29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
м. Хмельницький
"24" листопада 2025 р. Справа № 924/735/25
Господарський суд Хмельницької області у складі
судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Кучеревич М.А., розглянувши матеріали
за позовом Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Славутської міської ради, м. Славута Шепетівського району Хмельницької області
до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Славута-Буд", м. Хмельницький
про стягнення 606 439,91грн - безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 120 035,60грн - інфляційних втрат, 36 436,24грн - 3% річних
Представники сторін:
від прокуратури: Лісовий О.І. - згідно службового посвідчення №079589 від 17.06.2024;
від позивача: Талашок А.М. - згідно Витягу з ЄДР (поза межами суду (в режимі відеоконференції)); Соболевська Т.В. - згідно Витягу з ЄДР (поза межами суду (в режимі відеоконференції));
від відповідача: не з'явились.
В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.
18.07.2025 на адресу суду в електронній формі через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Славутської міської ради, м.Славута Шепетівського району Хмельницької області до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Славута-Буд", м.Хмельницький про стягнення 606 439,91грн - безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 120 035,60грн - інфляційних втрат, 36 436,24грн - 3% річних.
Ухвалою від 01.08.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/735/25 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 14.10.2025 суд постановив ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, якою, відповідно до ст.185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник прокуратури наполягає на задоволенні позовних вимог. Позовні вимоги мотивує тим, що замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Представники позивача - Славутської міської ради, м.Славута Шепетівського району Хмельницької області у судовому засіданні вимоги прокурора підтримали у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Славута-Буд", м.Хмельницький відзив на позовну заяву не подав, процесуальним правом участі в судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Судом враховується, що згідно статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України участь сторони у судовому засіданні є її правом. При цьому норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Судом також враховано, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
З огляду на наведене, зважаючи на належне повідомлення сторін та учасників справи про банкрутство про дату, час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представника відповідача не призводить до неможливості вирішення спору по суті.
Розглядом матеріалів справи встановлено таке.
Обслуговуючим кооперативом "ЖБК Славута-Буд", код ЄДРПОУ 42410521 (далі - відповідач), 29.05.2019 розпочато будівництво на підставі повідомлення про початок будівельних робіт №ХМ 061191490401.
Назва об'єкта будівництва - Будівництво багатоквартирного житлового будинку середньої поверховості з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення по вулиці Гвардійській в м. Славута.
Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - "Будинки багатоквартирні масової забудови".
Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Славутської міської ради 14.07.2023 здійснено реєстрацію декларації про готовність до експлуатації вказаного об'єкта, реєстраційний номер дозвільного документа в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (далі - ЄДЕССБ) ХМ101230711687.
Згідно даних Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва статус реєстрації - зареєстровано (внесено реєстратором), статус документу - діючий. Дата початку будівництва - 29.05.2019, дата завершення будівництва - 19.04.2023, строк введення об'єкта (черги, пускового комплексу) в експлуатацію - 11.07.2023.
Відповідно до розділу технічної інвентаризації у Витязі з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ ХМ101230711687 об'єкт будівництва має наступні основні показники: загальна площа квартир у будинку - 1116,2 м2.
Відповідним розділом дозвільного документа ХМ101230711687 установлено, що Договір про пайову участь не укладався відповідно до статті 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Листом Славутської міської ради підтверджено відсутність відповідних договірних відносин з відповідачем.
Дозвільний документ ХМ101230711687 (Реєстрація декларації про готовність до експлуатації об'єкта) оприлюднений в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.
Прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", поінформувала Славутську міську раду про існування порушень інтересів держави (лист від 28.05.2025).
На виконання абз.3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обласною прокуратурою повідомлено позивача про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову листом від 10.07.2025.
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги таке.
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
До набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон №132-ІХ) частиною 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом зазначеної вище статті Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
На момент прийняття в експлуатацію об'єкта відповідача статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон №132-ІХ).
В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (ч. 1).
Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч.1 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов'язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі, суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21).
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки.
У вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Судом враховується, що у наведених вище правових нормах Закону №132-IX законодавець диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків. Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Згідно даних декларації про готовність до експлуатації вказаного об'єкта, № ХМ101230711687 від 14.07.2023, загальна площа будинку 2214,4 кв.м., площа квартир у будинку 1116,2 кв м., площа вбудованих нежитлових приміщень 691,2 кв м.
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію (згідно із декларацією ХМ101230711687 від 14.07.2023) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 квітня 2023 року), затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.05.2023 №408.
Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Хмельницької області становила 20 090,00 гривень.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 606 439,91грн з яких:
- безпідставно збережені грошові кошти пайової участі з будівництва житла становлять - 448 489,16грн, згідно розрахунку: 1116,2 (загальна площа квартир) x 20 090,00 грн. (опосередкована вартість житла) = 22 424 458 грн. x 2 : 100 = 448 489,16 грн;
- безпідставно збережені грошові кошти пайової участі з будівництва вбудованих нежитлових приміщень - 157 950,75 грн, згідно розрахунку: загальна вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, у декларації про готовність до експлуатації об'єкта визначено 12 650 685,00грн. Загальна площа приміщень вказано - 2 214,4 кв. м. За пропорцією, вартість 691,2 кв. м становить 3 948 768,73 грн (12 650 685 х 691,2 : 2 214,4 кв. м). Чотири відсотки з цієї суми становить 157 950,75 грн (3 948 768,73 х 4 : 100).
Загальний підсумок безпідставно збережених коштів становить 606 439,91 грн.
Вказаний розрахунок здійснено на підставі абз.2 п.2 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, з врахуванням величини загальної площі квартир об'єкта будівництва, а також площі вбудованих нежитлових приміщень згідно сертифіката від 16.05.2022 та показників опосередкованої вартості спорудження житла у Хмельницькій області станом на 01.01.2022 згідно з наказом Мінрозвитку від 17.02.2022 №53, що відповідає принципам обґрунтованості та узгоджується з висновками викладеними у Постанові ВС у справі №914/2145/23 від 15.08.2024 та щодо розрахунку за будівництво вбудованих нежитлових приміщень, узгоджується з висновками викладеними у Постанові ВС п.85 у справі №914/3777/23 від 20.02.2025.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі №910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
У даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Враховуючи викладене, відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 15.07.2023 - день наступний за днем реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ХМ101230711687, яка зареєстрована 14.07.2023, по 15.07.2025 - дату, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.
Для розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 15.07.2023 по 15.07.2025 включно до уваги взято загальну суму безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний вище період в розмірі 606 439,91 гривень.
Зважаючи на викладене, суд, здійснивши власний перерахунок (за допомогою програми «Законодавство") встановив, що загальний розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 15.07.2023 по 15.07.2025 включно буде становити - 156 471,84 грн, з яких 120 035,6 грн - інфляційні втрати, 36 436,24 грн - три проценти річних.
Відтак загальна сума коштів, які підлягають стягненню із відповідача становить 762 911,75грн (606 439,91грн основна сума боргу + 120 035,50грн - інфляційні втрати + 36 436,24грн - три проценти річних).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і у порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно з ч.3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України).
Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц від 05.10.2022 у справах №923/199/21.
У постанові від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п.4-1 ч.1 ст.71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційні втрати та 3 річних, які підлягають нарахуванню внаслідок їх несвоєчасної сплати, належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку у зазначеній сфері та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (ст. 68 Конституції України).
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
У розумінні вимог ч.1 ст.10, ч.2 ст.2, ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Славутська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
У спірних правовідносинах щодо стягнення з ОК ЖБК "Славута-Буд" коштів пайової участі інфляційних втрат та 3% річних Славутська міська рада виступає як сторона позадоговірного зобов'язання та орган місцевого самоврядування, до бюджету якого перераховуються відповідні кошти.
Прокуратура, відповідно до вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", поінформувала Славутську міську раду про існування означених порушень інтересів держави (лист від 28.05.2025).
Водночас, позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.
Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Позивача шляхом пред'явлення цього позову обґрунтовується наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.
Прокурором дотримано вимоги абз.3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". На виконання зазначених норм обласною прокуратурою повідомлено позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову листом від 10.07.2025.
Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Згідно з ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.ч. 1, 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Славута-Буд" (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, буд. 6/2, кв. 11; код ЄДРПОУ 42410521) на користь Славутської міської ради (30000, Хмельницька область, Шепетівський район, м. Славута, вул. Соборності, 17; код ЄДРПОУ 34270865) для зарахування в дохід місцевого бюджету: 606 439,91грн (шістсот шість тисяч чотириста тридцять дев'ять гривень 91 коп.) безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 120 035,60грн (сто двадцять тисяч тридцять п'ять гривень 60 коп.) інфляційних втрат, 36 436,24грн (тридцять шість тисяч чотириста тридцять шість гривень 24 коп.) 3% річних.
Стягнути з з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Славута-Буд" (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, буд. 6/2, кв. 11; код ЄДРПОУ 42410521) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 9 154,94грн (дев'ять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 94 коп.) витрат по оплаті судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 27.11.2025.
Суддя С.І. Крамар