Справа № 521/11578/25
Номер провадження № 2/521/5741/25
26.11.2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Леонова О.С.,
при секретарі судового засідання Должненко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України (м. Одеса) (65036, м. Одеса, вул. Старицького, 10А, ЄДРПОУ 41405463) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на виконанні у Хаджибейському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі перебуває виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 521/10852/18, виданого 27.08.2018 року Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2008 року народження, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позивач вказує, що відповідач неналежним чином виконував обов'язок зі сплати аліментів, внаслідок чого за період з жовтня 2021 року по травень 2025 року утворилась заборгованість, сукупний розмір якої станом на 03.06.2025 року склав 467 317,00 грн. 04.06.2025 року відповідач погасив основну суму заборгованості та сплатив штраф, накладений державним виконавцем.
Посилаючись на положення ч. 1 ст. 196 СК України та ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 467 317,13 грн, а також інфляційні втрати за весь час прострочення у розмірі 134 866,01 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені та очікувані судові витрати на професійну правничу допомогу.
28 липня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково. Відповідач не заперечував факт існування заборгованості у минулому, проте зазначив про відсутність своєї вини у її виникненні в певні періоди. Зокрема, вказував на те, що він є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, з 26.02.2022 року по 12.07.2024 року проходив військову службу за мобілізацією у Збройних Силах України, при цьому у період з березня по червень 2022 року перебував на казарменому положенні без права виходу.
Відповідач також зазначив, що заборгованість виникла частково через бездіяльність державного виконавця, який не звертав стягнення на його доходи військовослужбовця. Крім того, відповідач вважає вимогу про стягнення інфляційних втрат безпідставною, оскільки до аліментних правовідносин застосовуються виключно норми СК України, а не ст. 625 ЦК України. Щодо розміру пені, відповідач просив суд зменшити її розмір, врахувавши сплату ним штрафу у виконавчому провадженні у розмірі 50% від суми боргу (233 658,57 грн), його важкий матеріальний стан, наявність на утриманні дружини та іншої малолітньої дитини з інвалідністю, яка потребує постійного догляду.
У відзиві відповідач просив зменшити розмір пені до 5000,00 грн, у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат відмовити, а також зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1000,00 грн.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддею, справу передано на розгляд судді Леонову О.С.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
15 липня 2025 року представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
28 липня 2025 року представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 22 серпня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 жовтня 2025 року.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Від представника позивача та представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві.
Третя особа - Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України, явку свого представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, пояснень щодо позову не надала.
Суд, враховуючи наявність заяв сторін про розгляд справи за їх відсутності, ухвалив проводити розгляд справи без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі судового наказу Малиновського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2018 року у справі № 521/10852/18 з відповідача ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим Хаджибейським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі (довідка від 03.06.2025 року № 92736), відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів за період з жовтня 2021 року по травень 2025 року, сукупний розмір якої станом на 03.06.2025 року склав 467 317,00 грн. (а.с. 20-23)
03.06.2025 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 233 658,57 грн, у зв'язку з тим, що сукупний розмір заборгованості перевищує суму платежів за три роки (відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження») (а.с. 25).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 04.06.2025 року, тобто до звернення позивача до суду з даним позовом (07.07.2025), відповідач повністю погасив заборгованість за аліментами у сумі 467 317,00 грн, а також сплатив накладений виконавцем штраф у розмірі 233 658,57 грн. Ці обставини підтверджуються копіями квитанцій та листом виконавчої служби (а.с. 28, 88-89).
Відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 та довідкою МСЕК (а.с. 90)
Також відповідач має на утриманні іншу малолітню дитину - ОСОБА_5 2020 р.н., яка є дитиною з інвалідністю, та непрацездатну дружину, яка здійснює догляд за цією дитиною (підтверджено копіями свідоцтв, медичних висновків та довідок про склад сім'ї, а.с 96-104).
Між сторонами виник спір щодо наявності підстав для стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат за період існування заборгованості.
4. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Щодо позовних вимог про стягнення пені (неустойки)
Вирішуючи спір у частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд керується положеннями статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статтею 18 ЦПК України та враховує актуальні правові висновки Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Щодо наявності вини платника аліментів.
Суд враховує правовий висновок Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, згідно з яким стягнення пені можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, або заборгованість виникла з незалежних від нього причин, підстави для стягнення неустойки відсутні.
У справі встановлено, що у період з березня по червень 2022 року відповідач ОСОБА_2 проходив військову службу та перебував на казарменому положенні у зоні бойових дій без права виходу за межі військової частини (а.с. 73-74, 77). Суд визнає ці обставини такими, що об'єктивно унеможливлювали своєчасне здійснення переказів, а отже, у виникненні прострочення за вказаний період вина відповідача відсутня. У зв'язку з цим, пеня за період з березня 2022 року по червень 2022 року нарахуванню та стягненню не підлягає.
Щодо інших періодів виникнення заборгованості, суд встановлює наявність вини відповідача, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів неможливості сплати аліментів за рахунок отримуваної пенсії по інвалідності або грошового забезпечення.
Щодо розміру пені та підстав для його зменшення.
Визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню, суд керується імперативними вимогами абзацу 2 та абзацу 3 частини 1 статті 196 СК України, а також диспозитивною нормою частини 2 статті 196 СК України.
По-перше, згідно з абзацом 1 частини 1 статті 196 СК України, розмір пені не може перевищувати 100 відсотків заборгованості.
По-друге, згідно з абзацом 2 частини 1 статті 196 СК України, у разі застосування до боржника штрафу, передбаченого частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання.
Судом встановлено, що відповідачем сплачено виконавчий штраф у розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 233 658,57 грн. Ця сума, відповідно до закону, підлягає вирахуванню з граничного розміру пені, оскільки штраф і пеня є видами юридичної відповідальності за одне й те саме порушення, і їх одночасне стягнення у повному обсязі призвело б до порушення принципу пропорційності.
По-третє, відповідно до частини 2 статті 196 СК України, розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Застосовуючи цю норму, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23, де зазначено, що визначення справедливого та розумного розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника. Пеня має залишатися «стимулом», а не інструментом знищення майнового стану боржника.
При вирішенні питання про зменшення розміру пені суд враховує наступні істотні обставини, підтверджені матеріалами справи:
1.Матеріальний та сімейний стан відповідача: Відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи (ветеран війни), має на утриманні непрацездатну дружину та малолітню дитину з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду та витрат на лікування. Стягнення повної суми пені поставить під загрозу матеріальне забезпечення його сім'ї та дитини з інвалідністю.
2.Поведінка боржника: Відповідач добровільно та у повному обсязі погасив основну суму заборгованості за аліментами до ухвалення судового рішення, що свідчить про усунення порушення прав дитини на утримання.
3.Понесення відповідальності: Відповідач вже поніс значну майнову відповідальність, сплативши виконавчий штраф у розмірі 233 658,57 грн.
Оцінюючи в сукупності встановлені обставини, суд приходить до висновку, що сплата відповідачем штрафу у розмірі понад 233 тисячі гривень вже виконала основну штрафну та компенсаційну функцію відповідальності. Стягнення додатково пені у заявленому позивачем розмірі (або у розмірі залишку від 100% заборгованості) буде надмірним тягарем та суперечитиме принципу справедливості, з огляду на інвалідність відповідача та наявність у нього на утриманні іншої дитини з інвалідністю.
Водночас, повне звільнення від сплати пені законом не передбачено (окрім випадків відсутності вини), а факт прострочення (поза періодом військової служби) мав місце.
Виходячи з засад розумності, співмірності та гуманізму, з метою остаточного врегулювання питання відповідальності за прострочення, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені та визначити його у твердій грошовій сумі - 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Такий розмір пені, на переконання суду, є достатнім та необхідним заходом впливу на відповідача, який вже погасив борг і сплатив штраф, та не призведе до покладення на нього непомірного тягаря, враховуючи його вразливий соціальний статус та наявність утриманців.
Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (щодо інфляційних втрат)
Позивач просив стягнути інфляційні втрати у розмірі 134 866,01 грн, посилаючись на статтю 625 ЦК України. Суд відмовляє у задоволенні цієї вимоги та не застосовує до спірних правовідносин статтю 625 ЦК України з огляду на наступне.
Спірні правовідносини щодо сплати аліментів регулюються нормами Сімейного кодексу України. Положення ЦК України застосовуються до сімейних відносин субсидіарно, лише якщо ці відносини не врегульовані СК України (ст. 8 СК України).
Питання відповідальності за прострочення сплати аліментів врегульовано спеціальною нормою - статтею 196 СК України (неустойка/пеня).
16.05.2018 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №686/21962/15-ц щодо можливості нарахування 3% річних та інфляційних витрат на грошове зобов'язання, пов'язане із довготривалим невиконанням рішення суду, вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 року у справі №6-2759цс15 та від 02.03.2016 року, та погодилась із висновком, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року по справі 910/10156/17 щодо можливості застосування положень ст. 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов'язань незалежно від підстав виникнення. Велика Палата Верховного Суду вказала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Однак, відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину передбачена положеннями ст. 196 СК України. Відповідно до ч.1 цієї статті, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Крім того, суд враховує правову природу інфляційних втрат, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24. У цьому рішенні Велика Палата наголосила: Інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора (відшкодування знецінення коштів). На відміну від пені чи відсотків річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат, оскільки вони розраховуються об'єктивно на підставі індексів інфляції.
Застосування ст. 625 ЦК України до аліментних зобов'язань суперечило б принципам сімейного права, закріпленим у ст. 196 СК України. Сімейне законодавство ставить відповідальність платника аліментів у залежність від вини (постанова ВС у справі № 661/905/19) та надає суду дискреційне право зменшувати розмір відповідальності з урахуванням матеріального стану (постанова ВС у справі № 932/541/23).
Натомість, застосування інфляційних втрат (які згідно з висновками ВП ВС у справі № 903/602/24 не підлягають зменшенню та нараховуються незалежно від вини) поклало б на платника аліментів надмірний тягар, який неможливо скоригувати з огляду на його особисті обставини (інвалідність, хвороба тощо). Тому спеціальне регулювання (ст. 196 СК України) має пріоритет над загальним цивільним (ст. 625 ЦК України).
Таким чином, вимога про стягнення інфляційних втрат є безпідставною.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. Суд захищає право позивача на отримання компенсації за несвоєчасне виконання обов'язку відповідачем (пеня), однак значно зменшує її розмір, враховуючи принципи розумності, справедливості, гуманізму та норму про уникнення подвійної відповідальності (з урахуванням сплаченого виконавчого штрафу). Вимога про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтується на законі.
5. Розподіл судових витрат
Позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн (понесені) та 60 218 грн (очікувані).
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково (стягнуто 5 000 грн при ціні позову понад 600 тис. грн), а також враховуючи клопотання відповідача про зменшення витрат, неспівмірність заявленої суми зі складністю справи (типова справа), суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень, що відповідає критеріям реальності та розумності.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, а відповідач є особою з інвалідністю II групи (п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), судовий збір з відповідача в дохід держави не стягується.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. 196 Сімейного кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України (м. Одеса) (65036, м. Одеса, вул. Старицького, 10А, ЄДРПОУ 41405463) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог (про стягнення пені у розмірі, що перевищує 5 000 грн, та стягнення інфляційних втрат у розмірі 134 866,01 грн) - відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5, а відповідач - на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.11.2025 року.
Суддя: О. С. Леонов
26.11.25