Справа № 132/2208/25
1-кс/132/383/25
Ухвала
Іменем України
07 липня 2025 року слідчий суддя Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, клопотання слідчого слідчого відділу відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , погоджене із прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Котюжинці Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, розлученого, маючого одну малолітню дитину, офіційно непрацевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
07.07.2025 року до Калинівського районного суду Вінницької області надійшло клопотання слідчого слідчого відділу відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , погоджене із прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно ОСОБА_9 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Дане клопотання обґрунтоване тим, що СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025020220000239 від 06.07.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, в рамках якого встановлено, що 05.07.2025 року близько 16год.00хв. ОСОБА_9 відпочивав на березі річки, що знаходиться на провулку Партизанському в селі Корделівка Хмільницького району Вінницької області, разом із ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , вживав алкогольні напої. На ґрунті ревнощів та минулих образ, між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 виникла словесна перепалка, під час якої вони почали проявляти агресію у відношенні один одного. В цей момент, у ОСОБА_9 виник злочинний умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_12 . Реалізуючи даний умисел, ОСОБА_9 усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, наніс два удари правою рукою в обличчя ОСОБА_12 , заподіявши йому тілесні ушкодження. Згідно довідки КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради від 05.07.2025 року, ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, внутрішньо мозкового крововиливу зліва, дислокаційного синдрому, коми третьої ступені, садна обличчя, які відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року, є небезпечним для життя в момент заподіяння. Таким чином, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, тобто у умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння. На момент повідомлення про підозру ОСОБА_9 у вчиненні даного кримінального правопорушення, органом досудового розслідування зібрано вагомі докази, що підтверджують причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. На дату розгляду вказаного клопотання у суді, наявні ризики, що дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_9 може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, відповідно застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде співрозмірним особі підозрюваного та суспільній небезпечності вчиненого діяння. Так, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, тобто у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, тим самим усвідомлюючи відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, будучи на волі чи виконуючи обов'язки більш м'якого запобіжного заходу, може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у справі; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення. Таким чином, наразі, наявні ризики визначені п.п.1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Саме застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повністю відповідає охороні прав і інтересів суспільства, а інші більш м'які запобіжні заходи не забезпечать процесуальні рішення на стадії досудового слідства та не зможуть запобігти доведеним ризикам, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу є передчасним. Обставини, передбачені ст.178 КПК України, які би перешкоджали застосуванню щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні.
Прокурор ОСОБА_13 в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити, з підстав зазначених в ньому.
ОСОБА_14 будучи особою, у відношенні якої ставиться питання про застосування запобіжного заходу, в судовому засіданні не заперечував свою причетність до кримінального правопорушення, передбачених ч.1 ст.121 КК Україна, підозру у вчиненні якого йому було вручено, правильність визначення кваліфікації за яким не оспорював. В своїх поясненнях зазначив, що від органу досудового розслідування не переховувався, а тому заперечує щодо обрання йому найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки слідчим та прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Просив визначити більш м'який запобіжний захід, зокрема у вигляді домашнього арешту.
Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_15 підтримав позицію свого підзахисного, просив обрати більш м'який запобіжний захід, зокрема у вигляді домашнього арешту у нічну пору доби.
Вислухавши підозрюваного та його захисника, прокурора, перевіривши матеріали справи, вважаю, що клопотання підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав:
Під час розгляду даного клопотання, слідчий суддя встановив, що в провадженні слідчого відділу відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020220000239 від 06 липня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
06 липня 2025 року громадянин ОСОБА_9 був затриманий в порядку ст.208 КПК України безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, та йому 06 липня 2025 року було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Слідчий слідчого відділу відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України старший лейтенант поліції ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 , звернувся 07 липня 2025 року до слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області із клопотанням про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на наявність ризиків, визначених п.п.1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Статтею 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до частини п'ятої статті 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Статтею 2 КПК України регламентовано, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до частини першої статті 176 КПК України передбачено, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Згідно з частиною першою статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Також, статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Отже, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України (частина 2 статті 177 КПК України).
За частиною першою статті 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_9 до кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за викладених у клопотанні обставин.
Слідчий суддя погоджується із доводами слідчого, прокурора, що ОСОБА_9 підозра станом на час розгляду цього клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрювану особу з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні та документами наданими на підтвердження цих доводів, обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінальних правопорушень підтверджується сукупністю зібраних доказів.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення дотримано вимоги статті 184 КПК України, а надані докази на обґрунтування клопотання є достатніми.
Слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, які вирішуються судом при ухваленні вироку, відповідно до вимог ч.1 ст.368 КПК України, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваною кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі поданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.
Слідчий та прокурор в судовому засіданні просили застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначенням розміру застави, вважаючи, що існують ризики, передбачені п.п.1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
При визначенні імовірності переховування підозрюваного ОСОБА_9 від органів досудового розслідування та/або суду, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Так, кримінальне правопорушення за ч.1 ст.121 КК України, у якому підозрюється ОСОБА_9 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для підозрюваного ОСОБА_9 переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на даний час.
У зв'язку із цим, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою від 27.01.1995 року № 57. Так, згідно зазначених змін до Правил, з метою здійснення заходів правового режиму воєнного стану обмежено виїзд з України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, а також визначено перелік громадян України чоловічої статі, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, що мають можливість виїхати за кордон під час дії воєнного стану.
Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі № 1/0/2-22 від 03.03.2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», у пункті 8 зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Внаслідок збройної агресії російської федерації, Україною з 24.02.2022 року, згідно відкритих даних, не контролюється орієнтовно понад 20 відсотків власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Існують способи виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, і через офіційні пункти пропуску, доприкладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Також існують реальні можливості переховування підозрюваного і на тимчасово окупованих територіях України.
Реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування), підвищує ймовірність його переховування від органів досудового розслідування та/або суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Щодо інших ризиків, на наявності яких посилаються слідчий та прокурор у поданому клопотання, то слідчий суддя зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, і повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Згідно частини 3 статті 184 КПК України, до клопотання додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; 3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
За частиною 2 статті 185 КПК України, якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов'язаний доповнити або змінити клопотання, або замінити його новим клопотанням.
Як вбачається з поданого клопотання, слідчий за погодженням із прокурором, просить суд застосувати до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід тримання під вартою, вважаючи, що існують ризики, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме: знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у справі; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
В порушення вимог пункту 5 частини 1 статті 184 та пункту 1 частини 3 статті 184 КПК України, подане слідчим клопотання не містить викладу обставин, на підставі яких слідчий дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених пунктами 2, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, а також до клопотання не додано з цього приводу всіх копій матеріалів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання.
Так, слідчим у поданні формально викладені посилання на ризики, зазначені пунктами 2, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме не конкретизовані обставини, на підставі яких він дійшов висновку про їх наявність та не послався на матеріали, що підтверджують ці обставини.
Заявляючи ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий повинен був послатися на конкретну річ чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та які не були ще виявлені та вилучені в рамках цього кримінального провадження, а також обставини, які свідчать, що підозрюваний має доступ до останніх, та може вчинити дії, направлені на їх знищення, спотворення чи схову.
Проте, в матеріалах поданого клопотання, слідчим не зазначено конкретну річ чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та які не були ще виявлені та вилучені в рамках цього кримінального провадження, а також невказано обставин, які свідчать, що підозрюваний має доступ до останніх, та може вчинити дії, направлені на їх знищення, спотворення чи схову. Отже, даний ризик необґрунтований та неконкретизований.
Заявляючи ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, слідчий повинен був послатися на конкретні обставини, які свідчать про встановлені та зафіксовані на відповідних носіях факти одиничних або систематичних неправомірних дій підозрюваного, які були направленні на намагання вчинити фізичний та/або психологічний тиск на свідків в цьому кримінальному провадженні, з метою схилення останніх до надання завідомо неправдивих свідчень та/або зміни раніше наданих показів.
Проте, в матеріалах поданого клопотання відсутні будь-які дані, які свідчать про здійснення спроб ОСОБА_9 незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Крім цього, в рамках цього кримінального провадження дані особи вже надавали свої показання і при їх допиті, останні попереджались про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, тобто незаконний вплив на них є лише припущенням, а тому ризик, що підозрюваний може незаконно впливати на них у цьому ж кримінальному провадженні, не може бути врахований судом.
Заявляючи ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, слідчий повинен був послатися на конкретні обставини, які свідчать про відповідні дії підозрюваного, які він вчиняв, або може вчинити для перешкоджання проведення досудового розслідування іншим шляхом, та яким саме.
Проте, в клопотанні не конкретизоване, які саме дії підозрюваний вчиняв, або може вчинити для перешкоджання проведення досудового розслідування іншим шляхом, що унеможливлює прийняття цього ризику до відома та врахування.
Заявляючи ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий повинен був послатися на конкретні обставини, які свідчать про це.
Проте, даний ризик не доведений слідчим жодними та належними доказами, а посилання на нього в поданому клопотанні, слідчий суддя відносить до припущення.
Отже, слідчим та прокурором у поданому клопотанні ризики, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, взагалі необґрунтовані і невмотивовані, та не доведені належними та допустимими доказами.
Даний недолік, прокурор в судовому засіданні не усунув, додаткових обґрунтувань із зазначеного приводу не надав. Про інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, не повідомив, а подане клопотання в цій частині не доповнив та не змінив.
Слідчий суддя у кримінальному провадженні відповідно до вимог частини 3 статті 26 КПК України, вирішує лише ті питання, що віднесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, а також в межах доводів викладених у клопотанні про застосування запобіжного заходу, та на підставі доказів поданих на обґрунтування доводів клопотання. Вихід за межі доводів поданого клопотання, а також взяття до уваги доказів, які не було подано на його обґрунтування, законом заборонено.
Тяжкість вчинених кримінальних правопорушень (кваліфікація), не може слугувати обґрунтуванням для обрання найсуворішого виду запобіжного заходу, оскільки прийняте судом рішення не буде відповідати вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК.
Відносно доводів слідчого щодо неможливості застосування до підозрюваного ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, то слідчий суддя їх вважає помилковими, виходячи з особи обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та стійні соціальні зв'язки, відсутні компрометуючі та негативно характеризуючи його особу данні.
Приписами частини 4 статті 194 КПК України визначено, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Враховуючи особу підозрюваного, який раніше не був судимий, має постійне місце проживання та сталі соціальні зв'язки, беручи до уваги конкретні обставини справи, враховуючи те, що слідчим, прокурором не доведено недостатність підстав для застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, виходячи із практики ЄСПЛ та норм КПК, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, який є достатнім і забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним процесуальних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, які покладаються на нього слідчим суддею.
Керуючись ст.ст. 176-178, 193-194, 196, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого слідчого відділу відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , погоджене із прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно ОСОБА_9 , та клопотання захисника підозрюваного - захисника ОСОБА_16 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічну пору доби - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Котюжинці Калинівського району Вінницької області, громадянина України, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, що полягає в забороні підозрюваному без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово на строк до 03 вересня 2025 року включно, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги, та необхідності прямування до зони укриття від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру під час оголошення відповідної тривоги.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_9 наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися за межі населеного пункту в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання; утримуватись від спілкування з потерпілою особою та свідками по справі; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (за їх наявності).
Термін дії обов'язків, покладених слідчим суддею, визначити до 03 вересня 2025 року.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_9 , що у разі невиконання зазначених обов'язків, до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_9 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_9 , який повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, і повідомити про це слідчому та прокурору.
Підозрюваного ОСОБА_9 негайно доставити до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та звільнити з-під варти.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під цілодобовим домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Копію ухвали негайно вручити прокурору, підозрюваному та його захиснику.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: