м.Чернівці
26 листопада 2025 року Справа № 926/3718/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С., за участю помічника судді Петровської В., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/3718/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1)
до відповідача Малого приватного підприємства “Фірма “Атлас» (58003, м.Чернівці, вул.Руська, 173)
Про стягнення заборгованості в сумі 5987,63 грн
За участі представників:
Від позивача: Бень В.Е. - адвокат (дов.№19/12-2024/22 від 19.12.2024р.)
Від відповідача: не з'явився
Судове засідання проведене в режимі відеоконференції в системі відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Малого приватного підприємства “Фірма “Атлас» про стягнення заборгованості в розмірі 5987,63 грн, з яких: основний борг в сумі 5252,40 грн, пеня в сумі 588,84 грн, 3% річних в сумі 56,98 грн та інфляційні в сумі 89,41 грн.
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що у відповідності до договору постачання природного газу №101/ПГ-5114-К від 22.01.2024 року ним в березні 2025 року поставлено відповідачу природній газ на загальну суму 5252,40 грн, за який останній не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості. За порушення умов договору позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 588,84 грн, 3% річних в сумі 56,98 грн та інфляційні в сумі 89,41 грн, які просить стягнути в судовому порядку.
03.11.2025 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№3718, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано судді Гушилик С.
Ухвалою суду від 04.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 26.11.2025 року.
05.11.2025 року від представника позивача надійшла заява (вх.№3762) про участь у судовому засіданні адвоката Бень В.Е. в режимі відеоконференції поза межами суду, яка задоволена ухвалою суду від 05.11.2025 року.
В судовому засіданні 26.11.2025 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини нез'явлення суду не повідомив, правом на подання відзиву на позов не скористався.
Суд зазначає про належне виконання ним обов'язку щодо повідомлення усіх учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача повідомлено, шляхом надіслання ухвал суду в електронній формі до його Електронного кабінету, поштовим зв'язком на юридичну адресу відповідача: 58003, м.Чернівці, вул.Руська, 173, та оприлюдненням в електронній формі в Державному реєстрі судових рішень.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як визначено ч.11 ст.242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п.17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя №845/0/15-21 від 17.08.2021 року, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Пунктом 37 Положення про ЄСІТС унормовано, що підсистема Електронний суд забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).
Згідно з п.42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 року у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
За змістом ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі №921/6/18).
Ухвала суду була внесена до АСДС та автоматично направлена в електронний кабінет відповідача та доставлена до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст.ст.120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить висновків про відсутність підстав відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі документами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, суд -
22.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Малим приватним підприємством Фірма “Атлас» (далі - споживач) з EIC- кодом 56ХО0000LBOC1009, укладено договір постачання природного газу №101/ПГ-5114-К (далі - договір), згідно якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для власних виробничих потреб та споживач є кінцевим споживачем природного газу (п.1.1 договору).
Обсяг споживання природного газу споживачем в кожному окремому періоді постачання (розрахунковому періоді) за ціною встановленого п.4.4.6. цього договору не може перевищувати 10 тис.куб.м. Загальний замовлений обсяг постачання газу та, відповідно, обсяг - послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, за цим договором становить 20,800 тис.куб.м., у тому числі, по замовлених обсягах по періодах постачання (п.1.2 договору).
Згідно п.1.4 договору, фактичний загальний обсяг постачання природного газу за цим договором складається з обсягів постачання природного газу по розрахункових періодах, фактично поставлених постачальником споживачу протягом строку дії цього договору.
Пунктом 1.8 договору визначено перелік ЕІС-кодів точок комерційного обліку споживача, а саме: м.Чернівці, вул.Руська, 173, м.Чернівці, вул.Заводська, 7 та м.Чернівці, вул.Кармелюка, 116.
Найменування Оператора ГРМ/ГТС, з яким укладено договір на розподіл/транспортування природного газу АТ “Оператор газорозподільної с-ми “Чернівцігаз». Взаємовідносини між споживачем та Оператором ГРМ/ГТС у частині розподілу/транспортування газу до точок виходу з газорозподільної/газотранспортної системи регулюються окремим договором на розподіл/транспортування природного г споживачем та оператором ГРМ/ГТС (п.1.9 договору).
У відповідності до п.2.5 договору, приймання - передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем у період постачання (розрахунковому періоді), оформлюються шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість. Звірка фактичного об'єму (обсягу) спожитого за договором газу на певну дату чи протягом певного розрахункового періоду здійснюється сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу об'єм газу згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС, на підставі яких оформлюються акти приймання-передач газу.
Ціна за 1000 куб.м природного газу за цим договором визначається відповідно п.п.4.4.6, п.4.4 цього договору та публікується/оприлюднюється постачальником на офіційному сайті постачальника відповідно до п.п4.4.6, п.4.4 цього договору (п.3.1 договору).
Пунктом 3.1.1 договору встановлено, що у випадку, якщо обсяг споживання газу в період постачання (розрахунковому періоді) перевищить 10 тис.куб.м, обсяг спожитого газу понад 10 тис.куб.м, підлягає оплаті за ціною, яка розраховується за формулою: Ц=Цп*1,5, де Ц - ціна, яка підлягає оплаті за 1 тис.куб.м газу спожитого понад 10 тис.куб.м, Цп- ціна визначена п.3.1 договору.
Сума платежу за розрахунковий період визначається як добуток обсягу газу. замовленого на період постачання (розрахунковий період), та вартості 1000 куб.м.газу, визначено на підставі п.3.5 цього договору. Оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 30-го числа місяця, що передує періоду постачання (газовому місяцю). (п.п.3.6, 3.7 договору).
Згідно п.3.9 договору, остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу. У випадку, якщо протягом розрахункового періоду обсяг постачання газу перевищив 10 000 куб.м, остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється з урахуванням п.3.1.1 цього договору.
Споживач зобов'язаний: дотримуватись вимог правил постачання та виконувати умови цього договору, забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природнього газу та інших платежів згідно з умовами договору, відшкодовувати постачальнику збитки, понесені ним у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням споживачем своїх зобов'язань перед постачальником, що покладені на нього нормативно-правовими актами та/або цим договором (п.п.4.2.1, 4.2.2, 4.2.8 договору).
В свою чергу, постачальник зобов'язаний дотримуватись умов цього договору та вимог правил постачання, забезпечувати постачання природнього газу на умовах та в обсягах, визначених цим договором за умови дотримання споживачем дисципліни відбору природнього газу та розрахунків за нього, складати акти приймання-передачі природнього газу у порядку визначеному договором (п.п.4.4.1, 4.4.2, 4.4.8 договору).
Пунктом 6.2 договору, у разі порушення споживачем строків остаточного розрахунку за поставлений постачальником газ/інші платежі споживач зобов'язується на вимогу постачальника сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення та за весь період прострочення.
Договір набирає чинності з моменту включення споживача до реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі оператора ГТС та діє до 31.12.2025 року, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. За взаємною згодою сторін договір може бути припинено достроково. При цьому, сторона, яка має намір розірвати договір письмово попереджає про це іншу сторону за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання (п.10.1 договору).
Договір підписано сторонами та скріплено відтисками їх печаток. Докази визнання його недійсним або його розірвання матеріали справи не містять.
На виконання умов договору позивачем в березні 2025 року поставлено відповідачу природній газ в об'ємі 0,21287 м3 на суму 5252,40, про що складено акт №4954, який разом з розрахунком надіслано споживачу як в електронному вигляді, так і поштовим зв'язком.
08.05.2025 року споживач звернувся до постачальника з листом-проханням №11 надати роз'яснення з електричної платформи по виникненню заборгованості, так як газом не користується, на який постачальник листом №119/4.1.3-37252-2025 від 09.05.2025 року надав відповідь, в якому зазначив, що споживачем спожито газ за березень 2025 року в об'ємі 0,21297 ти.куб.м на суму 5252,40 грн, що підтверджується оператором ГТС.
13.05.2025 року постачальник направив споживачу вимогу про сплату заборгованості №119/4.1.2-37854-2025, якою вимагав сплатити заборгованість до 20.05.2025 року, проте, вимога була залишена без відповіді.
У зв'язку з утворенням заборгованості в розмірі 5252,40 грн, постачальник звернувся до суду про стягнення її з споживача.
Відповідач відзив на позов не подав, виникнення заборгованості не спростував.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відносини, що виникли між сторонами у справі регулюються ЦК України та іншими нормативними актами, а саме: Законом України “Про ринок природного газу», постановою Національної комісії, то здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 року “Про затвердження Правил постачання природного газу», Постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 “Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 року “Про затвердження Кодексу газорозпод1лльних систем» та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють відносини у сфері постачання природного газу.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про ринок природного газу», споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.12 Закону України “Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правилами постачання природного газу врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.
Відповідно пункту 3 Розділу І Правил постачання природного газу, постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним.
Положеннями ст.633 ЦК України встановлено, що публічний договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Статтею 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України)
Пунктом 4.4 договору передбачено, що споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Відповідач факт отримання газу не спростовує, ціна газу була йому доведена, згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС в заявлений період позивач, як постачальник, здійснював постачання природного газу саме відповідачу.
Як встановлено судом, що позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме поставив відповідачу природний газ в розмірі 0,21297 ти.куб.м на суму 5252,40 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу за березень 2025 року рахунком на оплату №12273 за від 09.04.2025 року.
Однак, відповідач не виконав свій обов'язок по оплаті за спожитий природній газ за березень 2025 року, а тому, у нього наявна заборгованість за спожитий газ на загальну суму 5252,40 грн, отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ в сумі 5252,40 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 588,84 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень ст.614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Така правова позиція щодо застосування ст.614 ЦК України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 року у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 року у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 року у справі №910/11889/20.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, що унеможливили своєчасне виконання взятих на себе зобов'язань за договором та які є підставою для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором.
Судом з достовірністю встановлено, що у встановлений договором строк заборгованість за поставлений природний газ в сумі 5252,40 грн відповідачем сплачена не була.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч.2 ст.551 ЦК України).
Так, судом встановлено, що п.6.2 договору визначено, що у разі порушення споживачем строків остаточного розрахунку за поставлений постачальником газ/інші платежі споживач зобов'язується на вимогу постачальника сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення та за весь період прострочення.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування пені за період з 22.04.2025 року по 31.08.2025 року на загальну суму 588,84 грн.
За результатами здійсненої перевірки нарахування пені в сумі 588,84 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 56,98 грн та інфляційних втрат в сумі 89,41 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч.2 ст.625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 22.04.2025 року по 31.08.2025 року на суму 56,98 грн та інфляційних втрат за період з 01.05.2025 року по 31.08.2025 року на суму 89,41 грн.
За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 56,98 грн та інфляційних втрат в розмірі 89,41 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст.76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, які відповідач не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1) до Малого приватного підприємства “Фірма “Атлас» (58003, м.Чернівці, вул.Руська, 173) про стягнення заборгованості в сумі 5987,63 грн - задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Малого приватного підприємства “Фірма “Атлас» (58003, м.Чернівці, вул.Руська, 173, код21420433) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1, код 40121452) заборгованість в розмірі 5987,63 грн, з яких: основний борг в сумі 5252,40 грн, пеню в сумі 588,84 грн, 3% річних в сумі 56,98 грн, інфляційні в сумі 89,41 грн, а також судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне рішення складено та підписано 27.11.2025 року.
Суддя Світлана ГУШИЛИК