Провадження № 22-ц/803/7043/25 Справа № 183/2176/17 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на нерухоме майно, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,-
У травні 2017 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на нерухоме майно, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 30 червня 2001 року між нею та ОСОБА_2 укладений шлюб, що був зареєстрований Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №398.
15 грудня 2004 року ОСОБА_2 за договором дарування набув у власність житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, а саме 27 вересня 2007 року виконкомом Піщанської сільської ради Новомосковського району винесено рішення, яким було надано дозвіл на переобладнання зазначеного вище житлового будинку, а також дозволено побудувати гараж, басейн та альтанку. За час проживання в зазначеному будинку, за рахунок спільного сімейного бюджету, спільним трудом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було проведено капітальний ремонт будинку зі збільшенням як загальної так і житлової площі, збудовано капітальний гараж, баню, альтанку, басейн, а також приведено у належний стан земельну ділянку навколо будинку.
18 квітня 2008 року згідно акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчений будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків пред'явлений до прийняття житловий будинок з господарськими будівлями прийнято в експлуатацію.
Далі, 24 квітня 2008 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, на підставі розпорядження першого заступника голови Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №679 від 23 квітня 2008 року, замість договору дарування від 15 грудня 2004 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок розташований за вищевказаною адресою.
В подальшому фактичні сімейно-шлюбні відносини між позивачем та відповідачем не склалися, тому останні припинили спільне проживання.
Наприкінці 2015 року позивач звернулася з позовом про визнання вищезазначеного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В ході розгляду справи щодо поділу майна подружжя позивачка дізналася, що 30 травня 2008 році між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Укрсиббанк» було укладено договір іпотеки №11353450000/11353534000/3 від 30.05.2008 року, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_2 передав АКІБ «Укрсиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк») в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 .
25 грудня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саєнко Е.В., на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки 5207-5208 від 12.12.2011 року, на належний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинок було накладено обтяження №13437520, а саме іпотеку, на користь ТОВ «Кей-Колект».
Позивач вважає договір іпотеки недійсним, оскільки такий укладений без її згоди.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд:
- визнати недійсним договір іпотеки № 1135345000/11353534000/3 від 30 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Укрсиббанк», посвідчений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2131;
- скасувати заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 ;
- внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, згідно договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 5207-5208 від 12 грудня 2012 року.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на нерухоме майно, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що іпотечний договір від 30.05.2008 року, в силу норм Цивільного процесуального кодексу України є недійсним, оскільки укладений без надання згоди ОСОБА_1 .
Відповідно, апелянт не мала волі на укладання та підписання іпотечного договору, та укладений правочин не відповідає внутрішній волі.
Ні підтвердження своєї позиції посилається на висновок експерта Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України від 22.05.2020 року, в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» заяви, складеної на ім'я приватного нотаріуса ДМНО Римської А.В. від імені ОСОБА_1 від 30 травня 2008 року за №2130 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на нерухоме майно, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - задоволено.
Визнано недійсним договір іпотеки № 1135345000/11353534000/3 від 30 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Укрсиббанк», посвідченого 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2131.
Скасовано заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 .
Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, згідно договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 5207-5208 від 12 грудня 2012 року.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2025 року касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської Анастасії Вікторівни задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року скасовано, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом встановлено, що відповідно до поданої копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 30 червня 2001 року в Індустріальному відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 398.
Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків від 18 квітня 2008 року прийнято в експлуатацію житловий будинок з господарськими будівлями розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2008 року № НОМЕР_2 , виданого взамін договору дарування від 15 грудня 2004 року за № 1-2730, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .
Згідно з витягом Новомосковського районного комунального підприємства бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 квітня 2008 року № 18635017, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 24 квітня 2008 року НОМЕР_3 , виданого Новомосковською районною державною адміністрацією.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у справі № 183/6185/15 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору про надання споживчого кредиту від 30 травня 2008 року № 11353450000 банк зобов'язується надати ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті, у розмірі 177 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 858 804 грн за курсом Національного банку України на день укладання договору. З метою забезпечення виконання договору про надання споживчого кредиту банком приймається застава нерухомості, а саме домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також порука ОСОБА_1 , позичальник зобов'язаний повернути грошові кошти у повному обсязі в термін до 01 червня 2018 року.
Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Римська А. В. надала до суду засвідчену нею заяву, зареєстровану в реєстрі за № 2130, в якій зазначено, що ОСОБА_1 дає згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_2 будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , будинок який передається в іпотеку, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як такий, що набутий у період перебування у зареєстрованому шлюбі.
Під час розгляду цієї справи, судом двічі призначалися судові почеркознавчі експертизи.
20 вересня 2017 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області проведення експертизи доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. Судовий експерт повідомив про неможливість надання висновку, оскільки не надані додаткові матеріали для дослідження.
На виконання ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року Дніпропетровський науково-дослідницький експертно-криміналістичний центр надіслав висновок експерта від 22 травня 2020 року № 19/104-7/7/279, в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» заяви, складеної на ім'я приватного нотаріуса ДМНО Римської А. В. від імені ОСОБА_1 від 30 травня 2008 року № 2130 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1
ПАТ «УкрСиббанк», перебуваючи у статусі відповідача у справі, подавало до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (том 1, а. с. 59).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір іпотеки був укладений за наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , при цьому нею не надано переконливих та беззаперечних доказів того, що вона не підписувала таку згоду. Суд першої інстанції оцінив явну видозмінність підпису, тобто варіативність підпису позивачки та вважає, що позивачка у своєму повсякденному житті використовує наявний підпис, що був направлений для проведення експертизи, а знаходячись під впливом різного виду чинників, в тому числі проставляючи підпис в документах, які засвідчуються нотаріусом або іншою посадовою особою, застосовує інший варіант підпису, який беззаперечно свідчить про нестійкість підпису, який використовує позивачка у своїй практиці.
Однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), шляхом його уточнення та зазначила таке: «Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину».
У пункті 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Водночас наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Отже, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв'язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з'ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 статті 78 ЦПК України).
Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки існувала нотаріально посвідчена заява від імені ОСОБА_1 .
На виконання ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року Дніпропетровський науково-дослідницький експертно-криміналістичний центр надіслав висновок експерта від 22 травня 2020 року № 19/104-7/7/279, в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» заяви, складеної на ім'я приватного нотаріуса ДМНО Римської А. В. від імені ОСОБА_1 від 30 травня 2008 року № 2130 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1 .
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Колегія суддів вважає висновок експерта від 22 травня 2020 року № 19/104-7/7/279 є належним доказом. Вказаний висновок експерта відповідає вимогам належності, допустимості, містить повне і обґрунтоване дослідження, а тому приймається судом. Тому доводи відповідача відхиляються, як необґрунтовані, оскільки не містять жодних аргументів, здатних поставити під сумнів результати експертного дослідження.
Укладення договору одним із подружжя без згоди другого дає підстави для визнання такого договору недійсним у разі встановлення недобросовісності контрагента.
Апеляційний суд звертає увагу, що позивач є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що банк як професійний учасник фінансового ринку, зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо та з дотриманням підвищених стандартів обачності.
Таким чином, прийняття документів без перевірки їх дійсності свідчить про недобросовісну поведінку кредитора, а ризик їх фальшивості або недійсності покладається саме на банк. Якщо банк прийняв документи (зокрема, згоду подружжя) без перевірки їх підписання та справжності, то негативні наслідки такої недбалості не можуть бути покладені на іншу сторону. Дії банку, який не перевірив справжність нотаріально посвідчених документів, не відповідають принципу добросовісності. Нотаріальне посвідчення документу не звільняє банк від обов'язку перевірити його зміст та достовірність, оскільки саме банк несе ризик недійсності документів, на підставі яких видається кредит або укладається іпотека.
Враховуючи встановлений експертизою факт того, що підпис на згоді подружжя не належить позивачці, слід вважати, що банк діяв недобросовісно, прийнявши документ без перевірки його справжності. Ризик недійсності такого документа лежить саме на банку.
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи, підпис у нотаріально посвідченій згоді подружжя не належить особі, від імені якої її подано. Таким чином, згода другого з подружжя фактично не надавалась, а документ не може вважатися дійсним. Незважаючи на це, банк, як професійний учасник фінансового ринку, прийняв цей документ без належної перевірки, що свідчить про його недобросовісну поведінку та порушення обов'язку діяти з розумною обачністю.
Колегія суддів зазначає, що підпис є невід'ємним елементом письмової форми правочину та засвідчує волевиявлення особи. Відсутність належного підпису або встановлення його підроблення свідчить про відсутність згоди особи на укладення договору. Нотаріально посвідчений документ не створює правових наслідків, якщо встановлено, що підпис на ньому належить не тій особі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тесті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки слід задовольнити.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору іпотеки, то в даному випадку обов'язковим наслідком виконання цього рішення є скасування заборони на нерухоме майно та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою.
Щодо заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Частиною другою статті 55 ЦПК України встановлено, що усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
ПАТ «УкрСиббанк», яке перебувало у статусі відповідача у справі, заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності, посилаючись на те, що будучи у шлюбі з чоловіком позивачці достеменно було відомо про укладення іпотечного договору ще з 19.03.2018 року.
Позивачка у свою чергу зазначила, що факт існування іпотеки став відомий їй лише під час судового розгляду справи про поділ майна подружжя.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.
Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки позивач не знав і не міг знати про порушення свого права, оскільки підпис від її імені під нотаріально посвідченою згодою не здійснювався нею, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи. Якщо один із подружжя приховав факт укладення договору то строк позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про порушення, а не з моменту укладення договору.
Відтак твердження відповідача про пропуск строку є безпідставними.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на нерухоме майно, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати недійсним договір іпотеки № 1135345000/11353534000/3 від 30 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Укрсиббанк», посвідчений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2131;
Скасувати заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 ;
Внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, згідно договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 5207-5208 від 12 грудня 2012 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Повний текст постанови складено “26» листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: