Номер провадження: 22-ц/813/4799/25
Справа № 523/9698/24
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Карташов О. Ю.
13.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Питомець Артем Валерійович
на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визначення місця проживання дитини разом з батьком
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача в яких просить визначити місце проживання доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач в своїх вимогах посилається на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був зареєстрований шлюб 08.08.2017 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Одеса Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що зроблений відповідний актовий запис № 2030.
У шлюбі у сторін народилась донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка залишилася проживати разом з ОСОБА_2 .
В 2019 році ОСОБА_1 переїхав до житлового масиву «Дружній» за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач крім того зазначив, що вже на протязі 1,5 років донька проживає з батьком ОСОБА_1 , він її забрав до себе тому що дружина ОСОБА_2 часто зловживала спиртними напоями, перебувала у стані алкогольною сп'яніння, брутально висловлювалася перед дитиною та була не в змозі її утримувати.
ОСОБА_1 має роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання. Зовсім не вживає спиртні напої, не має поганих звичок, за місцем роботи і проживання характеризуюся позитивно, дуже добре відноситься до доньки, активно займається її вихованням, постійно відвозить її до школи, повністю та належно матеріально забезпечує, стежить за успішністю, за їх побутовими умовами, харчуванням, одягом. Активно цікавиться життям, допомагає доньці з заняттями, виконує функцію моральної підтримки. Весь вільний час проводить з донькою, також займається її фізичним здоров'ям та вихованням.
Дружина ОСОБА_1 ніде не працює, не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, негативно характеризується за місцем проживання і майже не займається вихованням доньки. За таких умов доньки буде краще з батьком.
Враховуючи зазначене в позовній заяві, позивач ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (65496, Одеська область, Одеський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 27) про визначення місця проживання дитини разом з батьком залишено без задоволення.
Рішення суду вмотивовано тим, що позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування обставин, викладених у позові, що свідчить про відсутність реального спору між сторонами і недоведеність порушення прав позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Питомець А.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 , щодо визначення місця проживання дитини з батьком.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга скаржником вмотивована тим, що донька ОСОБА_1 проживає лише з батьком вже на протязі 2 років, у зв'язку з тим, що дружина ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, перебуває у стані алкогольного сп'яніння, непристойно висловлюється перед дитиною та не в змозі її утримувати. ОСОБА_4 має роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання. Зовсім не вживає спиртні напої, не має поганих звичок, за місцем роботи і проживання характеризуюся позитивно, дуже добре відноситься до доньки, активно займається її вихованням, постійно відвозить її до школи, повністю та належно матеріально забезпечує, стежить за успішністю, за побутовими умовами, харчуванням, одягом. Активно цікавиться життям, допомагає доньці з заняттями, виконує функцію моральної підтримки, весь вільний час проводить з донькою, також займається її фізичним здоров'ям та вихованням. Також ОСОБА_4 не перебуває на обліку психіатра, нарколога, стан здоров'я задовільний та дозволяє йому піклуватися за дитиною. Дитина доглянута, виявляє прихильність до батька, відвідує навчальний заклад за постійним місцем проживання батька. Дружина ОСОБА_5 ніде не працює, не має самостійного доходу, щоденно зловживає спиртними напоями, що може привести до негативних наслідків, також вона негативно характеризується за місцем проживання та не займається вихованням доньки, адже має другу малолітню дитину від іншого чоловіка. Наголошується, що за таких умов доньки буде краще з батьком.
Акцентується увага на тому, що під час візиту ОСОБА_2 до служби у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області остання не заперечувала щодо проживання доньки ОСОБА_3 з її батьком ОСОБА_1 , оскільки сама не має змоги фінансово забезпечувати доньку всім необхідним, що підтверджується листом служби у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області. Крім того, в свою чергу комісія з питань захисту прав дитини Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області враховуючи інтереси дитини та відсутність спору між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 утрималась від голосування.
Наголошується, що ОСОБА_6 хоче проживати з батьком на постійній основі. Скаржник, з ким проживає дитина, не чинить перешкод матері ОСОБА_2 в спілкуванні з донькою та не проти щоб остання відвідувала дитину та не має наміру зобов'язувати останню сплачувати аліменти на доньку. Також, звертається увага на те, що спору щодо місця проживання дитини разом з батьком ОСОБА_1 , з відповідачем ОСОБА_2 ніколи не було.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Від представника ОСОБА_1 адвоката Питомець А.В. надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Сторона відповідачів повідомлена, шляхом надсилання судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
Судові повістки надіслані відповідачці ОСОБА_2 повернулись з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Працівником АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено його підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 99-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час вирішення питання про повідомлення заявниці про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також про можливість розглядати справу за відсутності відповідача.
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.
З наведеного можна зробити висновок, що відповідач ОСОБА_2 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та її не явка не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був зареєстрований шлюб 08.08.2017 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Одеса Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що зроблений відповідний актовий запис № 2030 (а.с. 9).
У шлюбі у сторін народилась спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 вид. Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеської області 21.11.2017 року, актовий запис № 2255 (а.с. 10).
На теперішній час, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі.
Відповідно довідки наданої ТОВ «Заклад дошкільної освіти «Ясла-Садок «Барбаріскі», малолітня ОСОБА_3 , дійсно відвідувала дошкільний заклад. З боку родини дитини, вихованням дівчинки займався батько, який постійно приводив дитину до дитячого закладу, слідкував за її здоров'ям та фізичним розвитком. (а.с. 18).
20 листопада 2024 року Служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області був наданий лист на адресу суду в котрому зазначено, що надати висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на даний час не уявляється можливим, оскільки відсутній спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с. 40,41).
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Встановлено, що питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглядалось на засіданні Комісії, і відповідно до наданої до суду першої інстанції відповіді вбачається, що при розгляді зазначеного питання члени Комісії зателефонували ОСОБА_7 , яка повідомила, що на даний час дитина перебуває разом з нею та вона не проти того, що її донька проживала разом з батьком. Виходячи з викладеного, та відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору, Комісія утрималась від голосування, та зазначила, що надати висновок, щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 на даний час не уявляється можливим.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного переконання про відсутність реального спору між сторонами та порушення прав позивача.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач не надав належних та допустимих доказів на необхідність визначення місця проживання малолітньої дитини із ним саме в інтересах дитини, врахувавши інтереси дитини, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
Також, колегія суддів відхиляє доводи представника скаржника про неналежну поведінку позивачки, оскільки жодних належних та допустимих доказів зазначеного позивачем не надано.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.
Крім того, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Питомець Артем Валерійович, залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26.11.2025 року.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко