Справа №638/17781/23
Провадження № 2/638/4918/25
27 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Подус Г.С.,
за участю секретаря Двойних А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, -
встановив:
Представник Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить, з урахуванням уточнень стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість: за послуги з теплопостачання по АДРЕСА_1 за період з 01.04.2017 року по 31.01.2022 року в розмірі 41299,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання на підставі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, що регулюють відносини між виконавцем послуг та споживачами. Зазначає, що відповідачі не в повному обсязі сплачували вартість наданих послуг за період з 01.04.2017 року по 31.01.2022 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 41299,15 грн.
До суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Так, за місцем реєстрації у АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не проживає з 2013 року, а постійно мешкає у м. Одесі. Будь-яких повідомлень про наявність відносно нього справи у суді чи позовних претензій не отримував. Зі своїм батьком ОСОБА_1 приблизно з 2014 року не спілкується та про його місцезнаходження інформація відсутня. У квартирі довгий час ніхто не проживає. Про постійне проживання ОСОБА_2 у м. Одесі свідчать наступні факти та документи: 1. З 01.09.2014 р. по 31.10.2015р. ОСОБА_2 навчався у ДНЗ «Одеський професійний ліцей морського транспорту», про що свідчить диплом кваліфікованого робітника НОМЕР_1 та додаток до диплома. 2. З 28.08.2014 року ОСОБА_2 проживав у АДРЕСА_2 , про що свідчить договір позички житлового приміщення №001. 3. 19.06.2018 ОСОБА_2 постійно проживав та одружився з ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про шлюб, видане Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Одеської області, серії НОМЕР_2 . 4. ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одесі у ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження, видане Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Одеської області, серії НОМЕР_3 . 5. З 08.08.2019 по теперішній час ОСОБА_2 укладено декларацію із сімейним лікарем ОСОБА_5 . Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5 Одеської міської ради. 6. Про постійне проживання у м.Одесі ОСОБА_2 також свідчить роздруківка його банківського рахунку із датами витрат у м. Одесі за період з 2021 року по теперішній час. ( Довідка АТ «Універсал Банк» МОНОБАНК). 7. Вищезазначене підтверджується також Актом про не проживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації з 2013 року по теперішній час, від 25.02.2025 року. Позовну заяву подано 16.11.2023 року. Cудом відкрито провадження по справі 21.11.2023 року. Позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з 01.11.2013 по 31.01.2022, на загальну суму 65 474 грн.72 коп., однак частина цього періоду знаходиться поза межами загального трирічного строку позовної давності. Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, позовні вимоги можуть розглядатись судом лише в межах трирічного строку позовної давності, тобто з 16.11.2020 по 31.01.2022.
Від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку позовної давності та надав новий розрахунок заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.04.2017 року по 31.01.2022 року у розмірі 41299,15 грн.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив суд здійснювати за його відсутністю, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, просив суд розглянути справу за його відсутністю та відмовити у задоволенні позовних вимог з урахуванням обставин, вказаних у відзив.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає різні підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Крім договорів і інших угод цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положеннями ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги є індивідуальним споживачем.
У відповідності до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Крім того частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача, за відсутності іншого погодженого строку, сплачувати отримані житлово-комунальні послуги щомісяця.
Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з теплопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Відповідно до п.п. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
При цьому правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено обов'язок з оплати вартості отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім'ї) від 20.11.2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 19.01.2000 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договорів найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями.
Приписами п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст.10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім, випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Згідно ст. 162 ЖК України плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Досліджені в судовому засіданні докази свідчать, що відповідачі, як споживачі житлово-комунальних послуг, були зобов'язані сплачувати спожиті житлово-комунальні послуги, зокрема послуги з теплопостачання, протягом періоду з 01 квітня 2017 року до 31 січня 2022 року.
Вищевказане свідчить про неспроможність фактів, наданих представником відповідача про те, що ОСОБА_2 не мешкав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а перебував у м. Одеса.
За таких обставин, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 квітня 2017 року до 31 січня 2022 року.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачі не в повному обсязі виконував свої обов'язки з оплати послуг теплопостачання, які фактично були надані КП «Харківські теплові мережі».
Позивачем, з урахуванням уточнень, нарахована заборгованість за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року, відповідачі заявили про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому перебіг позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.. 261 ЦК України).
Зі змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку. Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
В такому разі слід дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, встановити чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові за № 6-43цс17 від 22 березня 2017 року.
Правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням, у якому серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено покладення обов'язку по сплаті за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у зазначений період.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Тобто, Закон установлює, що: "під час дії карантину, строки, визначені статтею 257 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину".
З цього слідує, що у разі закінчення процесуального строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
Оскільки Закон № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин із 12 березня 2020 року позовні вимоги підлягають задоволенню.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості за послуги з теплопостачання у межах строку давності (за період з 01.04.2017 року по 31.01.202 року) і складає 41299,15 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 76-89, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 280-283, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «01.04.2017 року по 31.01.2022 року в розмірі 41299 (сорок одну тисячу двісті дев'яносто дев'ять) гривень 15 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у сумі 2684 гривні, тобто по 1342 гривень з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Головуючий суддя: