65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4547/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.
розглянувши заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» (вх.№ 2-1833/25 від 25.11.2025) про забезпечення позову у справі № 916/4547/25
за позовом Акціонерного товариства “Райффайзен Банк»
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма “Югагросервіс»;
2. ОСОБА_1 ;
про солідарне стягнення 7 398 568,50 грн
Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма «Югагросервіс» та ОСОБА_1 заборгованості у сумі 7 398 568,50 грн, з якої: 7 000 000,00 грн заборгованість за кредитом; 398 568,50 грн заборгованість за відсотками.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення ТОВ Агропромислова фірма “Югагросервіс» (позичальник) умов № 011/89811/1275568 від 30.11.2021 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/153-2/13/32 від 04.11.2019. Крім того, позивач вказує, що з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором, між останнім та поручителем - фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі за порушення зобов'язань позичальником.
Ухвалою Господарського суду Одеської області 14.11.2025 відкрито провадження у справі № 916/4547/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, призначено підготовче засідання на 08.12.2025 о 12:00.
25.11.2025 Акціонерним товариством “Райффайзен Банк» подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма «Югагросервіс», а саме:
- центральний зерноток, що знаходиться за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р., сщ. Чорноморське, вулиця Гагаріна, будинок б/н, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1980322565223;
- адмінбудівля, нежитлові будівлі та споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 457044165101.
В обґрунтування заяви АТ “Райффайзен Банк» посилається на те, що для забезпечення виконання рішення Господарського суду Полтавської області у даній справі, необхідним є вжиття судом заходів забезпечення позову, що гарантуватиме виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Накладення арешту на нерухоме майно є реальним способом забезпечення виконання судового рішення і захисту прав та інтересів Позивача у даній справі. Зважаючи на те, що на спірному майні відсутні будь-які обмеження щодо його відчуження відповідачем, останній, без жодних перешкод, може його відчужити до ухвалення рішення у даній справі, що унеможливить поновлення прав та інтересів позивача у даній справі.
Заявник звертає увагу суду про неможливість подання прямих доказів щодо підготовки та наміру ТОВ АПФ «Югагросервіс» відчужити вказане майно, оскільки про такі дії відповідачі не повідомляють сторін у справі. Але, наслідком цього може бути відчуження відповідачами майна, на яке може бути звернуто стягнення у майбутньому на виконання судового рішення.
Зокрема, такими фактами, що можуть стати підставою для вчинення дій з відчуження є наступне.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 926/3371/17 задоволено апеляційну скаргу скаржника та накладено арешт на нерухоме майно, оскільки було встановлено, що у цій справі місцевим господарським судом безпідставно відмовлено у забезпеченні позову з причин ненадання позивачем доказів щодо спроби відчужити майно відповідачем, а пізніше відповідач його все ж відчужив, а докази такого наміру чи підготовки були відсутні.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.02.2024 у справі № 214/7922/23, скасовано ухвалу місцевого суду від 13.10.2023 про відмову у забезпеченні позову, яка була обґрунтована тим, що заявником не доведено існування обставин, що свідчать про продаж спірного гаражу або наявність наміру на його відчуження. Натомість 09.01.2024 відповідач таки відчужив майно, чим унеможливив виконання рішення суду у справі. А докази такого наміру відповідача не існували. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.12.2024 у справі № 917/2230/24 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з тих підстав, що до поданої заяви позивачем не додано жодних доказів, які б свідчили про намір чи реальні дії відчуження відповідачем будь-якого майна, доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах та не доведені доказами на підтвердження реальних, дійсних обставин. Однак, вже 18.12.2024 відповідач відчужив нерухоме майно на користь свого родича з метою недопущення звернення стягнення на нього в майбутньому. Надалі позивач вимушений був звернутись до суду у справі № 372/2347/25 з позовом про визнання правочину фраудаторним.
Так, позивач посилається на положення ст. 136 ГПК України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього кодексу заходіи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Також позивач вказує, що значення обов'язковості виконання рішення суду висловлено у правовій позиції Європейського суду з прав людини в Рішенні у справі “Деркач та Палек проти України» (Заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року). У цьому рішенні Суд знову наголосив, що пункт 1 статті 6 пункту 1 ст. 6 § 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (надалі Конвенція), яка ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає “право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина “судового процесу» для цілей статті 6 (див. “Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, п. 34). Аналогічний висновок міститься і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Горнсбі проти Греції», Reports of Judgments and Decisions, 1997-II, с. 510, п. 40).
Разом з тим, як вказує позивач, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.07.2019 р. по справі № 905/492/19, від 25.01.2019 р. по справі № 925/288/17). Крім того, позивач стверджує, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить та зробить неможливим виконання рішення суду, що означатиме порушення в тому числі вимог пункту 1 ст. 6 § 1 Конвенції.
Відтак, позивач наголошує, що для забезпечення виконання рішення Господарського суду Одеської області у даній справі необхідним є вжиття судом заходів забезпечення позову, що гарантуватиме виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Накладення арешту на нерухоме майно є реальним способом забезпечення виконання судового рішення і захисту прав та інтересів позивача у даній справі. Зважаючи на те, що на спірному майні відсутні будь-які обмеження щодо його відчуження, відповідач без жодних перешкод, може його відчужити до ухвалення рішення у даній справі, що унеможливить поновлення прав та інтересів позивача у даній справі.
Також позивач зауважує, що такий спосіб заходу забезпечення позову відповідає обставинам справи та, водночас, вжиття такого заходу забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища сторін до завершення розгляду справи по суті.
Позивач вказує, що при вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, позивач наголошує, що існує реальна потреба у застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , що забезпечить реальне виконання судового рішення у даній справі, оскільки у випадку відчуження майна призведе до порушення прав та інтересів позивача та завдасть останньому значних матеріальних збитків.
На підтвердження вказаних обставин, позивач додав до заяви інформаційну довідку № 1000898585 від 25.11.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що адмінбудівля, нежитлові будівлі та споруди, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вулиця Червонофлотська, будинок 127, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 457044165101, належить на праві власності відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма “Югагросервіс».
Згідно з інформаційною довідкою № 1000898489 від 25.11.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що центральний зерноток, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Голопристанський район, селище Чорноморське, вулиця Гагаріна, будинок б/н, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1980322565223, належить на праві власності відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма “Югагросервіс».
На виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України позивач повідомив про те, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову не підлягають застосуванню, оскільки у разі забезпечення позову не порушуються права та інтереси відповідачів та не завдаються збитки, відтак для застосування зустрічного забезпечення відсутні правові підстави.
Розглянувши заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» про забезпечення позову та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобовязання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Господарський суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Водночас при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Так, господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є майнова вимога про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма “Югагросервіс» та ОСОБА_1 на користь позивача грошових коштів у загальному розмірі 7 398 568,50 грн, з якої: 7 000 000,00 грн заборгованість за кредитом; 398 568,50 грн заборгованість за відсотками.
Господарський суд вважає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 7 398 568,50 грн у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі - ТОВ Агропромислова фірма “Югагросервіс» та ОСОБА_1 необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Суд зазначає, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на майно відповідача ТОВ “Агропромислова фірма “Югагросервіс», саме в межах суми 7 398 568,50 грн забезпечить реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а тому є адекватним та співмірним.
Враховуючи те, що предметом позову Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» визначено солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма «Югагросервіс» та ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 7 398 568,50 грн беззаперечним правом яких є можливість в будь-який момент розпорядитися власністю/відчужити майно, яке знаходиться у їхній власності, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Беручи до уваги також те, що вказані заходи до забезпечення позову застосовується виключно до закінчення розгляду справи, з урахуванням обмежених строків судового розгляду, суд дійшов висновку, що вжиття саме такого заходу забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним позовним вимогам та жодним чином не призведе до порушення прав та законних інтересів відповідачів, натомість забезпечить збереження балансу інтересів сторін, що узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності (вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
При цьому суд враховує, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 звернуто увагу на те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане з наявністю у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову.
До того ж обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, в якій суд зазначив, що “… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».
Відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що “можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника». Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Відтак, суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, заявлені позивачем, цілком відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідачі мають доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
При цьому господарський суд зауважує, що ТОВ Агропромислова фірма “Югагросервіс» та ОСОБА_1 наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду позивач.
З огляду на викладене, заява Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» (вх. 2-1833/25 від 25.11.2025) про забезпечення позову у справі № 916/4547/25 належить задоволенню.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» (вх. 2-1833/25 від 25.11.2025) про забезпечення позову у справі № 916/4547/25 задовольнити.
2. Накласти арешт на майно, на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма «Югагросервіс», а саме:
- центральний зерноток, що знаходиться за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р., сещ. Чорноморське, вулиця Гагаріна, будинок б/н, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1980322565223;
- адмінбудівлю, нежитлові будівлі та споруди, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вулиця Червонофлотська, будинок 127, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 457044165101;
у межах суми позовних вимог на загальну суму 7 398 568,50 грн.
3. Стягувачем за цією ухвалою є Акціонерне товариство “Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 4А; код ЄДРПОУ 14305909).
4. Боржником за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма «Югагросервіс» (73025, м. Херсон, вул. Богородицька, 127, код ЄДРПОУ 22745858).
Ухвала дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України “Про виконавче провадження».
Ухвала набирає законної сили 27.11.2025.
Ухвала підлягає оскарженню шляхом подачі апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду, у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Деркач Тетяна Григорівна