Справа № 214/4761/25
2/214/3459/25
про залишення позовної заяви без руху
02 червня 2025 року суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Криворізької міської ради про визначення часток у спільній сумісній власності, усунення від права спадкування за законом, визнання права власності в порядку спадкування, визнання власності на частку квартири за набувальною давністю, -
Позивач, через свого представника, через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаною позовною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за позовною заявою за відсутності підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження.
Дослідивши подану заяву, суд приходить до висновку, що остання подана без додержання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України, виходячи з наступного.
Так, згідно п. 3 ч. 2 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві має бути зазначено ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
За п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.
Відповідно до положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» доказом дійсної вартості нерухомого майна є складений суб'єктом оціночної діяльності звіт про оцінку майна.
Відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак, позивачем не зазначено у позовній заяві ціну позову, враховуючи, що позов у частині визнання за ним права власності на частку в нерухомому майні в порядку спадкування за законом та за набувальною давністю, підлягає грошовій оцінці, а також не надано доказів дійсної вартості нерухомого майна станом на дату звернення до суду із даним позовом, відтак суд позбавлений можливості визначитись із розміром судового збору, який належить до сплати за подання до суду позовної заяви в частині вимоги про визнання права власності на нерухоме майно.
Окрім того, згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Так, позовні вимоги пред'явлені позивачем у поданій позовній заяві мають одночасно майновий та немайновий характер, при цьому у заяві об'єднано дві вимоги немайнового характеру, однак позивачем взагалі не долучено до матеріалів позовної заяви жодної квитанції на підтвердження сплати судового збору.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, однак позивачем не надано до суду жодного такого доказу.
Разом з тим, дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду з даною позовною заявою в електронній формі через систему «Електронний суд», в порушення положень ч. 1 ст. 177 ЦПК України, згідно з якими у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів, не додав доказів надсилання листом з описом вкладення всім учасникам справи копій поданих до суду документів.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.
Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст. 344 ЦК України.
Такого ж правового висновку дійшла і Велика палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 року по справі №910/17274/17.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі №201/12550/16-ц.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
У постанові від 01.08.2018 року у справі №201/12550/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
В ч. 6 інформаційного листа №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
Посилаючись у позові на володіння нерухомим майном понад десять років, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на частку спірної квартири за набувальною давністю. Навпаки, зі змісту позовної заяви, заявлених позовних вимог вбачається, що позивачу відомо хто є власником спірної частки квартири.
Так, у позовній заяві не зазначено достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Враховуючи викладене, вважаю за необхідне залишити позовну заяву без руху та встановити позивачеві строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків що в ній зазначені.
Керуючись ст.ст.175, 177, 185 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без руху.
Надати позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків, що викладені в ухвалі.
Роз'яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог, викладених в ухвалі, заява вважається неподаною і повертається позивачу. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Попов.