Провадження № 22-ц/803/8530/25 Справа № 199/6223/24 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
25 листопада 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 07 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У серпні 2025 року представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що за договором про надання споживчого кредиту №817962 від 09 лютого 2022 року, укладеного між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит в розмірі 12 500,00 грн., строк кредиту 730 днів зі сплатою 25 відсотків за перший день користування та 85 відсотків річних до 09 лютого 2024 року, кредит наданий для споживчих потреб. ТОВ «Діджи Фінанс» є правонаступником за договором факторингу № 0308-23 від 03 серпня 2023 року.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 03.02.2024 року відповідач має заборгованість в розмірі 22 844,37 грн., яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту 12 500,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 10344,37 грн.
Просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №817962 від 09 лютого 2022 року в розмірі 22 844,37 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а також втрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 07 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вважає, що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, у зв'язку з чим рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим без належного з'ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і тому підлягає скасуванню, з огляду на нижчевикладене.
03 серпня 2023 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» укладено договір факторингу № 0308-23 (далі по тексту - Договір Факторингу), відповідно до п. 2.1. якого, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов'язується відступити ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» їх прийняти і сплати ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.
Позивачем до позовної заяви додавалися докази, якими доведено відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача на користь позивача за договором про надання споживчого кредиту № 817962 від 09.02.2022 року, а саме: копія договору факторингу № 0308-23 від 03 серпня 2023 року разом із затвердженими шаблонами (додатками до договору факторингу № 1-4); витяг із додатку № 1 до договору факторингу № 0308-23 від 03 серпня 2023 року з інформацією про відповідача (РНОКПП, ПІБ, Номер кредитного договору, дата договору, залишком боргу на момент відступлення прав вимоги); копія платіжної інструкції № 4415 від 03 серпня 2023 року з призначенням платежу: «Оплата згідно з договору факторингу № 0308-23 від 03.08.2023 року без ПДВ»; копія акту приймання передачі реєстру прав вимоги за до договору факторингу № 0308-23 від 03 серпня 2023 року.
Відповідно до п.4.1. Договору факторингу, Право вимоги переходять від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до договору Факторингу, за умови виконання ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» вимог перерахування сум грошових коштів передбачених Розділом 3 Договору факторингу.
Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що позовна заява не містить відомостей щодо відповідача та укладеного кредитного договору №817962 від 09.02.2022 року, зокрема про перехід прав первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу таких прав до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», є помилковим, оскільки зазначена інформація міститься у витягу з реєстру прав вимоги за відповідним договором. При цьому, предметом спору є заборгованість за договором №817962, укладеним із ОСОБА_1 , а відомості щодо інших боржників, які наявні у реєстрі, не підлягають розгляду в межах цієї справи та є конфіденційною інформацією.
Предметом розгляду у даній справі є виключно питання щодо стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 817962 від 09.02.2022 року. Таким чином, питання щодо дійсності або недійсності договору факторингу не відноситься до предмета доказування у справі, та не має правового значення для її вирішення.
Щодо орієнтовного розрахунку судових витрат, повідомляє суду апеляційної інстанції, що судові витрати апелянта складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі = 3 633,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. Отже, судовий збір по вказаній справі при поданні апеляційної скарги становить 3 633,60 грн, що розраховується як 2 422,40 грн (ставка судового збору в суді першої інстанції при поданні заяви), помножена на 150 %. Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу повідомляємо суд апеляційної інстанції, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складають витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Сторони не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 73 746,1 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за договором про надання споживчого кредиту №817962 від 09 лютого 2022 року відповідач отримала кредит в розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №15946 від 09.02.2022 року, зобов'язавшись його повернути до 09.02.2024 року щомісячними платежами згідно графіку, сплативши 9125% річних за перший день користування кредитом, а з другого дня - 85% річних за користування кредитом, а також інші обов'язкові платежі. Викладені обставини підтверджуються копією кредитного договору з додатками, копією анкети-заяви, копією паспорту споживчого кредиту.
03.08.2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Діджі Фінанс» було укладено Договір факторингу №0308-23, відповідно до умов якого ТОВ «Слон Кредит» відступило на користь ТОВ «Діджі Фінанс» право грошової вимоги до Боржників за Договорами кредиту, у т. ч. за Договором про надання споживчого кредиту №817962 від 09.02.2024 року, що укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом з Додатку до Договору факторингу №0308-23 від 03.08.2023 року. Окрім письмового договору факторингу від 03.08.2023 року було надано реєстр прав вимог ((додаток №1 до договору факторингу), акт приймання - передачі документації позичальників (додаток №3 до договору факторингу, а також акт приймання - передачі реєстру прав вимог за договором факторингу від 03.08.2023 року, які не містять даних щодо відповідача та укладеного кредитного договору №817962 від 09.02.2022 року.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором №817962 від 09.02.2024 року вбачається, що станом на 03.08.2023 року виникла заборгованість в розмірі 26 948 ,08 грн., яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту 12 500,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 10344,37 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на недоведеність переходу права вимоги за кредитним договором до відповідача, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов до них за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Як убачається з матеріалів справи, 09.02.2022 року між відповідачем та ТОВ «Слон Кредит» був укладений Договір про надання споживчого кредиту №817962.
Також, 09 лютого 2022 року позичальником були підписані заява-анкета, Паспорт споживчого кредиту, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
ТОВ «Слон кредит» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме відповідно до зазначеного договору було видано ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000 грн.
Станом на 03.08.2023 року відповідач має заборгованість у розмірі 22844,37 грн., в яку входять заборгованість за відскоками та тілом кредиту.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Отже, в даному випадку надано достатні докази на підтвердження порушення відповідачем умов кредитного договору та наявності у відповідача відповідного розміру заборгованості, при цьому відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано.
Спірний договір про споживчий кредит та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов'язковими для виконання.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
03.08.2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 0308-23, за умовами якого ТОВ «Слон Кредит» відступило право вимоги на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Згідно до п.2.1 Договору факторингу: Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п.4.1. Договору факторингу: право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору, за умовами виконання Фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування передбачених Розділом 3 Договору.
Відповідно до Витягу із Додатку до Договору факторингу № 0308-23 від 03.08.2023 року ТОВ «Слон Кредит» відступило право вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» по Договору про надання споживчого кредиту №817962 від 09.02.2022 року укладеного з ОСОБА_1 у розмірі 22 884,37 грн.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17.
Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що матеріали справи не містять відомостей про перехід до ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 за договором від 09.02.2022 року, оскільки матеріали справи містять зокрема витяг із Додатку до договору факторингу.
Таким чином суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, та залишив поза увагою факт, що матеріали справи у своїй сукупності містять належні та допустимі докази переходу до позивача права вимоги за кредитним договором від 09.02.2022 року, а тому дійшов хибних висновків щодо не доведеності позовних вимог.
Враховуючи наведені вище обставини, суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесену при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач просив стягнути з відповідача на їх користь понесені під час розгляду справи витрати на правову допомогу у розмірі по 6 000 грн у суді першої та апеляційної інстанції.
При визначенні витрат на правову допомогу, слід врахувати, що у відповідності до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Тому за результатами розгляду справи між сторонами підлягають розподілу розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення цих витрат.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження понесених витрат представником позивача до позовної заяви та апеляційної скарги додано договір про надання правової допомоги №42649746 від 11 грудня 2023 року, укладений між Адвокатським бюро «Анастасії Мінковської» та ТОВ «Діджи Фінанс» в особі директора Романенка М. Є. .
Також до позовної заяви додано додаткову угоду №002998022540 від 11 грудня 2023 року до договору про надання правової допомоги №42649746 від 11 грудня 2023 року, детальний опис робіт від 27 червня 2024 року та акт від 27 червня 2024 року, з яких вбачається надання правничої (правової) допомоги АБ «Анастасії Мінковської» у розмірі 6 000 грн. ТОВ «Діджи Фінанс» у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , до якої входить правовий аналіз обставин, складення позовної заяви, формування додатків до позовної заяви.
До апеляційної скарги позивачем також додано акт виконаних робіт від 09 липня 2025 року, з якого вбачається надання правничої (правової) допомоги АБ «Анастасії Мінковської» у розмірі 6 000 грн. ТОВ «Діджи Фінанс» у справі №199/6223/24, до якої входить аналіз чинного законодавства, правовий аналіз обставин справи, складання апеляційної скарги.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.(Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року).
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє значної складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є завищеним.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та 1 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь банку підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 грн., та 3633,60 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 6056 грн.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 22 844,37 грн., що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 07 липня 2025 рокускасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзадовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №817962 від 09 лютого 2022 року у розмірі 22 844,37 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот сорок чотири гривні тридцять сім копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судовий збір у розмірі 6 056 грн. та витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 3 000 гривень, у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 500 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: