Додаткова постанова
26.11.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3098/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Чередка А.Є., Верхогляд Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ" адвоката Обертинської-Єніч Анастасії Олегівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/3098/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором поставки №52 від 12.03.2025 у загальному розмірі 207 454,74 грн.
До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ" з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА" заборгованість за договором поставки №52 від 12.03.2025 у загальному розмірі 207 454,74 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 184 726,72 грн., пеня у розмірі 9 458,39 грн., 3% річних у розмірі 915,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 117,98 грн., штраф у розмірі 9 236,33 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі №904/3098/25 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ" суму основного боргу у розмірі 184 726,72 грн., пеня у розмірі 9 458,39 грн., 3% річних у розмірі 915,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 117,98 грн., штраф у розмірі 9 236,33 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 489,46 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА", в якій просить повністю скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі №904/3098/25 - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі №904/3098/25- залишено без змін. Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА" за подання апеляційної скарги на рішення суду покладено на заявника апеляційної скарги.
28.10.2025 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ" адвоката Обертинської-Єніч Анастасії Олегівни надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/3098/25 в сумі 10 000 грн, до якої додані докази понесення витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2025 заяву прийнято до розгляду в письмовому провадженні; відповідачу встановлений строк для подачі заперечень (5 днів з моменту отримання ухвали).
Зазначену ухвалу отримано сторонами у електронні кабінети ЄСІКС 04.11.2025: позивачем о 21:04 годині, відповідачем о 21:00 годині.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, ухвала про прийняття до розгляду заяви позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу вважається врученою сторонам 05.11.2025. Отже, заперечення з приводу розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу відповідач мав подати до суду до 10.11.2025 (включно).
Відповідач правом надання заперечень з приводу розміру витрат на правничу допомогу не скористався, що не перешкоджає розгляду відповідної заяви позивача.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ" адвоката Обертинської-Єніч Анастасії Олегівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/3098/25, колегія суддів встановила наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Про понесення витрат на правничу допомогу у зв'язку із розглядом даної справи Позивачем було заявлено у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої за статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача від 21.10.2025 зроблено заяву про те, що у даній справі позивач планує понести витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - 10 000,00 грн.
За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Постанова судом апеляційної інстанції ухвалена 23.10.2025, а 28.10.2025 позивачем подана заява про стягнення витрат на правничу допомогу, отже, відповідачем дотримані строки подання відповідних доказів.
До заяви позивачем подані: 1. Ордер серія АІ № 2031423, 2. Договір №20-10-2025 від 20.10.2025, 3. Свідоцтво серія ХМ №000412, 4. Акт №28-10-2025 приймання - передачі юридичних послуг (правової допомоги) від 28.10.2025, 5. Рахунок №23-10-2025-1 від 23.10.2025, 6. Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 28.10.2025, 7. Платіжна інструкція №431 від 24.10.2025, 8. Виписка з банківського рахунку за 24.10.2025 від 28.10.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ДІМОІЛ» (Позивач) та адвокатом Обертинською-Єніч Анастасією Олегівною укладено договір №20-10-2025 від 20.10.2025 (надалі також - «Договір», копія додається), відповідно до якого адвокат здійснює представництво інтересів Замовника у судовому розгляді справи №904/3098/25 у Центральному апеляційному господарському суді.
Згідно з п.3.1 Договору вартість послуг Виконавця становить 10 000, 00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) без ПДВ та сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з дати ухвалення судового рішення.
У вартість правової допомоги відповідно до Договору увійшло: правовий аналіз апеляційної скарги та надання усної консультації замовнику щодо оцінки обґрунтованості доводів апеляційної скарги; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу.
28.10.2025 сторонами підписано Акт наданих послуг.
Платіжною інструкцією № 431 від 24.10.2025 гонорар за представництво по справі №904/3098/25 в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000,00 грн. сплачено позивачем.
Таким чином, розмір витрат на правову допомогу, яку позивач поніс і вважає необхідним компенсувати за рахунок відповідача, складає 10000,00 грн, який є фіксованим.
Матеріалами справи підтверджується надання позивачу правової допомоги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції має містити, зокрема, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст. 126 ГПК України).
Розподіл судових витрат передбачено ст.129 ГПК України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 у справі № 906/598/19.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 23.11.2023 у справі №911/2408/22.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22, від 23.11.2023 у справі №911/2408/22).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як: їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Як зазначено вище, позивач заявив про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу вартість яких складає 10 000, 00 грн.
Зазначене не суперечить вимогам законодавства, зокрема положенням Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
З огляду на викладене, обставини щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу у вказаному вище розмірі доведені позивачем згідно з положеннями ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач розмір цих витрат не заперечив, клопотання щодо їх зменшення суду не подавав.
Здійснивши аналіз матеріалів справи і доказів понесення витрат відповідача на правову допомогу, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення заяви позивача та вважає необхідним стягнути з відповідача 10000,00 грн. понесених позивачем витрат в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ" адвоката Обертинської-Єніч Анастасії Олегівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/3098/25 - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ВЕЛТА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ" 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст додаткової постанови підписаний 26.11.2025.
Головуючий О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко