26 листопада 2025 року м. Чернівці
справа № 727/676/24
провадження №22-ц/822/938/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.
секретар Бугай В.М.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 травня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Позов обґрунтовано наступним. 07 листопада 2020 року до позивача звернувся ОСОБА_3 з проханням позичити йому 30 000 доларів США для придбання квартири. Згідно усної домовленості, ОСОБА_3 зобов'язувався повернути ці кошти протягом 30 днів з момента вимоги. Саме на цих умовах вони уклали договір позики в присутності двох свідків.
14.06.2023 року ОСОБА_3 знову звернувся до позивача з проханням позичити ще 25 000 доларів США, за умови повернення зазначеної суми протягом 6 місяців, тобто до 14.12.2023 року. Згідно цих умов між сторонами був укладений ще один договір позики.
В розписці від 07.11.2020 року відповідач зобов'язувався, у випадку неможливості сплати боргу, передати позивачу у власність квартиру, фактично придбану за позичені кошти.
Відповідач свої зобов'язання, згідно з договорами позики не виконує, грошові кошти не повертає, а тому позивач змушений звернутись до суду.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_3 55 000 доларів США, що в еквіваленті становить 2 066 388,5 грн. та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 травня 2024 року позов задоволено.
В рахунок зобов'язання за договором позики грошей від 07.11.2020 року та 14.06.2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 55 000 доларів США, що еквівалентно 2 066 388,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 15140 грн. судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 травня 2024 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що вона не брала участі у вказаній справі, вважає, що вказаним рішення порушуються її права та інтереси, адже у серпні 2025 року ОСОБА_3 пред'явив до неї регресний позов про стягнення грошових коштів в порядку регресу по позикам від 07 листопада 2020 року та 14 червня 2023 року укладеним у формі боргових розписок на суму 30 000 дол. США та 25 000 дол. США.
Суд не залучив її до розгляду справи, вважає, шо рішенням суду порушені її права, як дружини позичальника.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 07.11.2020 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 в присутності свідків 30 000 дол. США, про що було складено розписка про отримання грошових коштів.
14.06.2023 року ОСОБА_3 повторно позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в присутності свідків в сумі 25 000 дол. США, про що також була складена розписка.
Станом на 07.05.2024 року сума позики в розмірі 55 000 доларів США, що еквівалентно 2066388,5 грн. відповідачем не повернуто.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов'язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цієї особи.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зазначено, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 2-4392/09 Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Об'єднаної палати КЦС ВС від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18).
Виходячи зі змісту даної процесуальної норми та обставин справи, скаржник, а саме ОСОБА_1 , на момент ухвалення рішення судом першої інстанції не мала статусу учасника справи, та відповідно до закону лише наділена правом подати апеляційну скаргу, в разі, якщо оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про її права і обов'язки та законні інтереси.
За обставинами даної справи, позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Належним чином взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, взяті грошові кошти у повному обсязі не повернув, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача суму боргу за договорами позики у розмірі 55 000 дол. США, що в еквіваленті становить 2 066 388,50 грн.
Отже, спірні відносини виникли між сторонами з приводу стягнення з відповідача як позичальника грошовий коштів за договором позики, оскільки той не виконує взяті на себе зобов'язання.
Як вже зазначалося вище, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , обґрунтовуючи своє звернення до суду, зазначає про незалучення її до участі у справі, проте рішення, на її думку, безпосередньо порушує її права.
За ст. ст. 60, 61 СК України законом встановлена презумпція, за якою майно, набуте в шлюбі належить до спільної сумісної власності подружжя.
Для укладення договору позики, де позичальником є один із подружжя, згода іншого з подружжя не є необхідною, оскільки такий правочин не стосується спільного майна подружжя. До моменту, коли позикодавець передає кошти позичальнику (дружині чи чоловікові), право власності на ці кошти у позичальника ще не виникає. Воно з'являється лише після отримання грошей. Відповідно, сторона, яка укладає договір позики, не здійснює розпорядження спільним майном подружжя, а лише вступає у зобов'язальні правовідносини.
Такий правовий висновок викладено в Постанові КЦС ВС від 26.09.2024 № 703/141/23 (61-18259св23).
Предметом розгляду даної справи не є оспорення договору позики, натомість правомірність правочину презюмується (ст. 204 СК України). Як не є предметом справи і питання щодо поділу майна подружжя, в межах якої має досліджуватися використання майна в інтересах сім'ї, тощо.
У справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення боргу за договором позики, стороною якого заявниця не була, і не вирішується порядок виконання такого.
Встановивши, що ОСОБА_1 не брала участі у розгляді справи, не укладала договір позики, враховуючи предмет спору, а також те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав вважати права заявниці порушеними при вирішенні питання про стягнення боргу, що є першочерговим під час можливості перегляду судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Враховуючи зазначене, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 07 травня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу слід закрити, оскільки судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося.
Керуючись ст. ст. 352, 362, 367, 368, 381 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 травня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали. Повна ухвала складена 26 листопада 2025 року.
Судді: І.Б. Перепелюк
М.І. Кулянда
О.О. Одинак