Справа № 214/8630/25
2/214/5015/25
Іменем України
(заочне)
27 листопада 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за укладеним з ТОВ «Авентус Україна» договором фінансового кредиту № 231150 від 19.07.2018 в сумі 20 324,84 грн., з яких 15 530,00 грн. - сума заборгованості за кредитом (3 500,00 грн. - тіло кредиту, 1 890,00 грн. - сума боргу за процентами, 10 140,00 грн. - сума боргу за штрафами та пенею); та в період з 23.02.2019 до 23.02.2022 сума інфляційних втрат у розмірі 3 395,86 грн. і 3% річних в розмірі 1 398,98 грн., посилаючись на відступлення права вимоги первісним кредитором за договором і неналежне виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань. В обґрунтування вимог зазначено про укладення 19 липня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору шляхом підписання його електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, на виконання умов якого кредитором надано грошові кошти в погодженій умовами договору сумі. 12 квітня 2018 між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем було укладено договір факторингу № 1, на підставі якого 18.02,2019 укладено додаткову угоду на виконання цього договору, відповідно до яких позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 231150 від 19.07.2018. Тому враховуючи обов'язок боржника сплатити кредитну заборгованість, з метою захисту прав нового кредитора, позивач просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 10 вересня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 27 листопада 2025 року розгляд справи ухвалено проводити у заочному порядку.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.
Згідно прохальної частини тексту позовної заяви, представник позивача ОСОБА_2 просить справу розглянути у його відсутність, наполягає на задоволенні вимог.
Відповідач ОСОБА_1 не повідомив причини неявки, відзиву на позов не подав. Поштове відправлення, направлене на зареєстровану адресу місця проживання відповідача із повідомленням про виклик до суду, повернуто до суду не врученим.
Ураховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 19 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 231150 шляхом підписання договору електронним підписом відповідача, як позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача (а.с. 36-38 - копія договору з додатками).
Цей правочин у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, що не спростовано в судовому засіданні останнім.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Пунктом 1.1. сторони договору погодили, що Товариство надає відповідачу, як клієнту, грошові кошти в розмірі 3 500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Згідно п. 1.2 кредитного договору, сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1,53% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (558,45% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після надання кредиту.
Строк дії договору 30 днів, але в будь якому разі цей договір дії до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором.
У пункті 1.6 договору сторони погодили умови продовження строку кредитування, а саме сплата позичальником у повному обсязі нарахованих процентів за користування кредитом та пені і штрафів - за умови, що залишок тіла складає не менше ніж 400 грн., строк кредитування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується).
Платежами 20.08.2018 на суму 1 606,50 грн. та 20.10.2018 на суму 5 230,00 грн., відповідач ініціював пролонгацію договору, що не спростованим ним в судовому засіданні.
Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Положеннями частини першої статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за укладеним договором, відповідно до наданого суду стороною позивача розрахунку, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 5 390,00 грн., з яких:
-3 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
-1 890,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Крім того, пунктом 4.4. кредитного договору сторони погодили, що у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом, клієнт зобов'язаний сплатити Товариству пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожен день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів.
Пунктами 4.4.2-4.4.4 договору погоджено додатково сплату штрафів за прострочення платежів.
Разом з тим, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Ураховуючи викладене, судом встановлено, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення не можливе, такі обставини свідчать про недотримання положень, закріплених у Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому вимоги в частині стягнення з відповідача сум штрафів задоволенню не підлягають.
Такі правові висновки відповідають усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах: від 06 листопада 2019 року у справі № 333/3118/15-ц (провадження № 61-33603св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 344/15374/15-ц (провадження № 61-13879св18), 13 лютого 2019 року у справах № 216/2813/15 (провадження № 61-38341св18), та № 523/17197/15-ц (провадження № 61-24792св18), тощо, яка відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, виходячи з положень пункту 4.4.1 кредитного договору, розрахунок пені становить: 3 500,00 грн. (тіло кредиту) х 3% (пеня) х 90 днів (згідно умов договору) = 9 450,00 грн. З огляду на сплачену відповідачем суму пені в розмірі 2 940,00 грн., до стягнення підлягає сума 6 510,00 грн.
Крім того, згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що «оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. У цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками».
Так, при розрахунку 3% річних суд виходить з такого:
Період розрахунку: з 23.02.2019 до 31.12.2019 становить 312 днів: 11 900,00 грн. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 312 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 305,16 грн.
Період розрахунку: з 01.01.2020 до 31.12.2020 становить 366 днів: 11 900,00 грн. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 357,00 грн.
Період розрахунку: з 01.01.2021 до 31.12.2021 становить 365 днів: 11 900,00 грн. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 357,00 грн.
Період розрахунку: з 01.01.2022 до 23.02.2022 становить 54 дні: 11 900,00 грн.(сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 52,82 грн.
Таким чином сума нарахованих 3% становить: 1 071,98 грн.
При розрахунку інфляційних втрат суд виходить з такого:
У період з 01.03.2019 по 23.02.2022 індексація на суму 11 900,00 грн. = 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 121,866% (за період березень 2019 - лютий 2022) = 11 900,00 грн. (сума боргу) ? 121,866% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 11 900,00 грн. (сума боргу) = 2 602,11 грн.
Таким чином сума нарахованих інфляційних втрат становить: 2 602,11 грн.
Згідно частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
12 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (зміна найменування на ТОВ «Він Фінанс»), як фактором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», як клієнтом, було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників. Відповідно до наданих до суду письмових доказів, ТОВ «Він Фінанс» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 231150 від 19.07.2028.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).
Оскільки належним чином повідомлений про дату слухання справи відповідач відзиву на позов та доказів на його підтвердження, суду не надав, ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору, сплаченого ним при подачі позову, яку суд вважає можливим задовольнити частково з урахуванням пропорційності вимог: 15 574,09 грн. (сума боргу, задоволена судом) х 2 422,40 грн. (сума сплаченого судового збору) / 20 342,84 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення).
Крім того, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).
Керуючись статями 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, статтями 10, 12,13, 141, 263, 265, 274, 280-284, 288 ЦПК України, суд
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором - частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», заборгованість за укладеним з ТОВ «Авентус Україна» кредитним договором № 231150 від 19.07.2018 у сумі 15 574 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) гривні 09 коп., з яких: 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 коп.. - заборгованість за тілом кредиту; 1 890 (одна тисяча вісімсот дев'яносто) гривень 00 коп. - заборгованість за відсотками; 6 510 (шість тисяч п'ятсот десять) гривень 00 коп. - пеня (нарахована за 90 днів); 1 071 (одна тисяча сімдесят одна) гривня 98 коп. - 3% річних (за період з 23.02.2019 до 23.02.2022); 2 602 (дві тисячі шістсот дві) гривні 11 коп. - інфляційні втрати (за період з 23.02.2019 до 23.02.2022).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 1 856 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят шість) гривень 19 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 3 800 (три тисячі вісімсот) гривень 00 коп.
Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду позивачем подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження юридичної особи за адресою: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 27 листопада 2025 р.
Суддя А.В. Ткаченко