про відмову у видачі судового наказу
27 листопада 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1135/25
Суддя Шморгун В. В., розглянувши матеріали заяви б/н від 17.11.2025
Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарттендер»,
код ЄДРПОУ 41817392, вул. Чавдар Єлизавети, 5, оф. 212, м. Київ, 02072
до боржника: Фізичної особи-підприємця Бухна Вячеслава Дмитровича,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
про видачу судового наказу,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарттендер» через підсистему «Електронний суд» подало до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бухна Вячеслава Дмитровича заборгованості за надання доступу до онлайн-сервісу під час проведення процедур публічних закупівель Prozorro у розмірі 1064,00 грн.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Бухном Вячеславом Дмитровичем умов договору приєднання №SO-2015-003 про надання доступу до онлайн-сервісу під час проведення процедур публічних закупівель Prozorro.
Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарттендер» заяву разом з доданими до неї документами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, з огляду на наступне.
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2, 4 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, наказного провадження.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ ГПК України.
Згідно зі ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Виходячи з загальних засад наказного провадження та встановленого порядку розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Обов'язкові вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу викладені у ст.150 ГПК України, відповідно до п. 4, 5 ч. 2 якої у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено вимоги заявника та обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
З аналізу вищенаведених норм законодавства випливає, що судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору та інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.
Тобто норми Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість задоволення заяви про видачу судового наказу лише за умови безспірності вимог, відповідно заявник/стягувач, крім іншого, має надати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових вимог.
Відтак безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд, згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підтвердження обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, ТОВ «Смарттендер» надало копію договору приєднання №SO-2015-003 про надання доступу до онлайн-сервісу під час проведення процедур публічних закупівель Prozorro (далі - Договір), копії актів надання послуг №SO-2015-003/8424 від 30.06.2020 на суму 850,00 грн; №SO-2015-003/15322 від 30.06.2021 на суму 1530,00 грн; №SO-2015-003/21910 від 30.09.2021 на суму 510,00 грн; №SO-2015-003/21919 від 30.09.2020 на суму 1139,00 грн; №SO-2015-003/27438 від 31.12.2020 на суму 119,00 грн; №SO-2015-003/39041 від 31.12.2021 на суму 1156,00 грн; скріншоти зазначених актів, а також виписку АТ «Укрсиббанк по рахунку.
У преамбулі Договору зазначено, що він є договором приєднання в розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України, розміщений в мережі Інтернет на веб-сайті. Договір вважається укладеним в письмовій (електронній) формі з моменту його акцептування Замовником, без підписання Сторонами Договору на паперових носіях.
У п. 1.2 Договору визначено, що акцепт - повне і безумовне прийняття Замовником умов Договору шляхом реєстрації в електронній системі закупівель через ЕМ.
Веб-сайт - https://smarttender.biz (п. 1.3 Договору).
Реєстрація - виконання Замовником всіх організаційних та технічних процедур реєстрації в електронній системі закупівель одним із способів ідентифікації, визначених Порядком (п. 1.10 Договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Проте заявник не надав доказів акцептування (приєднання) боржника до умов Договору, тобто укладення між сторонами зазначеного договору.
Надані заявником акти надання послуг не підписані боржником.
У заяві заявник зазначив, що для підтвердження отримання Замовником зазначених актів він надає скріншоти із онлайн-сервісу «SIGNY», що є частиною Особистого кабінету боржника, як паперової копії електронних доказів в розумінні ч. 3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України.
Також заявник посилається на умови п. 4.13 Договору, відповідно до якого у разі неотримання Оператором письмових мотивованих заперечень або Акта протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання Акта Замовником, як це визначено Договором, Акт вважається погодженим Замовником, а зобов'язання Оператора вважаються виконаними належним чином.
Проте з наданих скріншотів не вбачається, що ці акти були надані боржнику шляхом його розміщення в Особистому кабінеті Замовника або за допомогою онлайн-сервісу «SIGNY», як це передбачено п. 4.10 Договору.
Крім того, обґрунтованість мотивів відмови другої сторони від підписання акта, обставини реального (фактичного) надання послуг за Договором та відповідність цих послуг умовам договору є предметом доказування у справі за загальним правилом та підлягають оцінці судом під час вирішення спору по суті.
Отже, зазначені акти не можуть підтверджувати факту прийняття боржником послуг та безспірність вимог заявника.
Також ТОВ «Смарттендер» зазначає про сплату ФОП Бухном В. Д. коштів за Договором у розмірі 4240,00 грн. Водночас із наданої виписки по рахунку вбачається, що фактично сплачена боржником сума становить 2890,00 грн.
Таким чином, наведені заявником обставини щодо здійснення боржником оплати послуг не узгоджуються з поданими доказами.
Крім того, у призначенні платежів зазначено реквізити рахунків-фактур, які заявник не надав до суду, і ці реквізити не збігаються з тими, що містяться в поданих актах. Відтак заявник не надав доказів відношення таких оплат до Договору та часткового виконання боржником зобов'язань за цим Договором.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що заявник не надав належних доказів на підтвердження існування у боржника заборгованості за Договором у розмірі 1064,00 грн, а з наданих заявником доказів не вбачається безспірності таких вимог.
Таким чином, заявник не дотримав вимоги п. 4, 5 ч. 2 та п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України, оскільки надані ним докази свідчать про спірність його вимог до боржника та наявність спору про право.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 152 ГПК України).
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 153 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Керуючись статтями 12, 147, 148, 150, 152, 153, 154, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Смарттендер» у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бухна Вячеслава Дмитровича заборгованості у розмірі 1064,00 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун