Справа № 444/533/25
Провадження № 2/444/745/2025
17 листопада 2025 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Зеліско Р. Й.
секретар судового засідання Мамедова Г.І.
з участю позивача ОСОБА_1
представника третьої особи Максимик Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав. Просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також судові витрати у повному розмірі покласти на відповідача, з підстав зазначених у позові.
19.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі Підготовче судове засідання призначено на 03.04.2025 року.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у позові. Просить позов задоволити.
Представник третьої особи - орган опіки та піклування Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області в судовому засіданні щодо позовних вимог не заперечив. Наголосила на тому, що їхньої службоою були проведені усі необхідні заходи для виклику батька дітей до органу опіки та піклування, однак такий не прибув, пояснень не надав. У звязку із наведеним було розглянуто документи подані матір"ю дітей та, як наслідок, винесено рішення від 24.04.2025 року та висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , які долучені ними до матеріалів справи.
Відповідач ОСОБА_2 судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце проведення такого був повідомлений належним чином, а саме за зареєстрованою адресою місця її проживання та реєстрації, а також додатково шляхом оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України.
Від нього не надходило на адресу суду жодних клопотань, заяв про відкладення судових засідань, відзиву на позовну заяву. Також ним не подавалися на адресу суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Ч. 1 ст. 280 ЦПК України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як відповідач, який належним чином повідомленний про дату, час і місце судового засідання за зареєстрованою адресою місця проживання та додатково шляхом оголошення на офіційному вебсайті судової влади, не з'явився в судове засідання без повідомлення причин , що згідно ч. 3 ст. 131 ЦПК України вважається неявкою без поважних причин, не подав відзив , суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі відповідача та про постановлення заочного рішення у справі.
На виконання вимог ч. 1, 2 ст. 171 СК України в судовому засіданні були вислухані малолітні діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які в судовому засіданні пояснили, що знають, що відповідач у справі є їх батьком, однак він до них не приїжджає, не телефонує і вони з ним зовсім не бачаться.
У судовому засіданні були досліджені усі наявні в матеріалах справи докази.
Заслухавши пояснення позивача, думку представника третьої особи, пояснення малолітніх дітей, дослідивши усі матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 81, 82 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Щодо позовних вимог позивача про позбавлення батьківських прав відповідача щодо його дітей, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається із змісту Постанови Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" суд роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Судом встановлено, що позивач з 2012 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем - ОСОБА_2 . Спільне життя з відповідачем не склалося у зв"язку із чим шлюб між ними розірвано за рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06.07.2021 року (справа 444/1596/21). Рішення набрало законної сили 06.08.2021 року.
03.09.2024 року позивачем змінено прізвище з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 " у зв"язку з укладенням шлюбу, що вбачається з копії свідоцтва про шлюб (а.с. 8).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є синами відповідача ОСОБА_2 , що стверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с. 9, 11).
У відповідності до рішення Жовківського районного суду Львівської області (справа №444/2082/21) відповідач повинен сплачувати аліменти в користь ОСОБА_7 кошти на утримання (аліменти) неповнолітніх дітей а саме сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 1500 (одній тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. на кожну дитину щомісячно з подальшою щорічною індексацією відповідно до закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дати подання позовної заяви, тобто з 12.07.2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
На даний час діти проживають разом зі позивачем та перебувають на її утриманні та вихованні, що підтверджується довідкою про склад сім'ї та довідками із навчального закладу, де навчаються діти( а.с.13,14).
Відповідач ОСОБА_2 не бере жодної участі у вихованні, утриманні та матеріальному забезпеченні своїх дітей, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей та забезпечення здобуття ними повної загальної середньої освіти.
Відповідач повністю ухиляється протягом багатьох років від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей та здобуття ними освіти, не відвідує їх в школі, не цікавиться їх станом здоров'я, в школу до дітей відповідач не навідується, з класним керівником на зв'язок не виходить, на батьківські збори не з'являється.
Окрім цього, відповідач з 2017 по 2022 роки за період перебування дітей у садочку (Волицький заклад дошкільної освіти) не приводив і не забирав дітей із закладу. Самоусунувся щодо виконання своїх обов'язків батька, що підтверджується довідкою виданою Волицьм закладом дошкільної освіти від 20.01.2025 року (а.с.14).
Відповідно до ст. ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той із батьків, хто проживає окремо від дитини зобов'язаний брати участь у її вихованні та утриманні. У випадку ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини вони можуть бути позбавлені батьківських прав (ст.164 Сімейного кодексу України).
Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дітей. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача. Діти знаходяться на повному позивача утриманні.
У зв'язку з цим, позивач звернулася до органу опіки та піклування Рава-Руської міської ради з проханням надати висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Як вбачається із змісту Постанови Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" суд роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь- яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою важливі правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Зокрема, крім іншого, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Про ухилення від обов'язків виховувати дитину, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мова може йти лише за умови винної поведінки особи, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Як визначено ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності і не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей .
Наведене в комплексі, на думку суду свідчить про те, що батько дітей - відповідач у справі, самоусунувся від виховання синів, не цікавиться їх життям, є байдужим до їх інтересів. Водночас, з сторони позивача створені всі належні умови для проживання, навчання та виховання дітей.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області про доцільність позбавлення батьківських прав (а.с. 46-48) вбачається, що орган опіки та піклування, беручи до уваги інтереси дітей, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо йогомалолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоровя, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Суд приходить до висновку, що наведені позивачем обставини, які підтверджені відповідними доказами, свідчать про те, що відповідач у справі не піклується жодним чином про фізичний і духовний розвиток синів, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує зі своєї сторони необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з синами взагалі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, навчального та виховного процесу. Діти знаходиться на повному утриманні позивачки.
Наведене вище в комплексі підтверджує, що відповідач байдужий до інтересів дітей, не має наміру виконувати свої батьківські обов'язки щодо виховання синів в майбутньому.
При вирішенні цього спору суд повинен виходити з інтересів дітей, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка всту пила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, згідно з якими дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.
Згідно із статтею 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до статті 150 цього Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї, родини, свого народу, своєї Батьківщини, забезпечувати здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Право на виховання дитини є одним із найважливіших батьківських прав. Водночас, це право є і обов'язком.
Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини.
Частиною першою статті 17 Закону України «Пре виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають грунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення у справі «Хант проти України»),
У справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
На підставі вищенаведеного, враховуючи те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню синів, самоусунувся від таких, свідомо нехтує такими, не цікавиться їх життям, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не створює умов для нормального спілкування з ними, суд вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав відносно синів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки таке позбавлення батьківських прав буде в повній мірі відповідати інтересам самих дітей, їх належному догляду та вихованню зі сторони матері - позивача по справі.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 167 СК України особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання.
У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має грунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні в суд з позовом позивачем сплачено 1211 грн. 20 коп. судового збору, що підтверджується квитанцією (аркуш справи № 28).
Так як суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення, а тому дана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
Керуючись статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовні вимоги задоволити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно його дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 від 26.12.2006 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області; ІПН НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_3 виданий 12.09.2024 року; орган, що видав 4628; ІПН НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 20.11.2025 року.
Суддя: Зеліско Р. Й.