65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3587/22
За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595)
До відповідача: Громадської організації “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» (65058, м. Одеса, просп. Шевченко, буд. 6/2, код ЄДРПОУ 39401061)
про стягнення, розірвання договору, виселення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Граненко М.М.
Представники сторін:
Від позивача: Карачковський П.П. - в порядку самопредставництва; Бондар А.Г. - в порядку самопредставництва;
Від відповідача: Акименко В.М. - на підставі ордера серії ВН №1550229 від 25.07.2025р.
В засіданні брали участь:
Від позивача: Бондар А.Г. - в порядку самопредставництва;
Від відповідача: не з'явився;
Суть спору: Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації (далі - ГО) “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» про:
- стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 870 309 грн 75 коп. та пені за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 121 784 грн 39 коп.;
- розірвання Договору оренди від 23.10.2015 за №1494, укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» ;
- виселення ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» з нежилих приміщень першого, загальною площею 520,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.05.2023р. у справі №916/3587/22 (суддя Невінгловська Ю.М.) відмовлено повністю у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ».
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023р. апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2023р. по справі №916/3587/22 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2023р. по справі №916/3587/22 - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.11.2023р. касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2023р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023р. у справі №916/3587/22 скасовано, передано справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024р. справу №916/3587/22 передано на новий розгляд судді Рога Н.В.
Ухвалою суду від 10.01.2024р. прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3587/22, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.2024р. Ухвалою суду від 06.02.2024р. підготовче засідання відкладено на 22.02.2024р. Ухвалою суду від 22.02.2024р. відкладено підготовче засідання на 14.03.2024р. Протокольною ухвалою від 14.03.2024р. відкладено підготовче засідання на 02.04.2024р. Протокольною ухвалою від 02.04.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.04.2024р. Ухвалою суду від 25.04.2024р. призначено судове засідання на 16.05.2024р. Ухвалою суду від 16.05.2024р. відкладено судове засідання на 11.06.2024р. Протокольною ухвалою суду від 11.06.2024р. відкладено судове засідання на 11.07.2024р. Ухвалою суду від 12.07.2024р. призначено судове засідання на 18.07.2024р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2024р. повідомлено учасників справи про призначення судового засідання на 22.07.2024р. Протокольною ухвалою суду від 22.07.2024р. суд вирішив повернутися до стадії підготовчого провадження у справі №916/3587/22 та відкласти судове засідання на 06.08.2024р.
Ухвалою суду від 06.08.2024р. зупинено провадження у справі №916/3587/22.
Ухвалою суду від 15.07.2025р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 05.08.2025р. Ухвалою суду від 05.08.2025р. підготовче засідання відкладено на 28.08.2025р. Протокольною ухвалою суду від 28.08.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 23.09.2025р. Протокольною ухвалою суду від 23.09.2025р. відкладено судове засідання на 07.11.2025р. Протокольною ухвалою суду від 07.11.2025р. оголошено перерву у судовому засіданні на 17.11.2025р.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві, письмових поясненнях, які надійшли до суду 06.02.2024р., відповіді на відзив, що надійшла до суду 25.03.2024р.
Відповідач - ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ», проти задоволення позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 12.03.2024р., запереченні на відповідь на відзив, яке надійшло до суду 28.03.2025р., поясненнях, що надійшли до суду 10.05.2025р.
Позивач по справі зазначає, що 23.10.2019р. між ГО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ «НАДІЯ» (Орендар) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) укладено нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі під №1494 Договір оренди, згідно умов якого відповідачу надано в строкове платне користування об'єкт комунальної власності - нерухоме майно, а саме нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 520,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 59, строком до 23.10.2035р.
Додатковим погодженням від 02.01.2019р. сторони за взаємною згодою домовилися внести зміни до Договору щодо розміру орендної плати,у зв'язку із чим перерахували місячну орендну плату, яка з 02.01.2019р. становитиме 65 530, 93 грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції, та є базовою ставкою орендної плати на місяць.
Однак, як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконує взяті на себе за Договором оренди зобов'язання, зокрема, орендарем систематично не сплачується орендна плата, що є порушенням умов п.п. 2.2., 2.4. Договору оренди щодо сплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.
Позивач відмітив, що за його розрахунком заборгованість відповідача станом на 21.11.2022р. становить 870 309 грн 75 коп.
Разом з тим, враховуючи порушення умов щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати, на підставі п.5.2 Договору позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасне внесення орендної плати, за період з 16.02.2022р. по 31.10.2022р. у розмірі 121 784 грн 39 коп.
На твердження позивача, несплата відповідачем орендної плати призводить до того, що до місцевого бюджету м. Одеси не надходять належні кошти, чим порушуються права територіальної громади міста Одеси, та значною мірою позбавляє Департамент того, на що він розраховував при укладенні договору оренди.
Щодо звільнення відповідача від сплати орендної плати позивач посилається на п.129-1 постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 03 червня 2020 року «Деякі питання оренди державного та комунального майна» та зазначає, що жодного наказу чи рішення орендодавцем щодо відповідача не приймалось.
Крім того, 18.10.2023р. уповноваженими особами Департаменту здійснено обстеження нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 520,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 59, згідно з яким встановлено, що зазначені приміщення використовуються суборендарем під розміщення кафе «CITY BUFFET - ВИТРАЖЬ», в якому здійснюється продаж готової продукції кулінарії, інших продуктів харчування та товарів підакцизної групи, а саме: роздрібна торгівля алкогольними напоями, однак приміщення надавалося під розміщення кафе без реалізації підакцизного товару.
Дане обстеження здійснювалось за участі одного з суборендарів Хавренко О.В. (ІПН НОМЕР_1 , має ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями № 15530308202303047, має електронно-касовий апарат № 400543535).
Окрім цього, позивач зазначив, що в куточку споживача наявна також інформація щодо Фізичної особи-підприємця Конотоп Т.С. (ІПН НОМЕР_2 ).
Тобто, на твердження позивача, відповідач використовує дані приміщення з метою отримання прибутку від суборенди, а не з метою провадження діяльності зазначеної у п. 2.1. Статуту ТО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ НАДІЯ».
Таким чином, як стверджує позивач, відповідач здає орендоване приміщення в суборенду, метою якої є здійснення підприємницької діяльності, та набуває кошти у період воєнного стану, що, на думку позивача, є також підставою для не звільнення відповідача від орендної плати, адже, по-факту, відповідач надалі продовжує заробляти кошти, що такому випадку ставить останнього у більш вигідні для себе умови, в той час як територіальна громада м. Одеси не отримала до місцевого бюджету належні кошти, чим порушуються права територіальної громади міста Одеси по сьогодні.
Таким чином, враховуючи несплату відповідачем орендної плати, позивач стверджує, що договір оренди від 23.10.2015р. за № 1494 підлягає розірванню у судовому порядку, у зв'язку із систематичним порушенням істотних умов Договору, зокрема у зв'язку з невнесенням відповідачем орендної плати, використанням орендованих приміщень в супереч умовам викладених в договорі оренди та його додаткових договорах.
Отже, враховуючи викладене вище та керуючись нормами чинного законодавства, Департамент просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 870 309 грн 75 коп., пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 121 784 грн 39 коп.; розірвати Договір оренди від 23.10.2015р. №1494, та виселити ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» з нежилих приміщень першого, загальною площею 520,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що ГО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ НАДІЯ» є громадською організацією, яка заснована в 2014 році у відповідності до Конституції України, Закону України «Про громадські об'єднання», Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», основним видом діяльності якої, згідно КВЕД 94.99, є «діяльність інших громадських організацій».
Відповідач стверджує, що не допускав односторонньої відмови від виконання умов договору, зокрема, щодо сплати орендної плати, більше того, станом на 01.01.2022р. у нього була наявною переплата за орендними платежами у розмірі 106 004,02 грн. та у лютому 2022 року внесено 84 537 грн. у якості сплати орендної плати за поточний період.
Таким чином, відповідачем у якості сплати орендної плати за користування орендованим приміщенням у лютому 2022 року внесено 95 270 98 грн (переплата у розмірі 10 733,98 грн та сплата за орендного платежу у розмірі 84 537,00 грн).
Посилаючись на п.1 рішення Одеської міської ради від 29.06.2022р. № 969-VIII «Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану», відповідач зазначає, що починаючи з 24 лютого 2022 року його звільнено від сплати орендної плати, а тому вимоги позивача щодо стягнення з ГО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ НАДІЯ» заборгованості з орендної плати з 24 лютого 2022 року є неправомірними.
Стосовно доводів позивача про те, що відповідач має право на звільнення від орендної плати лише при настанні певних обставин, передбачених положеннями п. 129-1 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020р. № 483 (далі - Порядок), ГО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ «НАДІЯ» зазначає, що вона є громадською організацією та має керуватися виключно вищевказаним рішенням Одеської міської ради, яким передбачено надання знижки усім громадським організаціям.
ГО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ «НАДІЯ» зазначає, що 06.11.2023р. листом за №56 звернулася до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо здійснення перерахунку заборгованості з 24.02.2022 року на підставі рішення Одеської міської ради від 28.09.2022р. № 987-VIII, яким чітко визначено період, з якого застосовуються пільги та знижки з орендної плати, встановлені рішенням Одеської міської ради від 29.06.2022р. № 969-VIII, що узгоджується із положеннями п. 129-1 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна від 03.06.2020р. № 483, яким визначено, що орендні знижки або звільнення надаються з дати, визначеної у рішенні представницького органу місцевого самоврядування, або, якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця.
При цьому, відповідач вважає, що дата отримання звернення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради не має жодного значення для звільнення ГО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ «НАДІЯ» від орендної плати саме з 24.02.2024р., оскільки органом місцевого самоврядування - Одеською міською радою, визначено дату, з якої надається пільга - 24.02.2022 року, а тому, виходячи з положень п. 129-1 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна від 03.06.2020р. № 483 (орендні знижки або звільнення надаються з дати, визначеної у рішенні представницького органу місцевого самоврядування, або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця), дата з якої надається пільга не залежить від волі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Також, відповідач стверджує, що право передавати частину орендованих приміщень в суборенду передбачено умовами договору оренди, укладеного з позивачем, та наданим дозволом позивача, а вищевказані рішення Одеської міської ради, якими громадські об'єднання звільнено від орендної плати не містять жодних застережень щодо позбавлення права на пільги орендарів комунального майна - громадських об'єднань, які передають орендоване майно в суборенду.
Використання частини орендованих відповідачем приміщень на умовах суборенди жодним чином не свідчить про зміну мети діяльності відповідача, про що безпідставно зазначає позивач.
Як зазначає відповідач, за домовленістю із суборендарем - фізичною особою-підприємцем Єськовим М.Ю., який на підставі договору суборенди від 02.01.2019р., укладеного з відповідачем, використовує частину приміщень по вул. Пушкінській, 59 у м. Одесі, ГО «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ «НАДІЯ» у вказаному приміщень з використанням обладнання, яке надається суборендарем (меблі, посуд) та за кошти громадського об'єднання організуються святкові заходи (тематичні та святкові вечірки) за участю осіб з інвалідністю та інших осіб, які потребують додаткового соціального захисту, організуються заходи із святкування днів народження громадян з інвалідністю та поминальні обіди.
На підставі наведеного вище, відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позовної заяви.
Розглянув матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд зазначає наступне.
23 жовтня 2015р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та Громадською організацією «ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ «НАДІЯ» (Орендар) укладено Договір оренди нежилих приміщень (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування нерухоме майно, а саме нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 520,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 59.
Договір оренди нежитлових приміщень посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1494.
Нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 520,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 59, належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальній власності на підставі Свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 574002, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.02.2007р.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Отже, між сторонами за Договором оренди нежитлових приміщень склалися орендні правовідносини.
Враховуючи те, що об'єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором розповсюджуються положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що була чинною станом на дату укладення Договору) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1.2. Договору строк дії останнього встановлено з 23.10.2015р. до 23.10.2035р..
Розділом 2 Договору сторони узгодили порядок розрахунків.
У п. 2.1. Договору сторони домовилися, що орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 з наступними змінами та доповненнями.
Згідно з п. 2.2. Договору за орендовані приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить 41 090,56 грн з ПДВ та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. ПДВ розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 2.4. Договору Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Розмір орендної плати може бути змінений у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством (п.2.5. Договору).
Разом з тим, 02.01.2019р. між сторонами підписано Додатковий договір № 2 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення віл 23.10.2015р., яким узгоджено новий розрахунок орендної плати та порядок розрахунків.
Згідно з вказаним Додатковим договором № 2, пункт 2.2. розділу 2 «Порядок розрахунків» Договору викладено в новій редакції:
« 2.2. За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату з 02.01.2019р. в розмірі 65 530,93 грн, що розрахована на 01.12.2018р. (без ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати на місяць. ПДВ розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.».
При цьому, згідно з умовами Додаткового договору № 2 орендна плата обчислюється з урахуванням видів діяльності, а саме:
- під розміщення організації, 1 поверх, 5,0 кв.м - 79,29 грн в місяць (без ПДВ);
- кафе без реалізації підакцизного товара (с/а), 1 поверх, 515,9 кв.м - 65 451,64 грн в місяць (без ПДВ).
Згідно з п. 4.1. Договору нежилі приміщення Орендодавцем передані Орендарю виключно під розміщення громадської організації.
Відповідно до п. 4.8. Договору Орендар має право передавати частину орендованих нежилих приміщень в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця. У 5-денний термін з дати отримання дозволу на суборенду надати до Департаменту копію договору суборенди. В іншому разі дозвіл втрачає силу.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, відповідно до ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
На твердження позивача, у відповідача наявна заборгованість із орендної плати станом на 21.11.2022р. у розмірі 870 309 грн 75 коп., що в свою чергу є підставою для розірвання договору оренди, оскільки наявне систематичне істотне порушення умов Договору у зв'язку з невнесенням орендної плати.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Наведені норми закону визначають об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Не погоджуючись із нарахуванням орендної плати за період після 24.02.2022р., ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" звернулась з позовом до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо не розгляду звернення ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" від 06.11.2023р. про звільнення від орендної плати за користування нежилими приміщеннями першого поверху загальною площею 520,9 кв.м, які розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Пушкінська, 59; зобов'язання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради виконати рішення Одеської міської ради від 29.06.2022р. № 969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" та від 28.09.2022р. № 987-VIII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 № 969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану"; зобов'язання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звільнити ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" від орендної плати за користування нежилими приміщеннями першого поверху, загальною площею 520,9 кв.м, які розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Пушкінська, 59, починаючи з 24.02.2022р..
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі №916/3004/24, позов задоволено частково, зобов'язано Департамент звільнити ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" від орендної плати за користування нежилими приміщеннями першого поверху загальною площею 520,9 кв.м, які розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Пушкінська, 59, починаючи з 24.02.2022р. до припинення (скасування) воєнного стану в Україні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.07.2025р. по справі №916/3004/24 касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково, змінено п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2024р. у справі № 916/3004/24, виключивши з нього слова "до припинення (скасування) воєнного стану в Україні", в іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025р. та рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2024р. у справі № 916/3004/24 залишено без змін.
При цьому, Верховним Судом виснувано, що ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" дотримано процедуру (порядок) звільнення від орендної плати, оскільки, виходячи зі змісту рішень Одеської міськради від 29.06.2022р. № 969-VIII та від 28.09.2022р. № 987-VIII, а також з урахуванням положень п. 129-1 Порядку № 483, звільнення громадських організацій від орендної плати з 24.02.2022р. до скасування воєнного стану є безумовним і, окрім надання орендодавцю відповідного звернення, не передбачає необхідності вжиття орендарем будь-яких додаткових заходів для отримання визначених рішеннями власника майна пільг щодо звільнення від орендної плати.
В такий спосіб, оскільки ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" виконало умови, необхідні для звільнення його від встановленої договором орендної плати на період воєнного стану та до його припинення (скасування), його очікування на таке звільнення є правомірним та кореспондується з обов'язком Департаменту як орендодавця комунального нерухомого майна видати відповідний наказу. Тобто, ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" на підставі рішень Одеської міської ради від 29.06.2022р. № 969-VIII та від 28.09.2022р. № 987-VIII має право на звільнення від орендної плати за договором оренди, а саме з 24.02.2022 р. до припинення (скасування) воєнного стану.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що рішення Одеської міської ради від 29.06.2022р. № 969-VIII та від 28.09.2022р. № 987-VIII не містять жодних застережень щодо позбавлення права на пільги орендарів, які передають орендоване майно в суборенду. Тобто, Одеська міська рада в межах своїх дискреційних повноважень добровільно прийняла рішення про звільнення орендарів (у цьому випадку - громадських організацій) від сплати орендної плати за користування комунальним нерухомим майном, тому у подальшому з огляду на дотримання принципу належного врядування не вправі позбавляти такого права окремих орендарів з огляду на, зокрема, наявність суборенди, наявність судових спорів у інших справах тощо.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 5 ст. 75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Господарський суд наголошує, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, постанова Верховного Суду від 19.04.2024р. у справі №916/520/22).
На підставі зазначеного вище, господарський суд зазначає, що вимога про стягнення з ГО "ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ "НАДІЯ" заборгованості із орендної плати у розмірі 870 309 грн 75 коп. та похідна від неї вимога про стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 121 784 грн 39 коп. задоволенню не підлягають.
Крім того, як вже зазначалось вище, п. 4.8. Договору передбачає право орендаря передавати частину орендованих приміщень в суборенду з дозволу орендодавця, а підписаний сторонами Додатковий договір від 02.01.2019р. до Договору оренди від 23.10.2015р. передбачає використання частини приміщень під розміщення кафе.
Господарський суд зауважує, що позивачем не заперечується, що саме на підставі п. 4.8. Договору та за попереднім погодженням з Департаментом, частина орендованих приміщень передана в суборенду для розміщення кафе, що відповідає умовам Договору.
Разом з тим, рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 р. № 969-VIII та від 28.09.2022р. № 987-VIII, якими громадські об'єднання звільнено від орендної плати на період воєнного стану, не містять жодних застережень щодо позбавлення права на пільги орендарів комунального майна - громадських об'єднань, які передають орендоване майно в суборенду.
Отже, відповідачем не порушено умови Договору ні в частині своєчасної сплати орендних платежів, ні в частині передачі нежитлових приміщень в суборенду.
На підставі наведеного вище, беручи до уваги обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 02.07.2025р. по справі №916/3004/24, господарський суд зазначає про відсутність підстав для розірвання Договору оренди від 23.10.2015р., укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» та виселення ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» з нежилих приміщень першого, загальною площею 520,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська,59 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
З огляду на зазначене вище, позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 126, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. У задоволенні позовної заяви Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» про: стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 870 309 грн 75 коп. та пені за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 121 784 грн 39 коп.; розірвання Договору оренди від 23.10.2015р. за №1494, укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ»; виселення ГО “ЦЕНТР СПРИЯННЯ ІНВАЛІДАМ “НАДІЯ» з нежилих приміщень першого, загальною площею 520,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська,59 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Повне рішення складено 27 листопада 2025 р.
Суддя Н.В. Рога