
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
відповідача 1 - не з'явилися
відповідача 2 - Максецька О.С.
третіх осіб - не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі" (далі - ТОВ "ДТЕК Мережі") та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування збитків.
1.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 у справі №910/16507/23 позовну заяву залишено без руху на підставі пункту 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України (до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (у сумі 179 611,91 грн)).
1.3. Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 відкрито провадження у справі №910/16507/23 та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
1.4. В подальшому розгляд справи судом неодноразово відкладався.
1.5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі №910/16507/23 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: - письмової заяви з уточненням змісту позову в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину; - доказів сплати судового збору у встановленому розмірі; - доказів можливості повернення виконаного за оспорюваним правочином.
1.6. Підставою залишення позову без руху була встановлена в ході судового розгляду обставина, що заява в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину не містить змісту позовних вимог.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 у справі №910/16507/23 залишено без розгляду.
2.2. Мотивуючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, уточнюючи зміст позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину, заявив вимогу про повернення на його користь 5 244 141 шт простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі", що свідчить про її майновий характер. Однак, позивач у встановлений строк не усунув недоліки позовної заяви, а саме не здійснив сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, а також до письмової заяви з уточненням змісту позовних вимог не додано доказів направлення її копії іншим учасникам справи.
2.3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвал Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 та від 13.11.2024 у справі №910/16507/23 повернуто скаржнику, з підстав того, що вказані ухвали не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.
2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №910/16507/23 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 (про залишення без розгляду позовної заяви) скасовано. Справу №910/16507/23 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
2.6. Суд апеляційної інстанції, переглянувши та скасувавши ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви, дійшов висновку, що в порушення частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху повинен був зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), чого в порушення вимог процесуального законодавства України не було зроблено судом першої інстанції в ухвалі суду від 13.11.2024 та в подальшому призвело до залишення позовної заяви без розгляду. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що інформація про ціну спірного договору купівлі-продажу та номінальну вартість однієї акції наявна в матеріалах справи.
2.7. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі №910/16507/23 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №910/16507/23.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №910/16507/23, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить скасувати мотивувальну оскаржувану частину постанови суду апеляційної інстанції та викласти зазначену частину в наступній редакції, в якій додатково зазначити:
- на неприпустимість та неправомірність багаторазового розгляду судами питань щодо уточнень очевидних наслідків недійсності оскаржуваного правочину та розміру судового збору без жодних змін предмету позову, особливо поза межами "розумного строку розгляду справи";
- суди не мають права виходити за межі розумних термінів розгляду справи по суті та винесення ефективного, обґрунтованого рішення, формально посилаючись на норми Господарського процесуального кодексу України, в тому числі, але не обмежуючись нібито на нові процесуальні обставини за частиною одинадцятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України;
- неправомірність вимагати від позивача забезпечення позову, так як норми Господарського процесуального кодексу України регламентують "забезпечення позову саме відповідачами";
- суди мають виконувати основоположні вимоги Господарського процесуального кодексу України, Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про розумність строків до винесення обґрунтованого рішення суду, особливо із застосуванням "надлишкового формалізму";
- чи має право суд першої інстанції нескінченну кількість разів (в тому числі але не обмежуючись, після завершення підготовчого провадження), змінювати свої вимоги (попередні рішення) щодо розміру судового збору без належних підстав, в тому числі але не обмежуючись з причин власних недоглядів, помилок; чи така кількість помилок та спроб у суду першої інстанції є скінченною та такі спробо вичерпано судом першої інстанцій у цій справі;
- чи мають розглядатися шестиразові недогляди/помилки суду першої інстанції щодо встановлення недоліків позовної заяви, в тому числі судового збору та/або предмету позову, як "створення перешкод, що обмежує заявника права на справедливий суд, яке передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Конституцією України" і чергове повернення до зазначеного питання судом першої інстанції буде трактуватися як "систематичне створення перешкод судом в доступі до суду";
- чи суду першої інстанції слід вважати, що позивачем усунуті всі не чіткі, не однозначні недоліки, встановлені судом першої інстанції в ухвалі від 13.11.2024, в тому числі які позивач мав трактувати на свою користь із-за невизначеності таких недоліків.
3.2. Одночасно ОСОБА_1 клопоче про передачу зазначеної справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки, за його переконанням, ця справа містить виключну правову проблему і передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, для усунення вже наявних суперечливих, взаємовиключних висновків Верховного Суду у вже наявних справах, посилаючись при цьому на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 540/5134/21 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22. Також зазначає, що не існує жодного рішення Верховного Суду, яке б врегульовувало застосування частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" щодо понижуючого коефіцієнту 0,8 за подання електронних документів до суду для фізичних осіб, які не зобов'язані реєструватися в системі ЄСІТС "Електронний суд", та відповідно мають право подавати електронні документи до суду, на відміну від юридичних осіб, яким заборонено подавати електронні документи поза межами системи "Електронний суд".
3.3. Окремою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду скаржник зазначає, що саме Велика Палата має надати своє визначення, чи мають завершальне значення ухвали суду про залишення без руху щодо судового збору який розглядався судом шість разів понад рік, які нібито не входять до переліку статей 255 та 287 Господарського процесуального кодексу України та чи можуть відповідно такі ухвали окремо оскаржуватися в суді апеляційної інстанції та відповідно в суді касаційної інстанції.
3.4. Крім того, скаржник просить повернути позивачу надлишково сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.
3.5. Також скаржником 19.03.2025 подано до суду касаційної інстанції доповнення на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки доповнення на касаційну скаргу подані поза межами строку на касаційне оскарження, в межах якого допускається доповнення чи зміна касаційної скарги, вони підлягають залишенню без розгляду.
3.6. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ДТЕК Мережі" проти вимог касаційної скарги заперечує, мотивуючи його тим, що залишення позовної заяви без руху з метою зобов'язання позивача доплатити судовий збір у розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір", не є перешкодою в доступі до правосуддя, втім, оскільки судом першої інстанції при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без руху недостатньо деталізовано спосіб усунення недоліків позовної заяви (не зазначено точну суму судового збору), товариство погоджується із постановою суду апеляційної інстанції.
3.7. У відповіді на відзив позивач заперечує доводи, викладені у відзиві та просить касаційну скаргу задовольнити. Також позивачем подано додаткові пояснення, в яких просить врахувати додаткові пояснення та розглянути клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.2. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідком перегляду ухвали місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду з посиланням на положення частини тринадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України та мотивована тим, що позивач у встановлений строк не усунув недоліки позовної заяви.
4.3. Право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина гарантовано приписом частини першої статті 55 Конституції України.
Приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов'язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022).
Зміст права на судовий захист, установленого частиною першої статті 55 Конституції України, слід визначати, серед іншого, з урахуванням змісту права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та витлумаченого Європейським судом із прав людини.
4.4. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У частині першій статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
4.5. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
4.6. Згідно зі статтею 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша). Позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (частина третя).
4.7. За змістом частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру.
4.8. Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до суду з даним позовом позивачем було заявлено одну немайнову вимогу та дві майнові. При цьому, суд зазначив, що позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів та застосувати наслідки недійсності правочину, цілком зрозуміло є те, що позивач просив повернути йому акції.
4.9. Проте колегія вважає зазначені висновки передчасними.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою, відповідно до якої просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №20БВ-000000652, №БВ20201023/01-АК від 23.10.2020, укладений між Спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Драгон Капітал" (продавець), який діяв на підставі договору на брокерське обслуговування, наданого ОСОБА_1 (клієнт продавця) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі" від імені та за рахунок якого діяло Приватне акціонерне товариство "Альтана Капітал" з другої сторони, застосувати наслідки недійсності правочину та згідно із статтями 230, 231 Цивільного кодексу України стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача як відшкодування мінімальних подвійних збитків позивача у розмірі 11 795 194,20 грн.
За змістом позовної заяви, позивач зазначав, що його первісною метою є визнання недійсним договору, щоб повернути належні йому акції, але позивач вже сплатив до Державного бюджету України 4,03 млн.грн з отриманих коштів, під час війни повернути такі кошти з бюджету України не є гуманним та відповідно не є ціллю позивача. Тому позивач в умовах воєнного стану, відсутності публічної інформації про діяльність відповідача-2, бездіяльності державних органів звертається до суду на підставі статей 230, 231 Цивільного кодексу України із вимогою саме про відшкодування збитків/шкоди відповідачами та розрахував збитки, виходячи із ціни 5,27 грн за кожну іменну акцію ПрАТ " ДТЕК Київські регіональні електромережі".
4.10. Відповідно до частин першої - другої статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Статтею 231 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Втім, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам.
4.11. Відповідно до положень частин першої - п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції) суддя протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, в яких закріплено положення про загальні правильна подання позовів та документи, що додаються до позовної заяви.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга).
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу (частина третя).
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою (частина четверта).
4.12. Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.12.2023 у справі №910/16507/23 відмовив у задоволенні клопотання позивача про зменшення сплати судового збору та залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, встановивши строк для усунення недоліків позовної заяви.
Зазначеною ухвалою суд першої інстанції, відмітивши, що позивачем заявлено спільно одну вимогу немайнового характеру (визнання договору недійсним) та одну вимогу майнового характеру (застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування 11 795 194,20 грн збитків), та встановивши несплату позивачем судового збору, залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху з підстав несплати судового збору у розмірі 179 611,91 грн (2 684,00 грн + 176 927,91 грн).
Після усунення недоліків позовної заяви, прийнявши ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкриваючи провадження у справі №910/16507/23, суд першої інстанції будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність позову вимогам статей 162, 164, 172, 173 Господарського процесуального кодексу України, не встановив.
Проте, судом апеляційної інстанції не встановлено чи заперечував позивач проти визначення місцевим господарським судом саме двох вимог позивача: вимогу немайнового характеру (визнання договору недійсним) та одну вимогу майнового характеру (застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування 11 795 194,20 грн збитків).
4.13. Відповідно до частин одинадцятої - тринадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків (частина дванадцята).
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина тринадцята).
4.14. У розумінні наведених положень процесуального законодавства залишення позовної заяви без руху в такому випадку, який є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, можливе лише в тому разі, коли про обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стало відомо після відкриття провадження у справі.
4.15. Як убачається з матеріалів даної справи, Господарським судом міста Києва 13.11.2024 була постановлена ухвала про залишення позовної заяви без руху під час розгляду справи із застосуванням процесуального механізму, передбаченого частиною одинадцятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду зобов'язано позивача встановити спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду письмової заяви з уточненням змісту позову в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину, подання до суду доказів сплати судового збору у встановленому розмірі, доказів можливості повернення виконаного за оспорюваним правочином.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в ході судового розгляду позивач усно пояснив, що метою його вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину є не лише відшкодування на його користь збитків у подвійному розмірі, а й повернення в натурі всього одержаного на виконання цього правочину. Місцевий господарський суд зазначив, що оскільки з пояснень позивача слідує, що заявлене ним відшкодування збитків не є єдиним бажаним правовим наслідком оспорюваного правочину, то позовна заява в частині застосування наслідків недійсності правочину не містить змісту позовних вимог. Зокрема вимоги про застосування наслідків недійсності правочину не вказують, яке саме майно підлягає поверненню та ким саме, а також яке виконання належить з позивача. Також судом зазначено, що від визначення змісту позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину залежить вирішення питання розміру судового збору, який підлягає оплаті за подачу даного позову.
4.16. В ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2025 у справі №910/9920/24 зазначено, що відповідно у кожній конкретній судовій справі суд у разі вирішення питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій частин одинадцятої - тринадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України має пересвідчитись у наявності підстав для залишення позову без руху, тобто наявності встановлених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу вимог до позовної заяви, які було порушено.
4.17. За висновком суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, повинен був зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), чого в порушення вимог процесуального законодавства України (частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України) не було зроблено судом першої інстанції в ухвалі суду від 13.11.2024 (при залишенні позовної заяви без руху). При цьому суд зазначив, що інформація про ціну спірного договору купівлі-продажу та номінальну вартість однієї акції наявна в матеріалах справи.
Тобто, не погодившись із визначенням ОСОБА_1 заявленої позовної вимоги про визнання недійсним договору та застосування наслідків такої недійсності як немайнової та враховуючи пояснення позивача щодо повернення йому акцій, суд міг встановити вартість майна (акцій) при розгляді справи.
Проте, виходячи зі змісту позовної заяви, а також того, що учасник розпоряджається своїми правами щодо предмета на власний розсуд, судом апеляційної інстанції не надано оцінку правомірності вимог місцевого господарського суду щодо зобов'язання позивача подати до суду письмову заяву з уточненням змісту позову.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною третьою статті 255 Господарського процесуального кодексу України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 25.02.2025 у справі №917/542/22 вказав, що зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і вони не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі №5011-15/2045-2012 (910/15777/21) дійшов висновків щодо можливості касаційного оскарження ухвали про залишення апеляційної скарги без руху разом з ухвалою про залишення апеляційної скарги без розгляду з підстав несплати судового збору у визначеному ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху розмірі. Верховний Суд зазначив, що ухвала суду про залишення апеляційної скарги без руху у цій справі підлягає касаційному оскарженню разом з рішенням суду (у даному випадку - з ухвалою про залишення апеляційної скарги без розгляду), оскільки в цій ухвалі суд встановив розмір судового збору, який скаржник має сплатити при зверненні з апеляційною скаргою, та порядок його обчислення, однак особа не погоджується з таким розміром та з порядком обчислення. Адже саме через незгоду скаржника з висновком суду в частині визначеного розмірі судового збору не було усунуто недоліки апеляційної скарги, визначені в ухвалі про залишення його апеляційної скарги без руху, наслідком чого стало постановлення ухвали про залишення його апеляційної скарги без розгляду. В даному випадку, обмеження права на апеляційне оскарження ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в частині визначення розміру судового збору, з яким не погоджується скаржник, суперечитиме гарантіям, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду і є тим процесуальним документом, яким закінчилося провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції мав надати оцінку правомірності залишення місцевим господарським судом позову без руху, за наслідком невиконання якої прийнято ухвалу про залишення позову без розгляду.
4.18. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи підстави для звернення з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду, позивач зазначав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема щодо необґрунтованого залишення місцевим господарським судом внаслідок власних недоглядів позову без руху. При цьому за наслідком розгляду касаційної скарги просив суд касаційної інстанції скасувати мотивувальну оскаржувану частину постанови суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, за наслідком розгляду касаційної скарги, судом касаційної інстанції виявлено, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем було заявлено до суду спільно дві вимоги: одну вимогу немайнового характеру (визнання договору недійсним) та одну вимогу майнового характеру (застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування 11 795 194,20 грн збитків), про що також зазначалося судом першої інстанції. При цьому, із оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами перегляду ухвали про залишення позову без розгляду, яка була прийнята за наслідком невиконання ухвали місцевого господарського суду про залишення позову без руху, судом апеляційної інстанції не надавалася оцінка правомірності залишення місцевим господарським судом позову без руху.
Встановлені у цій справі порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції , які полягали у тому, що суд не надав оцінки змісту позовних вимог та правомірності залишення судом першої інстанції позовної заяви без руху, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, а відтак колегія суддів вважає за необхідне направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4.19. Одночасно ОСОБА_1 клопоче про передачу зазначеної справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки, за його переконанням, ця справа містить виключну правову проблему і передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, для усунення вже наявних суперечливих, взаємовиключних висновків Верховного Суду у вже наявних справах, посилаючись при цьому на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 540/5134/21 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22, та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 990SCGC/9/25.
Також зазначає, що не існує жодного рішення Верховного Суду, яке б врегульовувало застосування частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" щодо понижуючого коефіцієнту 0,8 за подання електронних документів до суду для фізичних осіб, які не зобов'язані реєструватися в системі ЄСІТС "Електронний суд", та відповідно мають право подавати електронні документи до суду, на відміну від юридичних осіб, яким заборонено подавати електронні документи поза межами системи "Електронний суд". За переконанням скаржника зазначене фактично також відповідає вимозі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України - фактично позивач оскаржує суб'єкту юрисдикцію.
Як вбачається з клопотання про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду, правовими підставами такої передачі скаржником визначено частини четверту - шосту статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
4.19.1. Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Верховний Суд звертає увагу на те, що зміст частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Також обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру судового збору.
За частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 6 Господарського процесуального кодексу України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС).
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (частина четверта).
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".
Висновок, зроблений судом касаційної інстанції у постанові від 01.06.2022 у справі № 540/5134/21 не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у зазначеній вище справі, оскільки апеляційна скарга також була подана через підсистему "Електронний суд". Відсутні такі суперечності і в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 990SCGC/9/25, як помилково вважає скаржник.
З урахуванням наведеного та відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України та наявність сталої правозастосовчої практики з наведеного питання, а також з огляду на відсутність у клопотанні скаржника належного обґрунтування, клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
4.19.2. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі №757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Оцінивши доводи скаржника, наведені ним в клопотанні про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником не наведені аргументи, які б могли свідчити про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
4.19.3. Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Як встановлено судами, позивач ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою, відповідно до якої просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №20БВ-000000652, №БВ20201023/01-АК від 23.10.2020, укладений між Спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Драгон Капітал" (продавець), який діяв на підставі договору на брокерське обслуговування, наданого ОСОБА_1 (клієнт продавця) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі" від імені та за рахунок якого діяло Приватне акціонерне товариство "Альтана Капітал" з другої сторони, застосувати наслідки недійсності правочину та згідно із статтями 230, 231 Цивільного кодексу України стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача як відшкодування мінімальних подвійних збитків позивача у розмірі 11 795 194,20 грн.
Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Таким чином, спір, що виник у цій справі є таким, що виник з корпоративних правовідносин, зокрема з правочину щодо купівлі-продажу акцій, та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства не залежно від статусу учасників справи (фізичні або юридичні особи).
Відтак скаржник помилково вважає, що ним фактично оскаржується суб'єктна юрисдикція.
4.20. Окремою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду скаржник зазначає, що саме Велика Палата має надати своє визначення, чи мають завершальне значення ухвали суду про залишення без руху щодо судового збору який розглядався судом шість разів понад рік, які нібито не входять до переліку статей 255 та 287 Господарського процесуального кодексу України та чи можуть відповідно такі ухвали окремо оскаржуватися в суді апеляційної інстанції та відповідно в суді касаційної інстанції.
Додатково скаржник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.11.2024 у справі №757/47946/19-ц, від 21.22.2024 у справі №806/5175/14.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 607/23244/21, предметом оскарження в якій була лише ухвала про залишення без руху, викладено висновок про те, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).
Враховуючи наявний висновок Великої Палати Верховного Суду щодо визначеного скаржником питання, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на зазначені постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №757/47946/19-ц, від 21.22.2024 у справі №806/5175/14, оскільки вони не є релевантними до правовідносин, що склалися у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 у справі 757/47946/19-ц зробила висновок, що хвали про залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, якщо це прямо передбачено у частині першій статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (статті 255 Господарського процесуального кодексу України), наприклад, залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; ухвала суду відсутня в переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (статті 255 Господарського процесуального кодексу України), якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист, тобто в силу специфіки певної ухвали заперечення щодо неї не може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору. Для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
У справі №806/5175/14 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалась правова проблема щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі окремо від рішення суду, з метою дотримання статті 6 Конвенції щодо розгляду справи в розумні строки та основних засад (принципів) адміністративного судочинства, таких як верховенства права, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумність строків розгляду справи (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, неможливо, а тому дійшла висновку, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суперечить верховенству права, а також ефективному захисту порушених прав і свобод людини та не відповідає принципу розумності строків розгляду справи, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції прийнята без з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи.
4.21. Крім того, скаржник просить повернути позивачу надлишково сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн. За переконанням скаржника, зазначена сума підлягає поверненню, так як не застосовувався понижуючий коефіцієнт 0,8 з посиланням на положення частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання касаційної скарги на ухвалу господарського суду судовий збір сплачується у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги предметом касаційного оскарження визначив постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2025 у справі №910/16507/23.
Отже сплаті підлягав судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, скаржником за подання касаційної скарги сплачено 2 422,40 грн, що підтверджується квитанцією від 21.02.2025 та 605,60 грн на виконання ухвали Верховного Суду від 10.03.2025 у справі № 910/16507/23, що підтверджується квитанцією від 14.03.2025 (в загальній сумі 3 028,00 грн).
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскільки подає касаційну скаргу в електронній формі, то має застосовуватись коефіцієнт 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Водночас відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в ЗУ "Про судовий збір".
Отже коефіцієнт 0,8 може бути застосований при поданні до суду документів в електронній формі лише з використанням системи "Електронний суд".
ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на електронну пошту Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, тобто не з використанням системи "Електронний суд", тому у даному випадку понижуючий коефіцієнт 0.8 не підлягає застосуванню, що також було зазначено і в ухвалі Верховного Суду від 10.03.2025 у цій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для повернення судового збору як надлишково оплаченого.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Відповідно до положень частин першої та третьої статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
5.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
5.3. Згідно з частиною шостою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
5.4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
5.5. З огляду на наведені норми процесуального права, виходячи з повноважень суду касаційної інстанції, враховуючи встановлені судом касаційної інстанції обставини неправильного застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної постанови, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову та передати справу до апеляційного господарського суду на новий розгляд.
6. Судові витрати
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 302, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №910/16507/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 910/16507/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова