20 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4280/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида"
до Одеської обласної державної адміністрації та
до Долинської сільської ради Подільського району Одеської області
про визнання протиправними та скасування рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Репида" (далі - позивач, скаржник, ТОВ "Репида") звернулось до суду з позовною заявою до Одеської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Одеська ОДА) та Долинської сільської ради Подільського району Одеської області (далі - відповідач-2, Долинська сільрада), в якій просило суд визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Долинської сільради: від 04.02.2022, індексний № 63267131, про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5121410100:01:009:0001 площею 3 852,9798 га; від 04.02.2022, індексний № 63262019, про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га; від 04.02.2022, індексний № 63266238, про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку ТОВ "Репида", рішення державного реєстратора противоправні та прийняті з порушенням норм чинного законодавства з огляду на те, що:
- спірні земельні ділянки, які розташовані на території Ізмаїльського та Белградського районів Одеської області, станом на 27.05.2021 належали до земель комунальної власності, а тому щодо них відповідач-1 не мав повноважень виносити розпорядження;
- відповідач-2 неправомірно ухвалив 04.02.2022 оскаржувані рішення на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, а не на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ, а також своїми рішеннями безпідставно оформив права на земельні ділянки за відповідачем-1;
- відповідач-1 замість рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку неправомірно надав розпорядження від 16.12.2021 № 1295/од-2021, № 1304/од-2021 та № 1306/од-2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області", а відповідач-2 на підставі вказаних розпоряджень, порушуючи вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, ухвалив оскаржувані рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за Одеською обласною державною адміністрацією.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 14.11.2023, залишеною без змін Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 11.03.2024, справу № 916/4280/23 передав за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Господарський суд міста Києва рішенням від 18.09.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові 10.09.2025, відмовив у задоволенні позову.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що позивач не обґрунтував, яким чином оскаржувані рішення державного реєстратора порушують його права або охоронювані законом інтереси, а також не надав доказів щодо наявності у нього будь-яких майнових прав на земельні ділянки за кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001, що свідчить про відсутність підстав для правового захисту позивача за ініційованим ним позовом незалежно від інших обставин.
ТОВ "Репида" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. До касаційної скарги скаржник додав клопотання про зупинення дії рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі підставами для касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначив неправильне застосування апеляційним господарським судом під час перегляду рішення суду першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Верховний Суд ухвалою від 30.10.2025 залишив касаційну скаргу без руху для усунення її недоліків і зазначив, що ТОВ "Репида" вказувало на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини другої статті 20 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), частини другої статті 83 Земельного кодексу України, однак, наводячи у тексті касаційної скарги норми матеріального права, скаржник не вказав, у чому саме полягає суть порушення норм (норми) права господарськими судами, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, та як, на думку скаржника, наведені ним норми мають застосовуватися у спірних правовідносинах.
Для усунення недоліків касаційної скарги у цій справі позивачу необхідно було обґрунтувати наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі.
До Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від ТОВ "Репида" надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги на виконання ухвали Верховного Суду від 30.10.2025.
Проаналізувавши доводи, викладені у касаційній скарзі з урахуванням уточнень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає поверненню з огляду на таке.
Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі з урахуванням уточнень скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували унікальні обставини справи та неправильно застосували норми статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини другої статті 20 Господарського кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду про застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.
Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми частини другої статті 83 Земельного кодексу України та пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених у підпунктах "а" - "е" цього пункту. Відповідно до вказаних норм законодавства Одеська обласна державна адміністрація, на думку скаржника, не мала повноважень розпоряджатися спірними земельними ділянками.
Обгрунтовуючи порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "Репида" вказує на те, що воно вимушене було звернутися з позовом у цій справі з метою захисту своїх прав та законних інтересів у справі № 916/2572/23, у якій заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками в інтересах Одеської обласної державної адміністрації, яку ТОВ "Репида" вважає неналежним їх власником.
На думку позивача задоволення його позову про скасування рішень про державну реєстрацію права власності за відповідачем-1 свідчило б про відсутність підстав для задоволення вимог у справі № 916/2572/23, оскільки право на звернення до суду має лише власник майна.
ТОВ "Репида" вважає, що воно довело відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, яким чином оспорювані ним рішення державного реєстратора порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахували унікальні обстави справи та не взяли до уваги відсутність єдиної судової практики Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права саме у подібних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не погодився з доводами скаржника про те, що задоволення його позову у цій справі про скасування рішень про державну реєстрацію права власності за відповідачем-1 свідчило б про відсутність підстав для задоволення вимог у справі № 916/2572/23, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі з огляду на те, що подання прокурором позову у справі № 916/2572/23 не спростовує обов'язку позивача у цій справі (№ 916/4280/23) довести в установленому законом порядку, яким чином оспорювані ним рішення державного реєстратора порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а наявність у позивача Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів підтверджує виключно права, обумовлені вказаним дозволом щодо водокористування.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги (з урахуванням її уточнень), своїм обґрунтуванням відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини другої статті 20 Господарського кодексу України, скаржник фактично намагається спонукати Верховний Суд додатково перевірити та встановити, яким чином оспорювані ТОВ "Репида" рішення державного реєстратора порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, і залежно від цього сформувати висновок щодо застосування цих норм права на користь скаржника, що суперечить приписам статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Так, частина друга статті 300 ГПК України імперативно вказує на відсутність у суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній скарзі скаржник не наводить аргументованого обґрунтування щодо необхідності формування висновку Верховного Суду про застосування зазначених ним норм права в сукупності в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи. При цьому доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, які матимуть значення під час розгляду іншої справи, та стосуються переоцінки доказів у справі, а тому колегія суддів не вбачає підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку з підстав, наведених у касаційній скарзі.
Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права та оцінки поданих доказів не є достатньою підставою для перегляду судових рішень, ухвалених першою та/або апеляційною інстанцією, у касаційному порядку, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
У пунктах 7.6- 7.8 Рішення Конституційного Суду України від 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд з прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та вирішенні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі (Цивільному процесуальному кодексі України) підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою вирішення Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував належним чином підстав для оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі з урахуванням уточнень, фактично зводяться до питання щодо оцінки судами попередніх інстанцій доказів та фактичних обставин у справі.
Частиною четвертою статті 174 ГПК України передбачено, що коли позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, яка звернулася із позовною заявою, а пунктом 4 частини четвертої статті 292 ГПК України вказано, зокрема, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи викладене вище, касаційна скарга ТОВ "Репида" вважається неподаною і повертається скаржнику.
З огляду на те, що Верховний Суд вбачає підстави для повернення касаційної скарги, клопотання ТОВ "Репида" про зупинення дії рішення суду першої інстанції у цій справі Суд не розглядає.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Повернути касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 916/4280/23 скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський