13 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 754/2906/25
Провадження: № 22-ц/824/13633/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах Міністерства оборони України
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О. М., .
у справі за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересована особа: Міністерство оборони України,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною заявою, яка мотивована тим, що її син зник безвісти під час бойових дій поблизу с. Берестове Куп'янського району Харківської області. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 , він проходив службу як стрілець 2 аеромобільного відділення. Згідно з журналом бойових дій та поясненнями товарищів по службі, ІНФОРМАЦІЯ_4 під час мінометного обстрілу одна з мін влучила поруч із ОСОБА_2 , внаслідок чого він загинув на місці. Евакуація тіла була неможливою через щільний вогонь. Наказом командира частини від 14.07.2024 року його визнано зниклим безвісти. Станом на сьогодні офіційної інформації про загибель немає, а місцезнаходження невідоме. Село Берестове належить до тимчасово окупованих територій, тому отримати свідоцтво про смерть у ДРАЦС неможливо через відсутність медичного документа, як того вимагає закон. У зв'язку з чим, просила суд оголосити її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померлим з ІНФОРМАЦІЯ_4.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києвавід 28 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Оголошено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , громадянина України, жителя Одеської області, Любашівського району, села Новоселівка, який загинув в районі населеного пункту Берестове, Куп'янського району, Харківської області, під час виконання бойового завдання за призначенням в ході ведення бойових дій померлим.
Датою смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , вважати ІНФОРМАЦІЯ_4.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_3 в інтересах Міністерства оборони України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції розглянув заяву з порушенням вимог закону, застосувавши інші правові норми, ніж ті, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Наголошує, що у справах окремого провадження суд не мав правових підстав приймати до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну позовних вимог, оскільки така процесуальна дія суперечить суті та природі окремого провадження.
Крім того, судом не було належним чином визначено та залучено коло зацікавлених осіб, що є істотним порушенням процесуальних норм. Зокрема, суд ухвалив рішення без з'ясування обставин, які можуть свідчити про наявність спору про право, і без залучення до участі у справі військової частини, у якій проходив службу син заявниці.
Також зазначає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт смерті військовослужбовця. При цьому наголошує, що чинне законодавство, зокрема стаття 46 Цивільного кодексу України, передбачає особливий порядок оголошення особи померлою у зв'язку з воєнними діями. Оскільки зникнення військовослужбовця відбулося під час дії воєнного стану, встановлення факту смерті в порядку, обраному заявницею, є передчасним та таким, що суперечить вимогам закону.
Ухвалами суду від 03 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Києві (а. с. 5).
Батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_4 та заявниця, ОСОБА_1 (а. с. 5).
Сповіщенням сім'ї №847 від 07.08.2024 ОСОБА_4 повідомлено про те, що його син, солдат ОСОБА_2 , військовослужбовець аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аромобільного батальйону військової частини НОМЕР_3 , призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, 12.04.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, зник безвісти 13 липня 2024 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Берестове, Куп'янського району, Харківської області (а. с. 12).
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 року № 148 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , призначений на посаду стрільця - номера обслуги 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 10 аеромобільної роти НОМЕР_4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення (а. с. 27).
З витягу із журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 за ІНФОРМАЦІЯ_4 убачається, що під час ведення бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_4 приблизно о 20 годині 40 хвилин, в районі населеного пункту Берестове, Куп'янського району Харківської області, було втрачено зв'язок зі стрільцем - номер обслуги 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 10 аеромобільної роти НОМЕР_4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдатом ОСОБА_2 (а. с. 29).
В письмових поясненнях головний сержант 3 аеромобільного взводу 10 аеромобільної роти НОМЕР_4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_5 повідомив про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 він, молодший сержант, ОСОБА_5 , разом з солдатом ОСОБА_2 та солдатом ОСОБА_6 виконували бойове завдання поблизу КСП «Монако», який розміщений у лісосмузі в районі населеного пункту Берестове Куп'янскього району Харківської області. Близько 20 годин 40 хвилин почався мінометний обстріл. Через деякий час одна з мін впала поруч з солдатом ОСОБА_2 (молодший сержант ОСОБА_5 з солдатом ОСОБА_6 були в тому ж окопі за поворотом) і його тіло розірвало, солдат ОСОБА_2 помер на місці. Евакуювати тіло загиблого солдата ОСОБА_2 не було змоги, так як місце де лежить тіло солдата ОСОБА_2 перебувало під щільним вогнем ворога (а. с. 20 -21).
Аналогічні за змістом пояснення надав йсолдат ОСОБА_6 (а. с. 22 -23).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2024року № 200 солдата ОСОБА_2 було визнано таким, що зник безвісти (а. с. 28).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2024 року № 1925/код «Про результати службового розслідування за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 » встановлено, що солдат ОСОБА_2 зник безвісти та по теперішній час його місцезнаходження невідоме, а також відсутня офіційна інформація про загибель вказаного військовослужбовця (а. с. 13 - 19).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 село Берестове Дворічанської селищної територіальної громади Куп'янського району Харківської області відноситься до тимчасово окупованих територій України з 24.02.2022 року.
Місцем передбачуваної смерті ОСОБА_2 є село Берестове Куп'янського району Харківської області.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справі докази та письмові пояснення безпосередніх очевидців події, а також результати службового розслідування, дають підстави з високим ступенем вірогідності встановити обставини та день ймовірної смерті ОСОБА_2 .
Суд установив, що заявник перебуває з ОСОБА_2 у родинному зв'язку, місце та обставини зникнення безвісти пов'язані з веденням активних бойових дій, а тривала відсутність відомостей про його місцезнаходження створює правову невизначеність та перешкоджає реалізації заявником її цивільних прав. Ураховуючи зазначене, а також положення статті 46 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для оголошення ОСОБА_2 померлим та визначення днем його вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до ст.ст. 305 - 306 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частини друга, третя статті 46 ЦК України).
Район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
Бойові дії - це форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).
Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
Громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.
Аналогічні правові висновки також викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, в постанові від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20 та від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23.
Колегія суддів відмічає, що цивільним законодавством передбачено декілька підстав для оголошення фізичної особи померлою: по-перше, тривала безвісна відсутність, тобто якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років; по-друге, особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців; по-третє, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізична особа може бути оголошена судом померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; по-четверте, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23).
Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою.
Відповідно до правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2024 у справі №755/11021/22 шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв'язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.
Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309).
У цьому Наказі №309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані РФ території України. До того ж, цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території. Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема, з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України.
Крім того, Верховний Суд у вищенаведеній постанові звертає увагу, що не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв'язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об'єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.
Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв'язок з різних причин, пов'язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з'ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.
Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній справі також звертає увагу судів на те, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.
У такому випадку, у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв'язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.
Тобто, оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому, при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв'язку з тривалою безвісною відсутністю.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 (що втратив чинність із прийняттям наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786) (в редакції від 05.06.2024 року), село Берестове Дворічанської селищної територіальної громади Куп'янського району Харківської області віднесено до тимчасово окупованих територій України з 24.02.2022 року.
Однак, для правильного застосування положень частини другої статті 46 ЦК України важливим є не лише визначення статусу території, а встановлення моменту завершення активних бойових дій у відповідній місцевості, оскільки саме з цією датою закон пов'язує початок перебігу шестимісячного строку для можливості оголошення особи померлою у зв'язку з воєнними діями.
Відповідно до Переліку територій, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, активні бойові дії в районі села Берестове Куп'янського району Харківської області велися у період з 01.07.2023 року та завершилися 16.07.2024 року. Отже, саме з ця дата, дата припинення активних бойових дій, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, є відправною точкою для обчислення шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно встановив день вірогідної смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому, колегія суддів ураховує, що зазначена дата знаходиться в межах періоду, коли активні бойові дії в районі Берестового фактично тривали відповідно до Переліку, що в свою чергу ще раз підтверджує відповідність обставин зникнення та ймовірної загибелі військовослужбовця реальним бойовим умовам.
День ІНФОРМАЦІЯ_4 узгоджується з офіційно встановленими межами активних бойових дій, оскільки, як випливає з Переліку, бойові дії на цій території тривали до 16.07.2024 року, включно. Отже, встановлена дата вірогідної смерті не лише підтверджена сукупністю доказів (журналом бойових дій військової частини, поясненнями безпосередніх очевидців мінометного обстрілу, службовим розслідуванням та сповіщенням та СП), але й об'єктивно межує з офіційною інформацією про перебіг воєнних дій у відповідному районі. Це повною мірою відповідає сутності praesumptio mortis, юридичного припущення смерті, застосування якого є обґрунтованим тоді, коли наявні обставини створюють високий ступінь вірогідності загибелі особи в умовах активних бойових дій, а можливість документального підтвердження факту смерті об'єктивно унеможливлена.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, встановивши день вірогідної смерті ОСОБА_2 , не навів мотивів, з якого саме моменту слід обчислювати шестимісячний строк, визначений частиною другою статті 46 ЦК України. Такий підхід суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, яка чітко наголосила, що перебіг шестимісячного строку повинен розпочинатися від дня завершення активних бойових дій на конкретній території, якщо особа зникла у зв'язку з воєнними діями, або від дня самої події, лише у випадках, коли подія мала місце поза територією активних бойових дій, але є прямим наслідком збройної агресії.
В даному випадку подія зникнення та ймовірної загибелі солдата ОСОБА_2 сталася саме під час активних бойових дій на території, що перебувала у переліку територій ведення боїв. Відповідно, шестимісячний строк має обчислюватися від 16.07.2024 року, дати, визначеної Переліком як день завершення активних бойових дій у районі Берестового.
Узагальнюючи встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності достатніх правових і фактичних підстав для визнання ОСОБА_2 загиблим ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання в районі села Берестове, Куп'янського району, Харківської області. Встановлена судом дата вірогідної смерті підтверджується належними, допустимими та взаємопов'язаними доказами і не викликає в колегії суддів сумнівів.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повній мірі врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 46 ЦК України, відповідно до якої оголошення особи померлою у зв'язку з воєнними діями можливе з дати ймовірної загибелі за умови дотримання шестимісячного строку, перебіг якого пов'язується із завершенням активних бойових дій на відповідній території.
У даному випадку, такий строк ОСОБА_1 був дотриманий, оскільки заявниця звернулася до суду після спливу шести місяців, відрахованих від дати припинення активних бойових дій у районі села Берестове, визначеної Переліком територій, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376. Отже, правові підстави для оголошення ОСОБА_2 померлим з ІНФОРМАЦІЯ_4, як це встановлено судом першої інстанції, є належно підтвердженими.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на викладене, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Щодо доводів апеляційної скарги Міністерства оборони України, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав для прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову у справі, яка розглядається в порядку окремого провадження, суперечать системному тлумаченню процесуального законодавства України.
Відповідно до ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом за загальними правилами позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених розділом IV ЦПК України. Це означає, що у питаннях, не врегульованих спеціальною нормою для окремого провадження, застосовуються положення загального порядку розгляду цивільних справ.
Частина третя статті 49 ЦПК України прямо передбачає право позивача (заявника) до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання відповідної письмової заяви.
З огляду на зазначене, зміна предмета заяви в окремому провадженні є допустимою, якщо така зміна не суперечить суті справи. В даному випадку, заявниця змінила первісну вимогу про встановлення факту смерті особи на вимогу про оголошення її померлою. Обидві категорії справ віднесено до окремого провадження (статті 307-308, 315 ЦПК України), і обидві мають на меті встановлення юридичних фактів, що породжують правові наслідки.
Зміна предмета заяви не змінила правову природу справи, не вивела її за межі окремого провадження, не створила спору про право, не перетворила її у позовне провадження. Відтак, така зміна є цілком допустимою та узгоджується з нормами ЦПК України.
Більше того, відповідно до принципу jura novit curia (суд знає право), суд зобов'язаний правильно кваліфікувати заявлені вимоги незалежно від їх формального формулювання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала: неправильна юридична кваліфікація правовідносин стороною не звільняє суд від обов'язку застосовувати правильні норми права.
Отже, суд першої інстанції діяв відповідно до закону, встановлюючи реальний зміст заявлених вимог та забезпечуючи їх правову оцінку. Зміна предмета заяви лише узгодила юридичну форму з фактичними обставинами справи, які були викладені заявницею ще в початковому зверненні.
Колегія суддів також зауважує, що положення ст. 376 ЦПК України встановлюють вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Прийняття заяви про зміну предмета заяви не належить до таких підстав. Для скасування рішення скаржник повинен довести істотне порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Однак, в даній справі, скаржником не наведено яким чином прийняття заяви про зміну предмета заяви могло вплинути на правильність судового розгляду справи та не надав доказів або аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, колегія суддів відмічає, що навіть у випадку порушення судом норм процесуального права, таке порушення не може слугувати безумовною підставою для скасування законного та справедливого судового рішення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на усталену практику Верховного Суду, згідно з якою судове рішення має не лише формально вирішити спір, а й ефективно захистити права заявника, відновивши становище, що існувало до порушення, або попередивши його порушення. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зазначено, що: «виконання судового рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права чи інтересу, або не допустити такого порушення. Судове рішення не має створювати стану невизначеності у правовідносинах сторін та вимагати від них подальших узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Обраний спосіб захисту має бути таким, аби не виникала необхідність у повторному зверненні до суду» (див. також постанову ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, п. 58).
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає таку позицію скаржника як надмірно формалістичною, такою, що суперечить завданням цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України), принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України), а також усталеній судовій практиці.
Отже, зміна предмета заяви в межах окремого провадження, яка не змінила характер правовідносин і не створила спору про право, є законною та виправданою. Суд першої інстанції діяв у межах наданих повноважень, з дотриманням процесуальних норм та із забезпеченням справедливого розгляду справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять жодної з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, для скасування оскарженого рішення.
Щодо незалучення військової частини до участі у справі, то такі доводи є необґрунтованими. З матеріалів справи убачається, що судом першої інстанції залучено Міністерство оборони України як заінтересовану особу, що й відповідає логіці публічно-правового представництва. Військова частина НОМЕР_1 , як структурний підрозділ Міністерства, не є окремою юридичною особою і не має власного процесуального статусу, відмінного від органу, в складі якого функціонує. Більше того, в матеріалах справи наявні документи, підписані командуванням частини: журнал бойових дій, пояснення військовослужбовців, накази про зникнення ОСОБА_2 . Тож, фактична участь військової частини забезпечена через дії Міністерства оборони України. Отже, доводи про порушення у визначенні кола заінтересованих осіб є помилковим.
Скаржник не навів жодного прикладу наявного або потенційного суб'єкта, який оспорював би заявлені права чи мав би протилежний інтерес. Заява про оголошення особи померлою подається не з метою реалізації конкретного суб'єктивного права, а для усунення правової невизначеності, яка перешкоджає реалізації інших прав (реєстрація смерті, спадкування, соціальні виплати тощо). Цей механізм є частиною окремого провадження саме тому, що не передбачає сторін в матеріально-правовому сенсі, і його мета встановити юридичний факт на основі правдоподібності, а не доведеної правоти однієї зі сторін.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що факт зникнення безвісти чи можливої смерті військовослужбовця під час воєнних дій сам по собі не породжує спору про право, якщо відсутні конкретні заперечення або конфлікт інтересів (див. напр. постанова ВС від 07.11.2023 у справі № 607/159/23).
Доводи щодо відсутності належних доказів смерті також спростовуються матеріалами справи, які містять всебічну сукупність допустимих та взаємопов'язаних доказів, зокрема: витяг із журналу бойових дій (а.с. 29), пояснення двох військовослужбовців безпосередніх очевидців події (а.с. 20-23), наказ про зникнення безвісти (а.с. 28), результати службового розслідування (а.с. 13-19), повідомлення родині про зникнення безвісти (а.с. 12).
Всі вищеперелічені документи, видані в установленому порядку, надають підстави з високим ступенем вірогідності припускати загибель ОСОБА_2 під час бойового зіткнення. Умови, в яких це відбулося (мінометний обстріл, відсутність можливості евакуації тіла), цілком відповідають ситуації, описаній у ч. 3 ст. 46 ЦК України.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи скарги про передчасність звернення заявниці до суду, з огляду на наступне.
У справі встановлено, що дата ймовірної смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , активні бойові дії на території с. Берестове тривали до 16.07.2024 року (відповідно до Наказу № 376 від 28.02.2025), заява до суду подана у січні 2025 року, тобто, після спливу 6 місяців з моменту завершення бойових дій.
Дана обставина повністю відповідає вимогам ч. 2 ст. 46 ЦК України, яка дозволяє оголошення особи померлою через шість місяців від завершення активних бойових дій на відповідній території. Цей правовий підхід підтверджений й постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 755/11021/22.
Крім того, колегія суддів відмічає, що Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, судом апеляційної інстанції надано відповіді у даній постанові на всі основоположні доводи апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 , 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 25 листопада 2025 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В.А. Нежура