Справа № 202/7803/24
Провадження № 2/202/678/2025
21 листопада 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра в складі:
судді Доценко С. І.,
за участю секретаря Тарасової К.О.,
Представника позивача Висторобець В.О.
Відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому позовному провадженні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна,-
Позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача та просить суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру загальною площею 54,9 м2 (житлова площа - 47 м2), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 54,9 м2 (житлова площа - 47 м2), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 12 частину квартири загальною площею 54,9 м2 (житлова площа - 47 м2), яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Покласти на відповідача судові витрати у розмірі 19 469, 63 грн., з яких 10 469, 63 грн сума сплаченого судового збору та 9000,00 гривень витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову зазначила, що вона з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі з 05 вересня 2009 року. Шлюб зареєстровано Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №725. Під час шлюбу, сторонами за спільні кошти придбано майно, а саме квартира загальною площею 54,9 м2 (житлова площа - 47 м2), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для набуття права власності: Договір №123/19М уступки пайової участі у будівництві, серія та номер: б/н, виданий 07.08.2019, видавник: ОК «ЖБК «ЯСНИЙ-18». Копія Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, (Додаток 6). Але право власності було оформлено на відповідача. На теперішній час шлюб між сторонами розірваний 22.04.2024 року Менським районним судом Чернігівської області було проголошено рішення по Справі №191/811/24, провадження №2/738/282/2024. Позивачка вважає майно сумісною власністю подружжя. Тому просить визнати це судом та визнати за кожним з сторін право власності на частку спірної квартири.
Ухвалою суду від 19.06.2024 року відкрите провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем 24.01.2025 року подано відзив на позовну заяву , в якому він просив суд визнати квартиру сумісної власністю подружжя , припинити право власності на цю квартиру ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на її користь вартість частки квартири , визнати за відповідачем право власності на всю квартиру, призначити по справі оціночну будівельну експертизу .
Ухвалою суду від 24.01.2025 року зазначений відзив, який по своїй суті є зустрічним позовом був повернутий заявнику а клопотання про призначення експертизи залишено без розгляду.
11.04.2025 року відповідачем заявлено клопотання про призначення по справі оціночної будівельної експертизи для визначення дійсної вартості квартири і частки.
11.04.2025 року подано заяву про врегулювання спору за участю судді .
22.04.2025 року представником позивача подано заперечення про врегулювання спору за участю судді
Ухвалою суду від 01.07.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання про врегулювання спору за участю судді та відмовлено в призначенні судової оціночно -будівельної експертизи.
Ухвалою суду від 01.07.2025 року закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити .
Відповідач проти задоволення позову не заперечував. Заперечував лише проти стягнення судових витрат , які вважає необґрунтованими.
Вислухавши сторони, дослідивши надані докази суд встановив наступні фактичні обставини.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб встановлено, що 05 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 725 в Книзі реєстрації шлюбів у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції та видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 05 вересня 2009 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилася дитина ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис № 1292 у Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції ( Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 від 03 вересня 2013 року).
Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири загальною площею 54,9 м2 (житлова площа - 47 м2), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для набуття права власності: Договір №123/19М уступки пайової участі у будівництві, серія та номер: б/н, виданий 07.08.2019, видавник: ОК «ЖБК «ЯСНИЙ-18».
Сторони не оспорюють, що шлюб між ними було розірвано 22.04.2024 року Менським районним судом Чернігівської області (Справі №191/811/24 ). Рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_2 встановлено, що вартість квартири 2093926 ,00 грн., ринкова вартість частки квартири 104 6963 ,00 грн.
Таким чином судом встановлено, що спірна квартира була придбана сторонами під час зареєстрованого шлюбу.
Предметом позову є правовідносини щодо розподілу майна, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. справи.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 368 ч.3 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте за спільні кошти членів сім'ї їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене договором
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна за час шлюбу. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 70 СК України зазначено, що розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що квартира придбана за його особисті кошти , або про наявність у сторін договору щодо розподілу квартири.
Таким чином, за правилами ст. 70 СК України суд визнає спірну квартиру сумісною власністю сторін, які набули право власності на неї під час шлюбу та визнає частки сторін рівними.
Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання спірної квартири сумісною власністю сторін, тому що вона була придбана в шлюбі , а також позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на частку квартири.
На думку суду , не підлягає задоволенню вимога про визнання права власності на частки квартири за відповідачем, тому що позивач , відповідно до ст. 4 ЦПК України має право звертатись до суду з вимогами про захист лише своїх прав та інтересів, а по друге, відповідач зазначений в правовстановлюючих документах власником квартири і визнання за позивачкою права на частку квартири автоматично зменшує частку відповідача до частки .
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання судових витрат, суд зазначає, що частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач по справі поніс судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Судовий збір визначається виходячи із ціни позову.
Визначаючи ціну позову суд виходить із дійсної вартості квартири, яка становить 2093926 ,00 грн. , ринкова вартість частки квартири 104 6963 ,00 грн.
Таким чином сплачений позивачкою при зверненні з позовом судовий збір 10469,63 грн відповідає 1% ціни позову, який має бути сплачений відповідно до Закону України « Про судовий збір».
Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До закінчення судових дебатів позивачем заявлено про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.
За правилами статті 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності.
Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22) зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 31 жовтня 2022 року у справі № 236/3503/20-ц (провадження № 61-19531св21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач під час судового розгляду не погодився з розміром судових витрат та просив їх зменшити.
На підтвердження судових витрат позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги № 15/05/24-1 від 15.05.2024 року, де п.2.1 визначено розмір гонорару адвоката 9000 грн.
Адвокатом на виконання договору складено заяви по суті та з процесуальних питань. Представник позивача приймав участь у всіх судових засіданнях в справі. Тому, суд вважає, що такі витрати є співрозмірними обсягу наданої правничої допомоги.
Що стосується розподілу судових витрат, то суд виходить із положень ст.141 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволених вимог.
Судом задоволено дві із трьох заявлених вимог, що становить 66% .
Таким чином з відповідача слід стягнути судовий збір в розмірі 6909,96 грн і 5940 грн - витрат на професійну правничу допомогу , а всього 12849,96 грн.
Суд враховує, що відповідач визнав позов під час розгляду справи по суті, але положення ч.1 ст. 142 ЦПК України про повернення 50% судового збору позивачу і таким чином зменшення судових ви трат відповідача застосовуються лише у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, а відповідач визнав під час розгляду справи в суді. Тому ці положення не можуть бути застосовані.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 11-13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна задовольнити частково.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) квартиру загальною площею 54,9 м2 (житлова площа - 47 м2), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальна площа якої складає 54,9 м2 (житлова площа - 47 м2).
Стягнути з Відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ) судові витрати у розмірі 12849,96 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сорок дев'ять гривень 96 коп.), з яких 6909,96 грн ( шість тисяч дев'ятсот дев'ять гривень ,96 коп.) сума сплаченого судового збору та 5940 грн ( п'ять тисяч дев'ятсот сорок гривень, 00 коп.) витрати на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 (тридцяти днів) з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 21.11.2025 року.
Суддя С. І. Доценко