ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 листопада 2025 року Справа № 906/392/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані"
на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.09.2025
(постановлену о 12:48 год. у м. Житомирі, повний текст складено 26.09.2025)
за скаргою ОСОБА_1 від 06.08.2025 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження № 7470573
у справі № 906/392/23 (суддя Машевська О.П.)
стягувач ОСОБА_1
боржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані"
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
від стягувача - Шупик А.В.;
від боржника - Ляшенко Р.В.;
приватний виконавець - не з'явився.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 25.09.2025 у справі № 906/392/23 скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження № 74705734 задовольнив. Визнав неправомірною та скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження № 74705734 відкритого постановою 10.04.2024 на підставі наказу № 906/392/23 від 27.02.2024.
Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив із неефективності дій приватного виконавця щодо виконання рішення суду в цій справі, та ухваленні постанови про закінчення виконавчого провадження з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані", у якій просить ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.09.2025 у справі № 906/392/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
ОСОБА_1 пропущено строк оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження № 74705734 від 05.03.2025, а викладені у клопотанні про поновлення строку обґрунтування є неправдивою інформацією, що не дозволяло суду поновлювати пропущений строк для подання цієї скарги.
Приватним виконавцем Дідківським А.С. повністю використано всі надані йому права та повноваження визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Судом першої інстанції не дотримано припису ч. 2 ст. 343 ГПК України, оскільки судом визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 05.03.2025 без встановлення зобов'язання приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Стягувач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує таке.
Станом на день подання даного відзиву на апеляційну скаргу рішення суду боржником залишається не виконаним.
Оскільки цілі виконавчого провадження № 74705734 не були досягнуті, остаточне судове рішення не було виконано, а закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених постановою виконавця унеможливлює виконання судового рішення у справі № 906/392/23 в майбутньому, суд, поновлюючи строк на оскарження, дійшов правомірного висновку, що вимога дотримання процесуальних строків, як формальна вимога, не може бути поставлена вище, ніж основні правові принципи та базові права людини, закріплені Конституцією і міжнародними договорами України.
Зміст апеляційної скарги боржника зосереджений переважно на питанні поновлення судом першої інстанції боржнику строку оскарження постанови виконавця, однак, скаржник оминає увагою основні істотні обставини справи, які свідчать про умисне невиконання боржником рішення суду і тривале та цілеспрямоване порушення боржником прав стягувача, які суд покликаний поновити, адже поновлення порушених прав - головне та найважливіше завдання судочинства.
Постанова про закінчення виконавчого провадження у цьому випадку є формальною та такою, що фактично унеможливлює виконання судового рішення в майбутньому, суперечить цілям виконавчого провадження та завдає шкоди моїм правам стягувача.
Виконавче провадження № 74705734 було відновлене приватним виконавцем Дідківським А.С.
Просить в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" відмовити, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.09.2025 у справі №906/392/23 залишити в силі.
В додаткових поясненнях, скаржник наголошує на пропуск стягувачем строку на подання скарги, вчинення приватним виконавцем всіх необхідних дій щодо примусового виконання рішення суду в цій справі, а також наявності виконавчого провадження без виконавчого документа.
Приватний виконавець Дідківський А.С. не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу боржника, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 25.11.2025 представниця скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при постановленні ухвали було порушено норми матеріального та процесуального права. Вважає, що оскаржена ухвала є протиправною, а тому просила її скасувати та відмовити в задоволенні скарги стягувача на дії приватного виконавця.
Представник стягувача в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржену ухвалою законною та обґрунтованою. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання 25.11.2025 приватний виконавець Дідківський А.С. не з'явився.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що приватний виконавець був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т. матеріали оскарження ухвали, а. с. 77), а також те, що явка представників учасників справи та виконавця в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності приватного виконавця.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників стягувача та боржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при постановлені ухвали норм процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену ухвалу залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, КП "Діловодство спеціалізованого суду", Єдиного державного реєстру судових рішень, що Господарський суд Житомирської області рішенням від 16.10.2023 у справі №906/392/23 позов задовольнив частково. Ухвалив Товариству з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" направити засобами поштового зв'язку у 15-денний строк з дати набрання рішенням суду законної сили фізичній особі ОСОБА_1 : засвідчені копії протоколів загальних зборів учасників ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" проведених у період із моменту створення Товариства - з 24.05.2011 до дня подання до суду позовної заяви - 22.03.2023; засвідчені копію Статуту ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" в редакції 2017 року; засвідчені копії наказів і розпоряджень виконавчого органу ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" за період із моменту створення Товариства - з 24.05.2011 до дня подання до суду даної позовної заяви - 22.03.2023; засвідчені копії документів бухгалтерського обліку за період з 24.05.2011 до дня подання до суду позовної заяви - 22.03.2023, крім документів бухгалтерського обліку, строки зберігання яких визначаються відповідно до законодавства; засвідчені копії документів кадрового обліку, зокрема, штатні розклади, накази про прийняття на роботу і про звільнення з роботи, про відрядження, про відпустки, платіжні та розрахункові відомості заробітної плати, інші документи, що регулюють питання праці і/або засвідчують трудові відносини у ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" за період із 24.05.2011 до дня подання до суду позовної заяви - 22.03.2023, з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних"; засвідчені копії документів, що підтверджують права ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" на майно за період з 24.05.2011 до дня подання до суду позовної заяви - 22.03.2023; засвідчені копії актів, протоколів, висновків інвентаризації власних активів і зобов'язань; актів, протоколів, висновків внутрішнього аудиту у ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані", накази про призначення інвентаризацій, внутрішнього аудиту, накази про призначення інвентаризаційної комісії, комісії для проведення внутрішнього аудиту, договори про проведення інвентаризації та /або внутрішнього аудитів, укладені з третіми особами за період з 24.05.2011р. до дня подання до суду даної позовної заяви - 22.03.2023; засвідчені копії договорів, додаткових угод, додатків до договорів, специфікацій укладених/складених за період з 24.05.2011 дня подання до суду позовної заяви - 22.03.2023, з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". В решті позову відмовив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" на користь фізичної особи ОСОБА_1 2 684 грн судового збору.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 01.02.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023 в частині направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 засвідчених копій документів кадрового обліку, а саме "інші документи, що регулюють питання праці і/або засвідчують трудові відносини у ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" за період із 24.05.2011 до дня подання до суду даної позовної заяви - 22.03.2023" - змінив. Виключив з резолютивної частини рішення Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023 у справі №906/392/23 вказівку на направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 засвідчених копій інших документів, що регулюють питання праці і/або засвідчують трудові відносини у ТОВ "Фаворит Девелопмент Компані" за період із 24.05.2011 до дня подання до суду даної позовної заяви - 22.03.2023 У решті рішення Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023 у справі №906/392/23 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 13.06.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 і рішення Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023 у незміненій частині у справі 906/392/23 залишив без змін.
При цьому, 27.02.2024 на примусове виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023, з урахуванням постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у справі № 906/392/23, було видано відповідні накази.
Приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С., на підставі заяви про примусове виконання, винесено постанову від 10.04.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74705734 на підставі наказу Господарського суду Житомирської області № 906/392/23 від 27.02.2024 (т. матеріали оскарження ухвали, а. с. 11-14).
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 16.05.2024 у справі № 906/392/23, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" у задоволенні заяви від 02.05.2024 (вх. г/с №01-44/1382/24 від 02.05.2024) про визнання таким, що не підлягає виконанню повністю наказ Господарського суду № 906/392/23 від 27.02.2024 про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" направити засобами поштового зв'язку у 15-денний строк з дати набрання рішенням суду законної сили фізичній особі ОСОБА_1 засвідчені копії документів, визначених у виконавчому документі.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 16.05.2024 у справі № 906/392/23, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та постановою Верховного Суду від 27.11.2024, відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" у задоволенні скарги від 03.05.2024 (вх. г/с №01-19/47/24 від 03.05.2024) на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського Андрія Савелійовича в частині невжиття заходів щодо закриття/закінчення виконавчого провадження № 74705734 на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" та зобов'язання приватного виконавця поновити порушене право заявника шляхом вжиття відповідних заходів.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 17.12.2024 у справі № 906/392/23, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025, подання приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А. С. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" Струтинської Ірини Ігорівни задовольнив. Тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" Струтинську Ірину Ігорівну до повного виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023 у справі №906/392/23.
Приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С., на підставі заяви про примусове виконання, винесено постанову від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження № 74705734 (т. матеріали оскарження ухвали, а. с. 11-14).
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 23.07.2025 у справі № 906/392/23 заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" Струтинської Ірини Ігорівни про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задовольнив. Скасував тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" Струтинської Ірини Ігорівни, вжите ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.12.2024, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського від 24.02.2025 у цій справі, до повного виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023 у справі № 906/392/23 на підставі подання приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. в межах виконавчого провадження № 74705734, яке закінчено на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження від 05.03.2025.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 02.10.2025 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 23.07.2025 у справі №906/392/23 скасував. Заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" Струтинської Ірини Ігорівни як фізичної особи про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України залишив без задоволення.
В той же час, 06.08.2025 до Господарського суду Житомирської області надійшла скарга фізичної особи ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження № 74705734 (т. матеріали оскарження ухвали, а. с. 1-4).
Така скарга мотивована недостатністю вчинених виконавцем дій, передчасністю припинення виконавчого провадження.
Тому, ОСОБА_1 просив визнати незаконною і скасувати постанову приватного виконавця Дідківського А.С. від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження №74705734.
Одночасно, стягувачем було подано клопотання про поновлення строку на подання відповідної скарги (т. матеріали оскарження ухвали, а. с. 6-7).
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що стягувач не отримав у встановленому законом порядку постанову від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження. Приватний виконавець Дідківський А.С. не повідомив стягувача будь-яким іншим чином про закінчення виконавчого провадження , а стягувач особисто не приймав участь у судових засіданнях у цій справі. Стягувач не є фахівцем у галузі права, і не обізнаний в достатній мірі про те, які саме аспекти юридичних проваджень і з якою періодичністю необхідно відстежувати, в тому числі, контролювати дії своїх представників.
Продовжує, що про існування оскаржуваної постанови стягувачу стало відомо з ухвали суду від 23.07.2025, повний текст якої було виготовлено 31.07.2025 та отримано стягувачем через електронний кабінет 01.08.2025.
Стягувач наголошував, що оскільки цілі виконавчого провадження № 74705734 не були досягнуті, остаточне судове рішення не було виконано , а закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених в оскаржуваній постанові унеможливлює його виконання у майбутньому, вимога дотримання процесуальних строків , як формальна вимога, не може бути поставлена вище, ніж основні правові принципи та базові права людини.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення вимог скарги на дії приватного виконавця, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Щодо поновлення строку на подання скарги на дії приватного виконавця.
Відповідно до ст. 339-1 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.341 ГПК України скаргу може бути подано до суду:
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права;
б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду (ч.2 ст.341 ГПК України).
За приписами ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема, у постановах від 01.11.2023 у справі №904/3734/20, від 15.02.2024 у справі № 909/524/19, від 19.03.2024 у справі № 909/992/19), що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04.02.2022 у справі №925/308/13-г щодо правил обчислення строку для звернення зі скаргою у виконавчому провадженні, виходячи з порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", які містяться у положеннях статті 341 ГПК України, дійшов висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. Доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 340 ГПК України скарга сторони виконавчого провадження обов'язкового повинна містити ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.
Скарга на рішення приватного виконавця від 06.08.2025 містить посилання на ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження № 74705734 - 6ВДГ9Б9В1Д2.
Дослідивши інформацію про виконавче провадження, в Автоматизованій системі виконавчого провадження, встановив початок перебігу строку звернення до суду із скаргою - наступний день після розміщення постанови про закінчення ВП № 74705734 від 05.03.2025 - 06.03.2025, у зв'язку з чим висновує, що ОСОБА_1 мав реальну можливість дізнатися про стверджуване ним порушення його прав та звернутися зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений п. "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України.
В той же час, стягувач зі скаргою щодо рішення приватного виконавця Дідківського А.С. звернувся до суду 06.08.2025, тобто поза межами встановленого ст. 341 ГПК України десятиденного строку на оскарження дій приватного виконавця.
Стаття 118 ГПК України передбачає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ч. 2 ст. 341 ГПК України пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України).
Вирішення питання щодо поновлення цього строку перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду, який згідно з ст. 341 ГПК України за заявою скаржника може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, вирішуючи це питання, суд у світлі конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого постановити ухвалу про поновлення або відмову у поновленні цього строку. Однак, при цьому, суд зауважує, що можливість поновлення цього строку не є необмеженою, оскільки право доступу до суду не є абсолютним, і відхилення від принципу правової визначеності (певності), який включає й дотримання принципу остаточності судового рішення (res judicata), що закріплені у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можливе лише за виняткових обставин, особливо, коли це стосується процедури перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду за нововиявленими обставинами.
Тому, при розгляді питання про поновлення строку на звернення із скаргою суди мають особливо прискіпливо розглядати обставини пропуску строку, встановленого законом для вчинення відповідних дій, і обов'язково враховувати поведінку скаржника щодо вжиття ним заходів щодо подання своєчасно та належним чином оформленої скарги.
Разом з тим, законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено заявником, та чи підлягає він поновленню. Тому, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, для чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Отже, підстави пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений законом процесуальний строк подання заяви. Тобто, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.11.2020 у справі №420/1813/19, поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Відтак, вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що виконання судових рішень є заключним етапом процедури захисту суб'єктивних прав та законних інтересів кредитора. При цьому у правовій доктрині переважає підхід до розуміння стадії виконання судових рішень саме як заключної стадії цивільного/господарського процесу. Такий підхід наразі втілений і в чинному законодавстві України (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
Також за статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Водночас не менш важливим у світлі розглядуваного питання є підхід до розуміння стадії виконання судових рішень, запроваджений практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). ЄСПЛ тлумачить вимогу виконання остаточних судових рішень принаймні у контексті декількох конвенційних прав, зокрема права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)), права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), права на ефективний засіб правового захисту (стаття 13 Конвенції) та права на повагу до приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції (стаття 8 Конвенції). Основним у наведеному переліку є пункт 1 статті 6 Конвенції, що закріплює право на справедливий судовий розгляд справ, і саме тлумачення зазначеного права ЄСПЛ дало змогу сформулювати основні стандарти у сфері виконавчого провадження, що випливають з його практики. Така позиція, що ґрунтується на детальному аналізі практики ЄСПЛ, відображає належність виконавчого провадження до судових процедур і одночасно свідчить про його тісну пов'язаність з іншими інститутами, зокрема з інститутами матеріального права, на приписах якого ґрунтуються ті вимоги і процедури, які відбуваються в рамках виконавчого провадження. І саме з погляду такого розуміння слід тлумачити зв'язок виконавчого провадження з процедурами банкрутства.
У рішеннях ЄСПЛ неодноразово зверталася увага, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судових рішень є самостійною, але невід'ємною частиною судового розгляду, невід'ємною стадією процесу правосуддя (див. рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України", від 11.01.2005 у справі "Дубенко проти України тощо).
Конституційний Суд України в Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(ІІ)/2019 наголосив, що забезпечення виконання державою судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
ЄСПЛ зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. рішення від 06.09.2007 у справі "Моргуненко проти України" та від 27.11.2008 у справі "Крутько проти України").
Отже, виконавче провадження є стадією судового процесу - логічно та функціонально відокремленою системою процесуальних дій, що вкладаються в алгоритм процесуальної діяльності суду та учасників справи і спрямовані на досягнення відповідної процесуальної мети.
Конституційний Суд України в Рішенні від 01.03.2023 №2-р (II)/2023 зазначив, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення, особливо в разі, коли таке судове рішення ухвалено на користь особи в юридичному спорі супроти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб. Держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дозволить особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами.
Між тим, із встановлених обставин справи вбачається, що станом на момент із зверненням стягувача із скаргою на дії приватного виконавця, рішення суду від 27.02.2024 в цій справі не виконане.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 вказував, що виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов'язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади (п. 4.5. Рішення).
Таким чином, з огляду на те, що рішення суду в цій справі, на момент подання відповідної скарги не було виконане, а також враховуючи, що фактичною метою виконавчого провадження є захист порушених, оспорюваних, невизнаних інтересів позивача (стягувача), яке полягає в примусовому виконанні рішення суду, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду про поновлення строку на подання скарги та не вбачає порушення норм процесуального права.
Щодо скарги на дії приватного виконавця.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).
Обов'язковість судового рішення належить до основних засад (принципів) господарського судочинства (ст. ст. 2, 18 ГПК України).
Суд зауважує, що метою виконавчого провадження є задоволення вимог стягувачів.
За ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша цієї статті). Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 цієї статті). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції та інших осіб; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункти 5, 6, 15, 16 та 22 ч. 3 цієї статті).
Статтею 10 цього Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 39 ГКП України виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Стаття 63 Закону України "Про виконавче провадження" регламентує порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 63 Закону).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону).
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3 ст. 63 Закону).
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 4 ст. 63 Закону).
Отже, відповідно до наведеної норми повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
В обох випадках, про які йдеться в абзацах другому та третьому частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець має звернутись до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення. Однак ухвалити постанову про закінчення виконавчого провадження після такого звернення виконавець може лише у разі невиконання боржником рішення суду, яке не може бути виконане без його участі (абзац третій частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження"). Якщо ж судове рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець після відповідного звернення до правоохоронних органів не закінчує виконавче провадження, а продовжує вживати передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи, спрямовані на примусове виконання такого рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20.
Як убачається із інформації про виконавче провадження, 27.05.2024 та 18.09.2024 приватним виконавцем Дідківським А.С. прийнято постанови про накладення на боржника штрафу у розмірі 5 100 грн та 10 200 грн відповідно.
Крім того, Богунський районний суд м. Житомира ухвалою від 31.12.2024 у справі №295/19389/24 зобов'язав слідчого, дізнавача або іншу уповноважену службову особу Житомирського РУП ГУНП у Житомирській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, викладені у повідомленні приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківський А.С. від 23.12.2024, розпочати розслідування та надати витяг з ЄРДР.
Богунський районний суд м. Житомира ухвалою від 11.03.2025 у справі № 295/3305/25 в задоволенні повторної скарги відмовив.
07.03.2025 Житомирський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, повідомив виконавця про розгляд матеріалів без реєстрації кримінального провадження, в зв'язку з чим було подано скаргу до Богунського районного суду міста Житомира на дії службових осіб Житомирського РУП ГУНП у Житомирській області. 11.03.2025 ухвалою Богунського районного суду міста Житомира у справі № 295/3305/25 у задоволенні скарги відмовлено.
Разом з тим, ч.1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.
Відповідно до пунктів 23-26 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція), передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, здійснюється в установлений виконавцем строк за участю сторін виконавчого провадження. У разі наявності інформації про місцезнаходження предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує час та місце примусового виконання рішення про передачу стягувачу присуджених предметів, а також попереджає стягувача про повернення йому виконавчого документа на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону, якщо він не з'явиться на виконання без поважних причин. Виконавець в присутності понятих вилучає у боржника предмети, зазначені у виконавчому документі і передає їх стягувачу або його представнику, про що складає акт передачі. Акт складається у трьох примірниках. Один примірник акта залишається у виконавчому провадженні, інші - вручаються стягувачу та боржникові або їх представникам під підпис. В акті зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, прізвища, імена та по батькові виконавця, сторін виконавчого провадження та інших осіб, які беруть участь у передачі майна, короткий опис майна. Акт підписуються виконавцем та сторонами виконавчого провадження, а також іншими особами, які беруть участь у передачі майна. У разі відмови сторін виконавчого провадження від підпису про це зазначається в акті. У разі відсутності боржника та якщо рішення може бути виконано без його участі, виконання рішення проводиться за участю стягувача або його представника та двох понятих. Якщо під час виконання рішення про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виявлено лише частину таких предметів, виконавець здійснює їх передачу в порядку, встановленому пунктом 24 цього розділу, про що робить відмітку у виконавчому документі.
Таким чином, наведені вище положення Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції свідчать про те, що судове рішення про передачу предметів може бути виконано без участі боржника, зокрема, шляхом вилучення предмета, зазначеного у виконавчому документі.
Однак, застосувавши норми ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець в цьому випадку не обґрунтував, чому судове рішення про зобов'язання відповідача передати визначені в ньому документи, не можна виконати без участі боржника та яким чином виконання такого рішення суду безпосередньо пов'язане з особою боржника.
У межах цього виконавчого провадження рішення суду не є таким, що нерозривно пов'язане з особою боржника.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що виконавець має докласти всіх зусиль задля виконання рішення зобов'язального характеру. Так, у постанові від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 суд касаційної інстанції зазначив, що: "та обставина, що саме боржник відповідно до вказаного судового рішення зобов'язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки хоч і зобов'язує саме Боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов'язаним з особою Боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод в його виконанні".
У постанові від 04.12.2019 у справі № 552/3995/17 суд касаційної інстанції зазначив, що "Враховуючи те, що завданням виконавчого провадження є, зокрема, примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа".
Колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постановах від 18.06.2019 у справі №826/14580/16, від 09.11.2023 у справі № 520/10601/2020, від 02.11.2023 у справі № 580/4398/22 за якими накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією, накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої укладено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також, ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
Крім того ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").
У справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії", ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань, (рішення у справі "Сук проти України" та інші).
У справі "Глоба проти України" ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia , захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви" ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).
Відповідно до рекомендацій, викладених у висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і як найшвидше реалізовувати їх. А сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права.
Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Апеляційний господарський суд також зважає на те, що обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту і забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження від 05.03.2024 постановлена передчасно і за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувану визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Враховуючи вище викладені обставини в сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про те, що приватним виконавцем в повній мірі не забезпечено вчинення вичерпного переліку передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішення та, в свою чергу, неправомірно винесено постанову від 05.03.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 74705734, у зв'язку із чим вимоги скарги стягувача ґрунтуються на належних та допустимих доказах, доведені у встановленому законом порядку, відтак є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
При цьому суд зауважує, що господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного (приватного) виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження).
Отже, за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного (приватного) виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу державного (приватного) виконавця незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державного (приватного) виконавця здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Подібні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 17.01.2025 №906/400/22, від 18.05.2022 № 910/21454/17.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд обов'язково зобов'язує виконавця здійснити певні виконавчі дії (в цьому випадку - поновити виконавче провадження), є помилковими.
Додатково суд бере до уваги, що приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С. винесено постанову скасування процесуального документу від 26.09.2025, якою скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 05.03.2025 (т. матеріали оскарження ухвали, а. с. 50-51).
Щодо твердження скаржника, що оригінал виконавчого документа перебуває в матеріалах цієї господарської справи, а його повернення приватному виконавцю, суперечить порядку пред'явлення виконавчого документа до виконання, то суд апеляційної інстанції зважає на норму ч. 2 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", за якою у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутий і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.09.2025 у справі № 906/392/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" - без задоволення.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Девелопмент Компані" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.09.2025 у справі № 906/392/23 - без змін.
2. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 25.09.2025 та справу № 906/392/23 надіслати Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "27" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.