ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 листопада 2025 року Справа № 918/687/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025
(ухвалене о 13:47 год. у м. Рівному, повний текст складено 30.09.2025)
у справі № 918/687/25 (суддя Церковна Н.Ф.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс"
про стягнення 160 298 грн 67 коп.
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс" про стягнення 160 298 грн 67 коп. неустойки, з яких: 98 149 грн 98 коп. пені та 62 148 грн 69 коп. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 53-122-01-24-14549 від 20.03.2024, в частині поставки позивачу товару в повному обсязі, у зв'язку із чим позивач нарахував та заявив до стягнення суми пені та штрафу.
Господарський суд Рівненської області від 23.09.2025 у справі № 918/687/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 49 074 грн 99 коп. пені, 31 148 грн 69 коп. штрафу та 3 028 грн судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими.
В той же час, суд зазначив, що позивач не довів наявність збитків, тому розмір штрафу явно перевищує можливі втрати.
Взявши до уваги поведінку відповідача, який уклав договір поставки з ТОВ "Електрогуртовня" для виконання умов договору із позивачем. Однак, ТОВ "Електрогуртовня" повідомив відповідача про відсутність частини товару на складах в Україні та ЄС, а деякі позиції знято з виробництва. Суд вказав, що відповідач звертався до інших дилерів, але товар у них також був відсутній.
На думку суду, такі обставини підтверджують добросовісність відповідача та його намір виконати договір.
Відтак, з урахуванням інтересів обох сторін, практики самого позивача у подібних спорах щодо стягнення штрафних санкцій та відсутності доказів заподіяння йому збитків, суд дійшов висновку, що обґрунтовано і справедливо зменшити нараховані штраф і пеню на 50% - до 80 223 грн 68 коп.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 254, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 655, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі № 918/687/25 скасувати в частині зменшення штрафних санкцій та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Додані до відзиву договір з ТОВ "Електрогуртовня", листування з іншими товариствами, комерційні пропозиції інших товариств тощо не відносяться жодним чином до обставин справи що розглядається та предмета спору.
Доданий відповідачем договір та листування стосуються правовідносин із зовсім іншими контрагентами, невідомими нам, як стороні правовідносин, відтак ці докази не мають відношення до розгляду вимог в справі № 918/687/25. Це приватно-правові відносини відповідача з іншими суб'єктами господарської діяльності, а послідуючі наслідки таких відносин не можуть слугувати підставою для зменшення штрафних санкцій.
Згідно умов укладеного договору ТОВ "Електрогуртовня" навіть не є виробником продукції.
Договір, що покладений в основу цієї господарської справи було укладено між АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "ВП РАЕС" та ТОВ "Інтербудкомплекс".
При цьому саме ТОВ "Інтербудкомплекс", як сторона договору та правовідносин, взяло на себе зобов'язання здійснити поставку продукції, а не ТОВ "Енелектрогуртовня".
Позивач укладаючи договір поставки розраховував на отримання товару у строки визначені цим договором, розраховував саме на постачальника і сторону договору - ТОВ "Інтербудкомплекс". Натомість ТОВ "Інтербудкомплекс" мало поставити товар в такі строки.
Відповідач, виходячи на торги, що відбувались в електронній системі закупівель Prozorro, бачив чіткий перелік товарів, які позивач хотів придбати, був ознайомлений з проєктом договору, його умовами та строками поставки, відтак усвідомлював що саме та у які строки йому необхідно поставити.
06.02.2024 відповідач взяв участь в аукціоні торгів UA-2024-01-26-007240-a та був визнаний переможцем, а вже 20.03.2024 між позивачем та відповідачем було підписано відповідний договір. Того ж дня відповідач укладає договір на перезакупівлю товару з іншою організацією, про що нам було не відомо і не могло бути відомо.
Тобто відповідач свідомо вийшов на торги, взяв участь в аукціоні, переміг, а товару для поставки в нього не було і суд першої інстанції вважає такі обставини поважними і такими, що слугують підставою для зменшення штрафних договірних санкцій.
Більше того, відповідачем взагалі не здійснено поставку на суму 832 607 грн 28 коп., що становить майже половину всього товару передбаченого договором та на який розраховував позивач.
Така поведінка відповідача свідчить про його недобросовісність та систематичність порушення зобов'язань.
Сертифікати про форс-мажорні обставини від відповідача щодо неможливості здійснення своєчасної поставки продукції по договору від 20.03.24 № 53-122-01-24- 14549 до позивача не надходили.
Сума позовних вимог у цій справі становить лише близько 7% від загальної суми договору, що свідчить про цілковиту адекватність нарахованих штрафних санкцій.
За наведеного скаржник вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував та не надав оцінки доводам та обставинам на котрі посилався позивач в поданих процесуальних документах, а саме оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права.
Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вказує, що суд першої інстанції оцінив усі докази за внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів, і ухвалив обґрунтоване рішення.
Зауважує, що рішенням першої інстанції не звільнено відповідача від відповідальності за виконане не в повному обсязі зобов'язання за договором, а лише зменшено нарахований позивачем розмір неустойки, оскільки враховано всі фактичні обставини справи у спорі.
Відповідач підтверджує, що за Договором недопоставленою залишається продукція на суму 832 607 грн 28 коп. з ПДВ.
Суд першої інстанції врахував добросовісну поведінку відповідача щодо виконання зобов'язання, тому що відповідач щиро бажав виконати поставку в строк, проте в силу обставин, які не були відомі відповідачу на час укладення договору, зобов'язання з поставки товару в повному обсязі виконати було неможливо через його фактичну відсутність в продажу та припинення виробництва товару, що зазначений в договорі.
Відповідач, звертає увагу суду, що за своїм правовим змістом пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, бо не будує на цих коштах свої фінансові показники та очікувану дохідність від підприємницької діяльності.
На думку відповідача, наразі існують об'єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції в загальному розмірі є надмірно великі порівняно з можливими збитками кредитора, їх сплата в заявленому до стягненні розмірі як не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості, так і призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов'язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов'язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).
Доводи апеляційної скарги безпідставні, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та висновками суду, викладеними в рішенні, та фактично зводяться до переоцінки доказів.
Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У відповіді на відзив позивач вказує, що враховуючи непоставку відповідачем продукції на суму що становить майже 40% від договору, потерпілою стороною в цьому випадку є саме позивач, а не відповідач, відтак розмір нарахованих штрафних санкцій є цілком справедливим та розумним.
Відповідач взяв на себе зобов'язання у виконанні котрих він завідомо не був впевнений, відтак позивач не вбачає в даній ситуації дотримання ні принципів добросовісності, ні пропорційності, ні розумності.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 20.03.2024 між Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс" (далі - постачальник) було укладено Договір поставки №53-122-01-24-14549 (далі - Договір; т. 1, а. с. 44-49).
Згідно з пунктом 1.2. Договору предметом поставки по договору є продукція "31220000-4 Елементи електричних схем", яка передбачена специфікацією № 1 (додаток № 1 до даного договору) (далі - Продукція, Товар).
Загальна сума договору (вартість продукції) становить 2 224 301 грн 52 коп. (п. 2.2. Договору).
Згідно з пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2024. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації №1 (додаток №1 до цього Договору) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється Постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010". Місце поставки та Вантажоодержувач - м. Вараш, склад Рівненського відділення філії "ВП "Складське господарство" АТ "НАЕК "Енергоатом".
У відповідності до п. 4.1. Договору кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного договору.
За умовами п. п. 8.1.-8.2. Договору приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом": "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів передбачених пунктом 8.2. цього договору. Вищевказаний Стандарт є загальнодоступним в електронному вигляді (з можливістю завантаження) і знаходиться на офіційному сайті АТ "НАЕК "Енергоатом" в розділі Стандарти НАЕК "Енергоатом" за адресою: https://old.energoatom.com.ua/parts/pdf-file/sou/SOU NAEK 038_2021.pdf
Товарно-супровідні документи, що надаються Постачальником при здійсненні поставки продукції: видаткова накладна або накладна, документи які підтверджують якість продукції (сертифікат або паспорт) або копії завірених постачальником на продукцію (товар).
Датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до Замовника з моменту поставки продукції (п. 8.4. Договору).
В п. 9.1. Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять днів, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Згідно із п. 12.1 Договору, він вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та скріплення договору печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 31.03.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені даним договором до спливу гарантійних строків.
В Специфікації № 1 (додаток № 1 до Договору) сторони узгодили найменування, кількість, ціну товару та строк його поставки - 120 днів (т. 1, а. с. 50-54)
Додатком № 2 до Договору (технічна специфікація) сторони погодили технічні характеристики та опис товару (т. 1, а. с. 55-62).
Колегія суддів зауважує, що Договір був укладений за результатом процедури відкритих торгів UA-2024-01-26-007240-a.
Відповідачем здійснено часткову поставку товару, а саме:
- 16.04.2024 на суму 278 400 грн, що підтверджується видатковою накладною № 7 від 16.04.2024 (т. 1, а. с. 63);
- 03.05.2024 на суму 392 869 грн 44 коп., що підтверджується видатковою накладною № 12 від 03.05.2024 (т. 1, а. с. 64);
- 19.06.2024 на суму 199 294 грн 56 коп., що підтверджується видатковою накладною № 17 від 19.06.2024 (т. 1, а. с. 65);
- 19.04.2024 на суму 86 276 грн 88 коп., що підтверджується видатковою накладною №18 від 19.06.2024 (т. 1, а. с. 66);
- 30.07.2024 на суму 141 235 грн 92 коп., що підтверджується видатковою накладною № 22 від 30.07.2024 (т. 1, а. с. 67);
- 30.07.2024 на суму 233 720 грн 64 коп., що підтверджується видатковою накладною № 23 від 30.07.2024 (т. 1, а. с. 68);
- 30.07.2024 на суму 4 665 грн 60 коп., що підтверджується видатковою накладною № 24 від 30.07.2024 (т. 1, а. с. 69);
- 27.08.2024 на суму 55 231 грн 20 коп., що підтверджується видатковою накладною № 25 від 27.08.2024 (т. 1, а. с. 70).
Всього було поставлено товару на суму 1 391 694 грн 24 коп.
Станом на момент звернення до суду та апеляційного перегляду рішення суду, відповідачем не поставлено позивачу товару на суму 832 607 грн 28 коп.
Обставина щодо не поставки товару на згадану суму, не заперечується учасниками справи, а навпаки визнається, в тому числі відповідачем, зокрема у відзиві на апеляційну скаргу.
В силу ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
20.09.2024 позивач звернувся до відповідача із претензією № 1, в якій просив добровільно сплатити штрафні санкції в сумі 118 887 грн 97 коп. (т. 1, а. с. 27).
Пізніше, 03.02.2025 позивач повторно звернувся до відповідача із претензією № 2, в якій просив добровільно сплатити штрафні санкції в сумі 221 298 грн 67 коп. та вважати попередню претензію такою, що втратила актуальність (т. 1, а. с. 28).
Відповідач листом № 152 від 06.05.2025 повідомив, що Товариством було здійснено ряд добровільних часткових оплат по претензійних вимогах в межах Договору, в яких містяться посилання на першу претензію. Просив здійснені оплати зарахувати, як такі, що здійсненні в межах Договору (т. 1, а. с. 29).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що скаржник фактично оскаржує рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі №918/687/25 в частині відмови в 49 074 грн 99 пені та 31 000 грн штрафу, з підстав їх зменшення судом першої інстанції на підставі ст. 551 ЦК України, то апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах цих вимог.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, Господарським судом Рівненської області встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору поставки від 20.03.2024 № 53-122-01-24-14549 на виконання якого постачальник мав поставити замовнику товар, однак виконав такі зобов'язання не в повному обсязі та частково з порушенням строків, в зв'язку із чим замовник нарахував та заявив до стягнення неустойку.
Як зазначено судом апеляційної інстанції вище, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс" 160 298 грн 67 коп. неустойки, з яких: 98 149 грн 98 коп. пені та 62 148 грн 69 коп. штрафу.
Суд першої інстанції встановив, що розрахунок пені та штрафу є законним, обґрунтованим та арифметично вірним.
Проти вказаного, не заперечує ні позивач - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", ні відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс".
Щодо зменшення розміру штрафних санкцій, то суд апеляційної інстанції вказує таке.
Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.
Суд зазначає, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Суд виходить з того, що положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: "зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що в силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Фактично спір виник у зв'язку із тим, що відповідач своєчасно та належним чином не поставив узгоджений між сторонами товар в повному обсязі, а частина поставки товару відбулася з порушенням узгодженого сторонами строку.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Договір поставки №53-122-01-24-14549, на підставі котрого між сторонами виникли правовідносини був укладений 20.03.2024 та за результатом процедури публічної закупівлі. Також сторонами було узгоджено позиції товару котрий відповідач має поставити, його кількість та технічні характеристики (попередньо відповідач, приймаючи участь в торгах, мав бути обізнаний із тендерною документацією).
В той же день, 20.03.2024 відповідач - ТОВ "Інтербудкомплекс" (покупець) укладає Договір поставки № 53901 із ТОВ "Електрогуртовня" (постачальник) за умовами котрого постачальник зобов'язується передати у власність відповідача, а останній прийняти та оплатити відповідно до умов цього договору кабельно-провідникову, електротехнічну продукцію та щитове обладнання (т. 1, а. с. 123-127).
Пізніше, відповідач звернувся до ТОВ "Електрогуртовня" із заявкою на постачання продукції № 1 (лист № 91 від 22.03.2024), в якій вказував, що згідно із Договором поставки №53901 від 20.03.2024, направляє ТОВ "Електрогуртовня" заявку на постачання продукції згідно переліку та технічним характеристикам в таблиці 1. Звертав увагу, що постачання продукції необхідно виконати в найкоротші терміни, а саме до 20.06.2024 та у відповідності до таблиці 1, оскільки кінцевим користувачем є Рівненська АЕС АТ НАЕК "Енергоатом", підприємство критичної інфраструктури (т. 1, а. с. 128-137).
Колегія суддів зауважує, що відповідач просив поставити йому товар, котрий повністю відображений в Специфікації № 1, узгодженій між позивачем та відповідачем.
Тобто, з наведеного суд висновує, що станом на 20.03.2024 відповідач взагалі не мав товару, на постачання котрого він уклав із позивачем Договір, а планував його придбати в майбутньому в інших осіб, для його фактичного перепродажу позивачу.
Листом № В26-1 від 26.03.2024 ТОВ "Електрогуртовня" повідомило відповідача, що приймає умови постачання, зазначенні в таблиці 1 Заявки, та одночасно інформує, що постачання продукції буде виконано партіями в залежності від наявності та термінів виготовлення у виробників (для продукції) та доставки продукції на склад. Продовжувало, що в термін до 30.06.2024 планує відвантаження на адресу відповідача позиції заявки, за переліком наведеним в листі (т. 1, а. с. 138-140).
Листом № 184 від 01.07.2024 відповідач просив ТОВ "Електрогуртовня" пришвидшити постачання ще непоставленої продукції або надати інформацію щодо термінів та стану постачання. Нагадував, що кінцевим користувачем є Рівненська АЕС АТ НАЕК "Енергоатом", підприємство критичної інфраструктури, а термін постачання за Договором спливає 18.07.2024 (т. 1, а. с. 141).
ТОВ "Електрогуртовня" листом №В65-3 від 05.07.2024 повідомило відповідача про готовність виконати часткове поставлення товару, а також повідомило про те, що виробник Schneider Electric зняв з виробництва певний перелік позицій та замінив їх на інші лінійки товарів, котрі не відповідають параметрам вказаним у таблиці 1 Заявки 1, а продукції котра залишилась на складі в ЄС, не постачається в Україну через ризики зірвати логістику через страйки на короні із Польщею (т. 1, а. с. 142).
За таких обставин, відповідач листом № 208 від 06.07.2024 просив ТОВ "Електрогуртовня" надати контакти інших дилерів, на чиїх складах може бути в наявності продукція згідно Заявки 1, яка ще не поставлена (т. 1, а. с. 143).
Листом № В07-1 від 07.07.2024 ТОВ "Електрогуртовня" надало ТОВ "Інтербукомплекс" контакти підприємств на чиїх складах може бути в наявності продукція згідно Заявки 1, а саме: ТОВ "ДКП Україна"; ТОВ "Інтер Комплект Постач"; ТОВ "Крауд Фрайд" (т. 1, а. с. 144).
Таким чином, 07.07.2024 відповідач із запитами комерційними пропозиціями (листи №№ 211, 212, 213), звернувся до ТОВ "ДКП Україна", ТОВ "Інтер Комплект Постач", ТОВ "Крауд Фрайд" в яких просив розглянути перелік продукції, та повідомити наявність та умови продажу (т. 1, а. с. 145-153).
ТОВ "Інтер Комплект Постач" у комерційній пропозиції № 73 від 10.07.2024 повідомило відповідача, що за його запитом не може запропонувати нічого (т. 1, а. с. 154-156).
Листом № КП 22/12 від 12.07.2024 ТОВ "Крауд Фрайд" повідомив ТОВ "Інтербукомплекс", що наразі тимчасово Schneider Electric не завозить продукції в Україну через ризики, які виникають на кордоні між Україною та Польщею. Зазначило, що підприємство займається реалізацією продукції Repol, однак моделі котрі запитував відповідач, не виготовляються та не можуть бути поставлені (т. 1, а. с. 157).
ТОВ "ДКП Україна" у листі № ДК-21 від 10.07.2024 вказав, що як дилер виробника електротехнічного обладнання ТОВ "Вінницька кабельна компанія" та Reichle & De-Massari, повідомляє, що згідно запиту наразі не має можливості надати комерційну пропозицію. Зазначив, що виробники продукції наразі не можуть надати терміни та ціни через складнощі які виникли з сировиною та відключенням світла в країні. Пропонував надіслати повторний запит на комерційну пропозицію після 01.11.2024 (т. 1, а. с. 158).
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на момент укладення Договору поставки з позивачем, відповідач не мав у наявності товару, який був предметом поставки. Тобто, відповідач укладаючи Договір, фактично не міг забезпечити можливість його належного виконання, а вже після цього розпочав пошук необхідного товару в інших контрагентів.
Однак, не зважаючи на вжиті дії щодо отримання продукції, частина товару виявилася відсутньою у постачальників, а окремі позиції взагалі були зняті з виробництва, що унеможливило виконання відповідачем зобов'язання в повному обсязі перед позивачем.
На переконання суду, вказані обставини не звільняють відповідача від відповідальності, оскільки він повинен був належним чином оцінити можливість поставки товару, перелік котрий йому мав бути відомим (оскільки містився в тендерній документації), ще до укладення договору.
Також, апеляційний господарський суд вказує, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Таким чином, порушення умов договору допущене з вини відповідача, який взяв на себе зобов'язання, не маючи навіть частково матеріальної бази для їх виконання, та має нести відповідальність у передбаченому законодавством та договором порядку в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу і на те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із повідомленням щодо неможливості виконати свої зобов'язання за Договором, а також пошуку шляхів для вирішення проблем із поставкою товару.
Отже, наведеним в сукупності спростовуються висновки суду першої інстанції про доброчесність відповідача та наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, котрі заявлені до стягнення.
Відтак апеляційний господарський суд висновує про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення сум неустойки, які в свою чергу, підлягають до стягнення із відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вказує, що оскаржене рішення місцевого господарського суду ухвалене із невідповідністю висновків, встановленим обставинам справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі №918/687/25 в частині відмови в позові про стягнення 49 074 грн 99 пені, 31 000 грн штрафу та ухвалення нового про задоволення позову в цій частині.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі №918/687/25 скасувати в частині відмови в позові про стягнення 49 074 грн 99 пені та 31 000 грн штрафу.
Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В решті рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі №918/687/25 залишити без змін, виклавши абзаци 1, 2 його резолютивної частини в редакції:
"1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс"(03045, м. Київ, провулок Віто-Литовський, 15, код 32846559) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"(01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код 05425046) - 98 149 грн 98 коп. пені, 62 148 грн 69 коп. штрафу та 3028 грн - судового збору.".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербудкомплекс"(03045, м. Київ, провулок Віто-Литовський, 15, код 32846559) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"(01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код 05425046) - 3 633 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду Рівненської області видати накази на виконання цієї постанови.
5. Справу № 918/687/25 надіслати Господарському суду Рівненської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.