номер провадження справи 27/152/25
18.11.2025 Справа № 908/2810/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Першого Заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Космічна, 118а, м. Запоріжжя, 69050, код ЄДРПОУ/Умовний код 0290997328) в інтересах держави в особі:
позивача: Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Буртового Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер юридичної особи НОМЕР_1 )
про зобов'язати повернути земельну ділянку
за участю
прокурора: Токмаков О.І., прокурор відділу Запорізької обласної прокуратури, службове посвідчення № 075790 видане 01.03.2023
позивача: Крат А.С., самопредставництво, витяг з ЄДР, посвідчення № 1439 від 04.12.2023
відповідача: не з'явився
Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області звернувся до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» з позовною заявою в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Буртового Олександра Володимировича про зобов'язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032, площею 0,1736 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 60 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 634176123101), вартістю 846 699,28 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 08.09.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2810/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2810/25, присвоєно справі номер провадження 27/152/25. Розгляд справи визначено за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 06.10.2025.
01.10.2025 за допомогою підсистеми “Електронний суд» Запорізькою міською радою подані до суду пояснення на позовну заяву.
Ухвалою суду від 06.10.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 03.11.2025.
Ухвалою суду від 03.11.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 18.11.2025.
Судове засідання 18.11.2025 проводилось за допомогою підсистеми “Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
18.11.2025 прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позов та зобов'язати Фізичну особу-підприємця Буртового Олександра Володимировича повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032, площею 0,1736 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 60 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 634176123101), вартістю 846 699,28 грн.
Представник позивача підтримав позовні вимоги прокурора, надав письмові пояснення.
Представник відповідача у судове засідання жодного разу не прибув, поважні причини своєї неявки не повідомив, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про час та міцне розгляду справи був попереджений належним чином, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 15.09.2025 відповідачу запропоновано подати відзив у строк до 06.10.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 15.09.2025, яка отримана відповідачем - 29.09.2025.
Крім того, відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом отримання примірника ухвали суду від 15.09.2025 в електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС - 17.09.2025 о 15:25 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Ухвали суду від 06.10.2025, 03.11.2025 були надіслані до електронного кабінету відповідача та отримані останнім, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У судовому засіданні 18.11.2025, в порядку ст. 217 ГПК України суд закінчив порядок з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення (скорочене), повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників прокуратури та позивача, суд
04.04.2005 було сформовано та зареєстровано в Державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032, площею 0,1736 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 60, вид цільового призначення земельної ділянки: 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
05.05.2015 право власності Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 634176123101).
Згідно відомостей Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради залишається бути власником вказаної земельної ділянки.
Рішенням Запорізької міської ради від 05.11.2014 № 56/9 вказану земельну ділянку було передано в оренду строком на 10 років Фізичній особі-підприємцю Буртовому Олександру Володимировичу для розташування платної цілодобової автостоянки.
25.12.2014 між Запорізькою міською радою та Фізичною особою-підприємцем Буртовим Олександром Володимировичем було укладено Договір оренди землі № 201407000100712 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець, відповідно до рішення п'ятдесят першої сесії шостого скликання Запорізької міської ради № 56/9 від 05 листопада 2014 р. надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування платної цілодобової автостоянки, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 60.
Згідно п. 2 Договору земельна ділянка належить Запорізькій міській раді на праві комунальної власності.
Відповідно до п. 3 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1736 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:07:032:0032.
Пунктами 4 та 5 Договору, земельна ділянка передавалась в оренду вільною від забудови та об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до п. 11 Договору договір було укладено до 05.11.2024.
Згідно п. 11.1 Договору після закінчення строку дії договору орендар який належно виконував свої обов'язки відповідно до умов цього договору, та законодавства України, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору оренди землі, у цьому разі орендар зобов'язаний письмово повідомити орендодавця не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору оренди землі про намір продовжити його дію. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Відповідно до п. 18 Договору земельна ділянка передається в оренду для розташування платної цілодобової автостоянки (функціональне призначення).
Пунктом 34.11 Договору, Орендар зобов'язаний після закінчення строку договору, договір поновити або повернути земельну ділянку Орендодавцю за його вимогою в належному стані в порядку встановленому Договором.
Прокурор та позивач посилалися на те, що після закінчення строку дії Договору, відповідач не вживав заходів для поновлення чи продовження строку дії Договору, земельну ділянку не повернув.
Відповідно до листів Департаменту (апарату) виконавчого комітету Запорізької міської ради від 11.03.2025 № 13-32/165, від 28.05.2025 № 027/03.4-18, від 29.05.2025 № 13- 32/430, звернення Буртового Олександра Володимировича стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032, зокрема, щодо продовження Договору оренди землі від 25.12.2014 № 201407000100712, до Запорізької міської ради та її виконавчих органів не надходили.
Невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачу земельної ділянки стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до пунктів «а», «б», «в» частини першої статі 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини перша, друга, третя статті 78 Земельного кодексу України).
Суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України).
Згідно із частиною першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 316, частини першої статті 317, частини першої статті 327 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, а саме: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.
Положеннями статті 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення господарських правовідносин), правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до п. 11 Договору, договір було укладено до 05.11.2024.
Відповідно до п. 11.1 Договору після закінчення строку дії договору орендар який належно виконував свої обов'язки відповідно до умов цього договору, та законодавства України, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору оренди землі, у цьому разі орендар зобов'язаний письмово повідомити орендодавця не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору оренди землі про намір продовжити його дію. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Вказані положення Договору оренди землі від 25.12.2014 № 201407000100712 узгоджуються з положеннями ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на дату укладення договору).
Згідно ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на дату укладення договору), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України “Про оренду землі» та визнання за Орендарем переважного права на поновлення Договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: Орендар належним чином виконує свої обов'язки за Договором; Орендар до спливу строку Договору повідомив Орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення Договору на новий строк; до листа-повідомлення Орендар додав проект додаткової угоди.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору ((пункт 42 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14- 97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20)).
У пункті 38.2 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на свої попередні висновки, викладені в постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14- 99цс20), наголосила, що порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». У такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов'язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди.
Таким чином, реалізація переважного права на поновлення Договору оренди землі, передбачена частиною 1 статті 33 Закону України “Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановлених законом процедури та наявності волевиявлення сторін.
Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до позивача з заявою щодо поновлення Договору оренди земельної ділянки, відповідно додаткової угоди щодо поновлення строку Договору матеріали справи не містять.
Таким чином, судом встановлено, що після закінчення строку дії Договору, відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою без законних на те підстав, оскільки додаткової угоди щодо поновлення Договору оренди між сторонами Договору не укладалося, рішення Запорізькою міською радою про поновлення Договору не приймалося.
Договір оренди землі, виходячи з норм ст. 33 Закону України “Про оренду землі», вважатиметься поновленим лише у разі укладення відповідної додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України “Про оренду землі». При цьому, відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.
Відповідно до абз. 1 п. 24 Договору. після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Пунктом 34.11 Договору, Орендар зобов'язаний після закінчення строку договору, договір поновити або повернути земельну ділянку Орендодавцю за його вимогою в належному стані в порядку встановленому Договором.
За вказаних в позовній заяві обставин справи, для продовження дії договору оренди землі мала бути дотримана процедура, передбачена статтею 33 Закону України «Про оренду землі», а також Договором оренди землі від 25.12.2014 № 201407000100712, однак вона не була дотримана відповідачем: ні за процедурою, встановленою на дату укладення договору оренди землі, ні за чинною процедурою.
Звернень Буртового Олександра Володимировича стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032, зокрема, щодо продовження Договору оренди землі від 25.12.2014 № 201407000100712, до Запорізької міської ради та її виконавчих органів не надходили.
За змістом ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», в разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, він припиняється. З огляду на викладене, Договір оренди землі від 25.12.2014 № 201407000100712 є припиненим з 06.11.2024.
За приписами ч. 1 ст. 34 Закону України “Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
По закінченню строку дії договору оренди землі земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032 не поверталась до земель Запорізької міської ради, акти приймання передачі не складалися.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі», абз. 1 п. 24 Договору після припинення договору оренди землі ФОП Буртовий О.В. був зобов'язаний повернути Запорізькій міській раді земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032, проте не виконав цього обов'язку. Неповернення відповідачем Запорізькій міській раді після припинення Договору оренди землі від 25.12.2014 № 201407000100712 земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032 позбавляє Запорізьку міську раду можливості передати вказану земельну ділянку на більш вигідних умовах в оренду іншим особам, що дозволить збільшити надходження до бюджету коштів у виді орендної плати та сприятиме поновлення економічних інтересів територіальної громади, пов'язаних з ефективним використанням комунального майна.
Враховуючи викладене, Договір оренди є таким, що припинив свою дію, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, підстави для користування відповідачем земельною ділянкою відсутні.
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Згідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах
Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Із врахуванням того, що “інтереси держави» в оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавству на підставі якого подається позов, в чому саме відбулася чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У позовній заяві прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, зокрема, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. ст. 140, 142 Конституції України та ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування, в Україні право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Статтею 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в України», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють, від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Статтею 142 Конституції України та статтями 16, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спальної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до підпункту 2 пункту “а» частини першої статті 27 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів міських, селищних та сільських рад в галузі бюджету, фінансів та цін належать власні (самоврядні) повноваження щодо забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.
На виконання вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Шевченківська окружна прокуратура міста Запоріжжя Запорізької області попередньо, до звернення до суду, листами від 25.02.2025 № 57-101-1010ВИХ-25, від 26.05.2025 № 57-101- 3059ВИХ-25 повідомила Запорізьку міську раду про порушення інтересів держави та необхідність звернення до суду за їх захистом.
У відповідь, листом від 09.07.2025 № 5454/01/01-07 Департамент управління активами Запорізької міської ради повідомив, що відповідно до листа Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради ним не вживались заходи судово претензійного характеру щодо повернення після припинення договору оренди землі земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032.
Таким чином, протягом розумного строку (починаючи з повідомлення окружної прокуратури про необхідність захисту порушених інтересів держави та до теперішнього часу) суб'єкт владних повноважень (Запорізька міська рада) не здійснив заходи, спрямовані на захист інтересів держави, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Вказане свідчить, що не зважаючи на порушення інтересів держави, позивач заходів зі стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, в судовому порядку самостійно не здійснив.
Прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» шляхом повідомлення прокуратурою Запорізьку міську раду листом від 29.08.2025 № 57-101-5486 ВМХ-25 про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції» зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідач у справі не спростував доводи прокурора.
За вказаних обставин, враховуючи предмет та визначені прокурором підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської до Фізичної особи-підприємця Буртового Олександра Володимировича задовольнити.
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Буртового Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Запорізькій міській раді (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915) земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:032:0032, площею 0,1736 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 60 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 634176123101), вартістю 846 699 (вісімсот сорок шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн 28 коп.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Буртового Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (адреса місцезнаходження: 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 118а, код ЄДРПОУ: 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені в 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 27.11.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.