27.11.25
Справа 635/3065/25
Провадження №2/635/3930/2025
27 листопада 2025 року с-ще Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
Головуючого судді Назаренко О.В.,
за участю секретаря судового засідання Літінської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Короткий зміст позовних вимог.
позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Січевлюк-Врублевського Тараса Степановича звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яким просить стягнути з відповідача на користь позивача за договором позики від 13 вересня 2024 року неповернуту суму заборгованості у розмірі 42000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 13 вересня 2024 року за угодою позики передав позичальнику ОСОБА_2 у власність 42000,00 грн. При фактичному одержанні вказаної суми позичальником була надана розписка від 13.09.2024. Відповідач зобов'язався повернути борг до 12.11.2024. Оригінал розписки написаний та підписаний власноруч відповідачем. Починаючи з 14 листопада 2024 року позивач постійно в усній формі вимагав повернення боргу, але відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання. До теперішнього час відповідач борг не повернув, чим взяті на себе зобов'язання не виконав.
Участь у справі сторін та інших учасників справи.
Позивач у судове засідання не з'явився, матеріали справи містять заяву представника позивача про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позов підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлений своєчасно і належним чином. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Рух справи.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 08 липня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що 13 вересня 2024 року позичальник ОСОБА_2 надав на ім'я ОСОБА_1 розписку, якою підтвердив, що отримав від останнього у борг гроші в сумі 42000,00 грн. У розписці ОСОБА_2 зазначив, що зобов'язується повернути позику 13.11.2024.
Отже судом встановлено, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте відповідач порушив свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів. Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Доказів повернення відповідачем боргу чи його частини суду не надано.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі N 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Суд вважає, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2022 року у справі № 344/17277/20 , від 7 грудня 2022 року у справі № 565/12/19 та від 19 грудня 2022 року у справі № 754/10390/16.
Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм оцінку, суд встановив, що укладений сторонами письмовий договір позики підтверджує факт укладення такого договору і виникнення у ОСОБА_2 зобов'язання зі сплати коштів, проте відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, грошові кошти в повному обсязі ОСОБА_1 у визначений розпискою строк не повернув.
Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 42000,00 грн.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 гривень.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 81, 247, 263-265.280-282 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 13 вересня 2024 року у розмірі 42000 (сорок дві тисячі) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;
представник позивача: адвокат Січевлюк-Врублевський Тарас Степанович, РНОКПП2758904773, а/с5, м. Київ, 03186;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .
Суддя О.В.Назаренко