ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2025Справа № 910/9905/25
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/9905/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКАМ ТРЕЙД";
про стягнення 13 050 502,19 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Фрідман В.Б.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКАМ ТРЕЙД" про стягнення 13 050 502,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу (поставки) № С-2730-W від 07.02.2025, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 11 650 052,36 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в розмірі 747039,65 грн, інфляційні втрати - 508 821,86 грн та 3% річних - 144 588,32 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/9905/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 25.09.2025.
01.09.2025 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи оригіналів електронних доказів, у зв'язку з неможливістю їх долучити через систему «Електронний суд».
Крім того, 01.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
02.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
17.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА" адвоката Фрідмана Вадима Борисовича про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
24.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що директор Товариства перебуває у терміновому відрядження за межами міста Києва, а з адвокатом на даний час договір ще не укладено.
Присутній у підготовчому засіданні 25.09.2025 представник позивача заперечив щодо відкладення розгляду з огляду на безпідставність поданого клопотання.
Представник відповідача в засідання суду не з'явився.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді. Крім того, суд не визнавав явку учасників справи в судове засідання обов'язковою, серед іншого, відповідач не подавав у визначений судом строк будь-яких клопотань процесуального характеру, які потребують вирішення за участю сторін у судовому засіданні.
Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 25.09.2025 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.10.2025.
30.10.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки між сторонами тривають перемовини щодо можливого мирного врегулювання спору та уточнення суми позовних вимог.
Присутній у судовому засіданні 30.10.2025 представник позивача заперечив щодо відкладення розгляду з огляду на безпідставність поданого клопотання та повністю підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача в засідання суду не з'явився.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з наступних обставин.
Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з наявністю між сторонами переговорів щодо мирного врегулювання спору не може бути визнана судом поважною з огляду на відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження цих обставин, а також заперечення їх позивачем.
Судом установлено, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, долученого до матеріалів справи.
Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 30.10.2025.
У судовому засіданні 30.10.2025, на підставістатті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА" (за договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮКАМ ТРЕЙД" (за договором - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу (поставки) №C2730-W, за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується у визначений сторонами строк поставити та передати у власність Покупця Пшеницю 4 класу, українського походження, врожаю 2024 року (далі по тексту - Товар) до місця призначення, у відповідності з п.5.3 договору, а Покупець зобов'язувався прийняти Товар та оплатити його вартість за реквізитами Постачальника та у відповідності до п.7.3 та п.7.4 Договору.
Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 Договору, загальна кількість товару складає 2 000 000 кг (два мільйони кілограм) +/- 5%; вид транспорту: залізничний транспорт.
Умовами п. 5.3 Договору визначено, що постачання Товару буде здійснено на умовах DAP - Одеська область, Одеський район, ТОВ «ТІС-ЗЕРНО», Порт Південий, 16 причал або Одеська область, Одеський район, ТОВ «ТІС-Міндобрива», Порт Південний, 17 причал, згідно «Інкотермс» в редакції 2010 року.
Згідно п. 5.4 Договору, при здійсненні постачання Товару за Договором, Постачальник зобов'язується надати Покупцеві наступні документи: рахунок-фактуру із зазначенням номенклатури Товару згідно Договору; видаткову накладну із зазначенням номенклатури Товару згідно Договору, сертифікат якості виробника продукції, залізничні накладні на відвантажений Товар.
Відповідно до п.5.6 Договору, Постачальник буде вважатися таким, що виконав зобов'язання з поставки Товару, якщо він вчасно поставив якісний Товар за місцем, зазначеним у п.5.3 цього Договору, і усією супроводжувальною документацією (п.5.4 Договору), якщо внаслідок прийому було встановлено, що Товар повністю відповідає вимогам, визначеним в Договорі.
Пунктом 6.10 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата отримання Товару від Постачальника (Позивача), що оформлюється видатковою накладною. Дата отримання Товару вважається дата підписання видаткової накладної Покупцем. Право власності та ризик втрати/пошкодження майна на поставлений Товар переходить з дати поставки.
Відповідно до п.7.3 Договору, оплата вартості Товару у розмірі 86% без ПДВ від загальної суми Договору здійснюється на рахунок Продавця на протязі 5-х банківських днів з моменту вивантаження та отримання видаткових накладних від Постачальника.
Згідно з умовами п.7.4 Договору, Покупець здійснює другий платіж у розмірі 14% від загальної суми Договору, визначеної у п.4.2, на рахунок Постачальника на протязі 7-ми банківських днів після реєстрації податкових накладних та надання Покупцю офіційного підтвердження такої реєстрації на вже поставлений Товар.
Як зазначив позивач, на виконання умов укладеного між сторонами договору 07.02.2025 було виконано завантаження товару у 20 залізничних вагонів загальною вагою 1396400,00 кг зі станції Барвінкове Донецької залізниці на адресу відповідача, що підтверджується залізничною накладною № 49896749, яка прийнята перевізником до перевезення 10 лютого 2025 року.
На кожен вагон завантажений товаром відповідно до накладної № 49896749 від 07.02.2025 відповідачу було передано посвідчення про якість зерна: № 336557 від 07 лютого 2025 року; № 336558 від 07 лютого 2025 року; № 336559 від 07 лютого 2025 року; № 336560 від 07 лютого 2025 року; № 336561 від 07 лютого 2025 року; № 336562 від 07 лютого 2025 року; № 336563 від 07 лютого 2025 року; № 336564 від 07 лютого 2025 року; № 336565 від 07 лютого 2025 року; № 336566 від 07 лютого 2025 року; № 336567 від 07 лютого 2025 року; № 336568 від 07 лютого 2025 року; № 336569 від 07 лютого 2025 року; № 336570 від 07 лютого 2025 року; № 336571 від 07 лютого 2025 року; № 336572 від 07 лютого 2025 року; № 336573 від 07 лютого 2025 року; № 336574 від 07 лютого 2025 року; № 336575 від 07 лютого 2025 року; № 336576 від 07 лютого 2025 року.
09.02.2025 позивач виконав завантаження товару у 9 залізничних вагонів загальною вагою 628100,00 кг зі станції Барвінкове Донецької залізниці на адресу відповідача, що підтверджується залізничною накладною № 49898877, яка прийнята перевізником до перевезення 10 лютого 2025 року.
На кожен вагон завантажений товаром відповідно до накладної № 49898877 від 09.02.2025 відповідачу було передано посвідчення про якість зерна: № 336577 від 09 лютого 2025 року; № 336578 від 09 лютого 2025 року; № 336579 від 09 лютого 2025 року; № 336580 від 09 лютого 2025 року; № 336581 від 09 лютого 2025 року; № 336582 від 09 лютого 2025 року; № 336589 від 09 лютого 2025 року; № 336584 від 09 лютого 2025 року; № 336585 від 09 лютого 2025 року.
18.02.2025 позивач виконав завантаження товару в 1 залізничний вагон загальною вагою 69900,00 кг зі станції Барвінкове Донецької залізниці на адресу відповідача, що підтверджується залізничною накладною № 49907884, яка прийнята перевізником до перевезення 23 лютого 2025 року.
На вагон завантажений товаром відповідно до накладної № 49907884 позивачем було передано відповідачеві Посвідчення про якість зерна № 336586 від 18 лютого 2025 року.
Ураховуючи положення п.6.10 Договору, після отримання товару відповідачем, сторони оформили видаткові накладні: № 36 від 13 лютого 2025 року на загальну суму 14 431 125,48 грн з ПДВ, № 37 від 15 лютого 2025 року на загальну суму 6 496 413,12 грн з ПДВ; № 43 від 23 лютого 2025 року на загальну суму 722 513,76 грн з ПДВ, які були підписані у програмі електронного документообігу M.E.ДОК за допомогою накладення електронного цифрового підпису посадових осіб позивача та відповідача, що підтверджується Протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Крім того, у день оформлення відповідної видаткової накладної позивач також за допомогою програми електронного документообігу M.E.ДОК направляв відповідачеві рахунки № 36 від 13.02.2025, № 37 від 15.02.2025, № 43 від 23.02.2025 для оплати поставленого товару у відповідності до умов Договору.
Вказані рахунки на оплату також були підписані (затверджено) сторонами у програмі електронного документообігу M.E.ДОК за допомогою накладення електронного цифрового підпису посадових осіб позивача та відповідача.
Серед іншого, на виконання п. 7.4. Договору, 13 лютого 2025 року позивач склав податкову накладну № 4 на суму 14 431 125,48 грн. в тому числі ПДВ-20% 1 772 243,48 грн. У відповідності до квитанції № 1 означену податкову накладну зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 03 березня 2025 року.
15 лютого 2025 року позивач склав податкову накладну № 5 на суму 6 496 413,12 грн. в тому числі ПДВ-20% 797 805,12 грн. У відповідності до квитанції № 1 означену податкову накладну зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 03 березня 2025 року.
23 лютого 2025 року позивач склав податкову накладну № 19 на суму 722 513,76 грн. в тому числі ПДВ-20% 88 729,76 грн.. У відповідності до квитанції № 1 означену податкову накладну зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 04 березня 2025 року.
Отже, з наданих суду доказів убачається, що позивачем було поставлено товар на загальну суму 21 650 052,36 грн, тоді як відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань оплачено отриманий товар тільки у розмірі 10 000 000,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору 09.05.2025 позивач рекомендованою поштою з описом вкладення надіслав на адресу відповідача Вимогу № 1 від 08.05.2025 про сплату заборгованості у сумі 11650052,36 грн. та пеню в розмірі 272100,54 грн, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.
Відповідач подав відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що не отримував від позивача видаткові накладні, рахунки, посвідчення якості, залізничні накладні, оформлені згідно з умовами договору. Умови Договору поставки чітко визначають порядок поставки та оплати товару. До позовної заяви не додані документи на підтвердження виконання Договору поставки зі сторони позивача, у передбаченій сторонами формі. Сторонами не погоджено порядок отримання, погодження, підписання документації по Договору поставки за допомогою електронних цифрових підписів. Сторони в Договорі передбачили, що факт поставки та отримання Товару підтверджується видатковими накладними, підписаними власноруч уповноваженими представниками сторін на паперових носіях.
Також у відзиві відповідачем заявлено клопотання про зменшення неустойки.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд визнає Договір купівлі-продажу (поставки) № С-2730-W від 07.02.2025 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
При цьому, судом ураховано, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що свідчать про неукладеність вказаного правочину або визнання вказаного договору недійсним.
Укладений між сторонами Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
З огляду на визначену позивачем підставу позову спірними обставинами в цій справі, які є предметом дослідження, підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору, є обставини щодо поставки товару.
Так, на виконання умов договору позивач 07.02.2025, 09.02.2025, 23.02.2025 поставив відповідачу товар на загальну суму 21 650 052,36 грн, що підтверджується залізничними накладними № 49896749, № 49898877, № 49907884; видатковими накладними № 36 від 13 лютого 2025 року, № 37 від 15 лютого 2025 року, № 43 від 23 лютого 2025 року, які були підписані у програмі електронного документообігу M.E.ДОК за допомогою накладення електронного цифрового підпису посадових осіб позивача та відповідача, а також податковими накладними № 4 від 13.02.2025, № 5 від 15.02.2025, № 19 від 23.02.2025, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відтак, здійснивши оцінку зібраних у справі доказів на предмет їх вірогідності та належності, суд приходить до висновку, що відповідачем було отримано товар від позивача, проте в порушення умов Договору купівлі-продажу (поставки) № С-2730-W від 07.02.2025 його повністю не оплачено, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 11 650 052,36 грн.
При цьому, судом приймаються в якості належних доказів поставки товару видаткові накладні № 36 від 13 лютого 2025 року, № 37 від 15 лютого 2025 року, № 43 від 23 лютого 2025 року, які були підписані у програмі електронного документообігу M.E.ДОК за допомогою накладення електронного цифрового підпису посадових осіб позивача та відповідача.
Згідно з інформацією, що міститься на сайті https://medoc.ua/, M.E.Doc є програмним забезпеченням для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді. На час впровадження Реєстру електронних документів створення первинних документів (актів, рахунків тощо) також можливо виконувати у Реєстрі податкових документів. Ці документи доступні як у Реєстрі електронних документів, так і у Реєстрі податкових документів.
Судом також ураховано, що відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Як установлено судом, позивач у встановленому законом порядку здійснив реєстрацію податкових накладних № 4 від 13.02.2025, № 5 від 15.02.2025, № 19 від 23.02.2025 щодо операцій з поставки товару відповідачу, які на день розгляду справи не скасовані державною податковою службою.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з претензіями або вимогами щодо невиконання умов договору в частині поставки обумовленого договором товару, або не надання первинних бухгалтерських документів щодо здійснених господарських операцій між сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Відтак, здійснивши оцінку зібраних у справі доказів на предмет їх вірогідності та належності, суд приходить до висновку, що відповідачем було отримано товар від позивача, проте в порушення умов Договору поставки товару № 30122021/2 від 30.12.2021 його не оплачено, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 727 350,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, виходячи з умов п. 7.2., 7.4. Договору та наявних у справі доказів, строк оплати отриманого відповідачем товару за видатковими накладними на день розгляду справи є таким, що настав.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідачем під час розгляду справи належних і допустимих доказів на спростування обставини, зазначених позивачем, не надано, як і не надано доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання з оплати поставленого товару.
Щодо заперечень відповідача в частині відсутності належних доказів поставки товару, суд звертає увагу, що в силу приписів статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права.
При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини заборони суперечливої поведінки міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
Судом взято до уваги наявність доказів часткової оплати отриманого товару на загальну суму 10 000 000,00 грн з посиланням у платіжних інструкція № 93 від 28.02.2025 та № 96 від 03.03.2025 про проведення платежів на номер і датку укладеного між сторонами договору, а також номер і дату виставленого рахунку на оплату.
Таким чином, ураховуючи те, що відповідно до умов договору строк оплати отриманого товару настав, а доказів повної сплати заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 11 650 052,36 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання зобов'язань за договором пеню в сумі 747 039,65 грн, 3% річних - 144 588,32 грн та інфляційні втрати - 508 821,86 грн, розраховані окремо за кожною видатковою накладною.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення пені, нарахованої за порушення виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, суд зазначає наступне.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до п.8.3 Договору, за прострочення оплати фактично поставленого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як убачається з розрахунку пені, наведеного у позовній заяві, позивач за прострочення строків оплати поставленого товару, керуючись пунктом 8.3. договору, нарахував відповідачу пеню в сумі 144 588,32 грн.
Здійснивши перевірку наведеного у позовній заяві позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та виконаним у відповідності до приписів чинного законодавства та умов договору.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано жодних доказів, що свідчать про відсутність його вини в порушенні зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого від позивача товару, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, заявленого до стягнення позивачем.
Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, у позовній заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 54504,00 грн.
Під час судового засідання представник позивача підтримав вказану вище суму витрат на правничу допомогу та зазначив, що ця сума витрат є остаточною.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта-шоста, сьома, дев'ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Так, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано Договір № 04/08 про надання правової (правничої) допомоги від 04.08.2025, укладений між адвокатом Фрідманом Вадимом Борисовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА", предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) та компенсувати фактичні витрати на її надання, в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 3.1. Договору № 04/08 про надання правової (правничої) допомоги від 04.08.2025, розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.
Між адвокатом Фрідманом Вадимом Борисовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА" було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 04/08 про надання правової (правничої) допомоги від 04.08.2025, якою визначено порядок оплати та розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги клієнту, у зв'язку із необхідністю звернення адвоката в інтересах клієнта до Господарського суду міста Києва з позовною заявою майнового характеру.
Гонорар адвоката за надання правової допомоги, відповідно до Додаткової угоди №1 від 04.08.2025, становить 78 728,00 грн.
08.08.2025 між адвокатом Фрідманом Вадимом Борисовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА" було підписано Акт № 1 приймання-передачі послуг за надану правову допомогу на суму 54504,00 грн.
Позивач оплатив послуги адвоката за надання правової допомоги в розмірі 54504,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями до прибуткового касового ордеру № 04/08 на суму 6056,00 грн, № 05/08 на суму 18168,00 грн, № 06/08 на суму 15140,00 грн, № 08/08 на суму 15140,00 грн.
Судом установлено, що Фрідман В.Б. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 3654 від 12.03.2018. За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Судом ураховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах "Двойних проти України" (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,"Гімайдуліна і інші проти України"(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268) від 23 січня 2014 року, "Баришевський проти України" (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, відсутність заперечень відповідача щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача у розмірі, визначеному позивачем та підтверджений зібраними у справі доказами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 123, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКАМ ТРЕЙД" (вул. Окіпної Раїси, 4, прим. 188, офіс 24, м. Київ, 02002; ЄДРПОУ 43352534) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА" (вул. Соборна, 24, м. Барвінкове, Ізюмський р-н, Харківська обл., 64701; код ЄДРПОУ 40353231) заборгованість у розмірі 11 650 052 грн 36 коп., пеню - 747 039 грн 65 коп., інфляційні втрати - 508 821 грн 86 коп., 3% річних - 144 588 грн 32 коп., витрати по сплаті судового збору 195 757 грн 53 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 54 504,00 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 27.11.2025.
Суддя А.І. Привалов