про закриття провадження у справі
13 листопада 2025 року Справа № 915/1047/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Шараєвій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стів» (54025, м.Миколаїв, пров. Парусний, 1, кв. 36, ідентифікаційний код 20863648),
до відповідача: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573, e-mail: sov@mk.rada.gov.ua)
про: визнання протиправним та скасування рішення
Представники сторін у судове засідання не з'явилися
09.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Стів» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою №009/07 від 08.07.2021 (вх. №10504/21) до Миколаївської міської ради, в якому просить суд: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 №5/62 “Про відмову у продовженні оренди земельної ділянки ТОВ фірмі “Стів» по вул. Нікольська ріг вул.Робочої, поблизу житлового будинку №2-а у Заводському районі м. Миколаєва»; судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, чим порушено переважне право позивача на поновлення договору оренди землі, тому рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2021 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1047/21 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2021 у даній справі позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.08.2021; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
30.07.2021 від відповідача до суду надійшов відзив №б/н від 30.07.2021 (вх. №11738/21), за змістом якого останній позовні вимоги не визнає, вважає рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 №5/62 “Про відмову у продовженні оренди земельної ділянки ТОВ фірмі “Стів» по вул. Нікольська ріг вул. Робочої, поблизу житлового будинку № 2-а у Заводському районі м. Миколаєва» прийнятим у відповідності до вимог законодавства України, яке не порушує права та інтереси позивача внаслідок втрати ним переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк.
10.08.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив №09/08 від 09.08.2021 (вх. №12180/21), за змістом якої позивач підтримав позовну заяву та вважає, що відповідач не спростував жодного з аргументів позовної заяви та не надав належних доказів на підтвердження своїх доводів.
Ухвалою суду від 10.08.2021, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 08 вересня 2021 року о 10:00.
08.09.2021 судове засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
Ухвалою суду від 26.11.2021 підготовче засідання призначено на 06.12.2021.
06.12.2021 та 10.01.2022 від відповідача до суду надійшли заяви (вх. №18321/21, вх. №181/22) аналогічного змісту, в яких міська рада заперечує проти позовних вимог, зазначає, що заперечення викладено у відзиві на позовну заяву та просить суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Ухвалою суду від 06.12.2021, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 січня 2022 року о 14:00.
10.01.2022 судове засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
Ухвалою суду від 11.02.2022 судове засідання призначено на 22.02.2022 об 11:30.
У судовому засіданні 22.02.2022 оголошено перерву до 03.03.2022 о 10:00.
03.03.2022 судове засідання не відбулося у зв'язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022, який неодноразово було продовжено, шляхом затвердження Верховною Радою України відповідних Указів Президента України про продовження строку дії воєнного стану.
Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Господарському суду Одеської області вказано забезпечити розгляд справ (проваджень), які до 25 липня 2022 року включно надійшли на розгляд цього суду відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року №12/0/9-22.
В умовах воєнного стану, введеного в Україні 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, суд повинен забезпечити безпеку учасників судового провадження та запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист і визначених законом процесуальних прав.
Ухвалою суду від 05.11.2025 постановлено провести розгляд справи поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13.11.2025 об 13:30.
13.11.2025 від відповідача до суду надійшла заява, сформована в системі “Електронний суд» б/н від 13.11.2025 (вх. №15998/25), в якій Миколаївська міська рада підтримує поданий до суду відзив на позовну заяву та просить розглянути справу за відсутності її представника.
13.11.2025 від позивача до суду надійшла заява (вх. №16000/25), в якій позивач просить розглянути справу за відсутності його представника.
У судове засідання 13.11.2025 учасники справи своїх представників не направили, про час і місце проведення засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, приймаючи до уваги подані сторонами заяви про розгляд справи за відсутності їх представників, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності представників сторін.
За результатами судового засідання суд дійшов висновку, що спір у цій справі не належить до юрисдикції господарського суду, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття “суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20.
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №922/3506/18 (провадження №12-39гс19) зроблено висновок про те, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
В силу ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, критеріями розмежування між справами адміністративного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Так, у даній справі господарським судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 09.06.2021 №5/62 “Про відмову у продовженні оренди земельної ділянки ТОВ фірма “СТІВ» по вул. Нікольській ріг вул. Робочої, поблизу житлового будинку №2-а, у Заводському районі» відмовлено ТОВ фірма “СТІВ» у продовженні оренди земельної ділянки площею 12 кв.м (кадастровий номер 4810136300:01:008:0013), наданої рішенням міської ради від 19.11.2014 №44/44, для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску по вул. Нікольській ріг вул. Робочої, поблизу житлового будинку №2-а; договір оренди землі, який зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі від 17.02.2015 за №10840, визнано припиненим; зобов'язано ТОВ фірма “СТІВ» звільнити земельну ділянку та повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської ради згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки у стані, придатному для подальшого використання.
Позивач, вважаючи, що внаслідок прийняття вказаного рішення його права порушені, звернувся з даним позовом до господарського суду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, про визнання рішення міськради протиправним та скасування його.
У даному випадку в межах спірних правовідносинах судом з'ясовано, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою про поновлення договору оренди через ЦНАП в порядку надання адміністративної послуги.
В свою чергу процедура прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 09.06.2021 №5/62 “Про відмову у продовженні оренди земельної ділянки ТОВ фірма “СТІВ» по вул. Нікольській ріг вул. Робочої, поблизу житлового будинку №2-а, у Заводському районі» відноситься до адміністративної процедури.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, за змістом вказаних статей на розгляд адміністративного суду може бути передано спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Водночас обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов: однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій; спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Наразі згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 27.03.2025 у справі №480/5652/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “С.В.В.» до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення у подібних правовідносинах, спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону №161-XIV.
Так, у вказаній постанові Суд дійшов висновку про таке.
“44. Суд зазначає, що 08 листопада 2024 року набрав чинності Закон України №3993-IX від 08 жовтня 2024 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин, згідно з підпункту 4 пункту 1 якого ЗК України доповнено главою 3-1 Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин, а статтю 2 Закону №161-XIV доповнено частиною третьою.
45. Тобто, з 08 листопада 2024 року частиною першою статті 17-2 ЗК України передбачено, що подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
46. Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України “Про адміністративну процедуру», з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
47. Відповідно до абзацу третього статті 2 Закону №161-XIV вчинення процедурних дій, прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про адміністративну процедуру», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та статтею 17-2 Земельного кодексу України.
48. Таким чином, Суд доходить висновку, що правовідносини, які виникають у сфері розпорядження земельними ділянками комунальної власності, регулюються не лише спеціальними законами у сфері земельних відносин, такими як Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон №161-XIV, які визначають зміст правовідносин, суб'єктний склад, права та обов'язки їх учасників, але й Законом №2073-IX, який запроваджує єдиний підхід до прийняття рішень і здійснення дій у цій сфері шляхом застосування адміністративної процедури, зокрема, шляхом встановлення чітких вимог до строків розгляду заяв, порядку повідомлення сторін та обґрунтування прийнятих рішень.
49. Колегія суддів також зауважує, що Верховний Суд у постановах від 25 січня 2019 року у справі №826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі №826/11708/17 та від 8 липня 2021 року у справі №160/674/19, від 18 травня 2022 року у справі №826/12131/17, від 20 травня 2022 року у справі №340/370/21 та від 21 березня 2023 року у справі №640/17821/21 наголосив, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, в першу чергу, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань.
50. Суд вказує, що Закон №2073-IX, який набрав чинності 15 грудня 2023 року, покликаний упорядковувати відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону №2073-IX).
51. Цим Законом передбачені такі поняття як (пункти 1-11 часини першої статті 2, стаття 27 Закону №2073-IX):
адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб);
адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи;
дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано;
процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті; учасники адміністративного провадження: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
52. Отже, саме участь органу місцевого самоврядування як адміністративного органу в межах регламентованої процедури, як правило, свідчить про публічно-правовий характер правовідносин та можливого вирішення спору в суді адміністративної юрисдикції.
53. Згідно частини першої статті 69 цього Закону за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
54. Відповідно до частини першої статті 71 Закону №2073-ІХ письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.
Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім'я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов'язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред'явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
55. Враховуючи викладене, оскільки предметом спору, що виник у цій справі є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення) про відмову в задоволенні заяви ТОВ “С.В.В.», поданої до адміністративного органу, Суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення Сумської міської ради відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону №161-XIV. Крім того, у зазначених правовідносинах адміністративний акт (рішення) про відмову у задоволенні заяви про поновлення договору не є реалізацією відповідним суб'єктом владних повноважень принципу свободи договору, а є, головним чином, владним управлінським актом, прийнятим в межах спеціального повноваження, яке контролюється в адміністративному судочинстві.
57. Згідно приписів статті 125 Конституції України, статей 2, 4, 19 КАС України, статей 18, 71, 76, 77, 79, 100 Закону №2073-IX рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури оскаржуються до адміністративних судів.
58. На підставі вищевикладеного, враховуючи положення статті 125 Конституції України, Закону №2073-IX з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом №3993-IX, колегія суддів доходить висновку, що, за загальним правилом, спори щодо рішень адміністративних органів, прийнятих за результатами розгляду заяв, ухвалених у межах адміністративної процедури, підлягають розгляду адміністративними судами. Розгляд і вирішення відповідних спорів - компетенція адміністративного суду, натомість розгляд і вирішення такої категорії справ судами цивільної або господарської юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України - є порушенням приписів статей 8, 19, 55, 125 Конституції України, невиконанням приписів Закону №2073-IX та недотриманням зобов'язань, узятих Україною перед вступом до Європейського Союзу.
59. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2024 року у справі №520/34082/23.».
Вказані висновки Верховного Суду підлягають врахуванню судом на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у спірних правовідносинах, пов'язаних із визнанням незаконним та скасуванням рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2021 №5/62 “Про відмову у продовженні оренди земельної ділянки ТОВ фірма “СТІВ» по вул. Нікольській ріг вул. Робочої, поблизу житлового будинку №2-а, у Заводському районі», відсутні ознаки господарського спору, оскільки відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв не як суб'єкт господарювання, а як суб'єкт владних повноважень в межах визначеної адміністративної процедури щодо прийняття рішень в сфері оренди землі. При цьому суд зазначає, що в даному випадку спірні правовідносини виникли не між рівноправними суб'єктами господарювання, а є публічно-правовими відносинами, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб'єктів.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Натомість до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відтак, суд доходить висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Норма ст. 231 ГПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених цією нормою, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судом та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку про те, що провадження у даній справі № 915/1047/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стів» до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарському суду.
Наразі господарський суд роз'яснює позивачу, що останній не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача в порядку адміністративного судочинства згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 4 статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
Приймаючи до уваги відсутність поданого позивачем відповідного клопотання, судом наразі не вирішується питання стосовно розподілу судових витрат та повернення судового збору з бюджету.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Закрити провадження у справі №915/1047/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стів» до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
2. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю фірми “Стів», що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали суду складено та підписано 25.11.2025 (з урахуванням умов воєнного стану).
Суддя В.С. Адаховська