Провадження № 22-ц/803/7677/25 Справа № 202/19720/23 Суддя у 1-й інстанції - Маринін О. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з житлових правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_5 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Маринін О.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому вимагав: припинити правовий режим спільної сумісної власності щодо квартири АДРЕСА_1 , визнавши, що частки кожного із співвласників квартири є рівними і належними ОСОБА_1 - 1/4 частка квартири, ОСОБА_6 - 1/4 частка квартири, ОСОБА_3 - 1/4 частка квартири, ОСОБА_4 - 1/4 частка квартири; зобов'язати відповідачів вчинити дії по усуненню перешкод позивачу в користуванні квартирою шляхом надання ключів від замків дверей і вселення; визначити порядок користування квартирою, виділивши позивачу в користування кімнату площею 11,0 кв.м, а відповідачам кімнати площею 12,9 кв.м та 20,2 кв.м, залишивши в загальному користуванні кухню площею 5,5 кв.м, ванну кімнату сумісно з убиральнею площею 2,9 кв.м, коридор площею 3,0 кв.м, вбудовану шафу площею 2,8 кв.м, балкон площею 1,0 кв.м.
Існування таких вимог позивач пов'язував з тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 25 березня 2002року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 без визначення часток. Кімнату площею 11,0 кв.м фактично займав позивач, натомість на даний момент у наведеній квартирі фактично проживають відповідачі, які чинять позивачу перешкоди у користуванні даним житлом, змінивши замки обмежують його доступ до квартири, двері ніхто не відчиняє, а ключі від квартири знаходяться виключно у відповідачів.
Вказував, що він неодноразово звертався до відповідачів для вирішення питання користування і утримання спільного житла мирним шляхом, однак позитивного результату це не дало. Позивач не має змоги жити в спірній квартирі чи розпорядитися належним йому майном, оскільки частки співвласників квартири не визначено, а відповідачі через неприязні стосунки добровільної згоди на визначення часток не надають.
Наполягав на тому, що між співвласниками не досягнуто згоди щодо порядку користування спірною квартирою, натомість частка позивача у праві власності на спірну квартиру становить 1/4 частину, у зв'язку з чим вважає, що на його частку припадає 11,0 кв.м житлової площі (44,1 : 4 = 11,025), тому саме кімнату площею 11,0 кв.м він просить виділити йому в користування, а інші дві кімнати залишити в користуванні відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зміну правового режиму майна із визначенням за кожним співвласником по частки та усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визначення порядку користування квартирою і вселення, задоволено частково.
Припинено право спільної сумісної власності щодо квартири АДРЕСА_1 , визнавши, що частки кожного із співвласників квартири є рівними та встановивши, що ОСОБА_1 належить 1/4 частка даної квартири, ОСОБА_2 належить 1/4 частка даної квартири, ОСОБА_3 належить 1/4 частка даної квартири, ОСОБА_4 належить 1/4 частка даної квартири.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні вказаною квартирою шляхом вселення, зобов'язавши ОСОБА_2 не чинити перепони щодо вселення та надати ОСОБА_1 можливість зробити дублікат ключів від замка (замків) дверей цієї квартири.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, в частині позовних вимог про припинення права спільної сумісної власності на квартиру та визначення часток співвласників виходив з того, що співвласники квартири, яка перебуває у спільній сумісній власності, мають право на припинення права спільної сумісної власності та визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності. При цьому, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, оскільки інше не встановлено домовленістю між ними, а тому розмір часток кожного зі співвласників у цьому майні є рівним та складає по частині.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення суд першої інстанції виходив з того, що сторони мають рівні права на користування квартирою, а тому перешкоди, які чинять відповідачі позивачу, мають бути усунуті шляхом вселення позивача у квартиру та надання йому можливості зробити дублікат ключів від замка (замків) дверей спірної квартири.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визначення порядку користування квартирою суд першої інстанції зазначив, що поділити та виділити позивачу в натурі та визначити порядок користування спірною трикімнатною квартирою між її чотирма співвласниками неможливо.
11 серпня 2025року Індустріальним районним судом міста Дніпра було ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору по 357,87грн з кожного.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
13 червня 2025року ОСОБА_5 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року.
В апеляційній скарзі заявник не погодилась з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, правові підстави для зміни правового режиму майна відсутні та така зміна правового режиму майна - спір між сторонами не вирішить.
Стверджувала, що насправді саме позивач чинить відповідачам перешкоди у користуванні їх житлом, оскільки ще у 2012 році на підставі постанови державного виконавця на спірну квартиру було накладено арешт у зв'язку з наявністю у позивача невиконаних боргових зобов'язань.
Також зазначала, що позивач проживав у спірній квартирі лише у період з 1990 по 1994 роки, його особисті речі в квартирі відсутні, догляд за квартирою не здійснює, участі в утриманні майна не приймає. Відповідачі ніколи не перешкоджали позивачу у користуванні спільним житлом, опору щодо вселення позивача не чинили. Позивач не намагався прийти та проживати у квартирі.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
18 червня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу №202/19720/23; та 20 червня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025року справу було повернуто до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення; 15 серпня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
11 вересня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.
25 вересня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1610год 25 листопада 2025року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3кв.м, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 березня 2002року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 3/169-02 від 25 березня 2002року, була передана у спільну сумісну власність в порядку приватизації громадянці ОСОБА_8 та членам її сім?ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (том І а.с.249).
Право спільної сумісної власності на квартиру зареєстровано за зазначеними у свідоцтві співвласниками в МБТІ та записано в реєстрову книгу за № 574п-2515-166.
Квартира загальною площею 59,3кв.м, житловою площею 44,1кв.м складається з трьох кімнат: одна кімната площею 20,2кв.м, друга кімната площею 11,0кв.м, третя кімната площею 12,9кв.м, кухня площею 5,5кв.м, ванна кімната сумісно з убиральнею площею 2,9кв.м, коридор площею 3,0кв.м, вбудована шафа площею 2,8кв.м, балкон площею 1,0кв.м.
З довідки № 10251 за результатами розгляду звернення гр. ОСОБА_1 від 15 липня 2023року, складеної Відділенням поліції № 2 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, вбачається, що 11 липня 2023року в черговій частині ВП № 2 було зареєстровано матеріал за фактом звернення ОСОБА_1 ,, який просив органи поліції вжити заходи до матері ОСОБА_5 та сестри ОСОБА_3 , які без його відома розпоряджаються спільною квартирою за адресою: АДРЕСА_2 . В ході розгляду матеріалу було встановлено, що вказаний в заяві факт містить ознаки цивільно-правових відносин, які вирішуються у суді за зверненням однієї зі сторін (том І а.с.28).
Також, у відповіді Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 12/8-7376 від 19 жовтня 2023року зазначено, що 29 серпня 2023року на спецлінію 102 надходило повідомлення від ОСОБА_1 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , без відома заявника змінено замки в квартирі, яка йому належить, заявник не може потрапити до квартири. Прибувши на місце встановлено заявника ОСОБА_1 , який повідомив, що є співвласником квартири та зареєстрований в ній, якийсь час у квартирі не проживав, а повернувшись додому з'ясував, що родичі замінили замки на дверях квартири та потрапити у квартиру він самостійно не може (том І а.с.22-23).
ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв?язку направляв відповідачам лист-пропозицію від 14 серпня 2023 року добровільно прибути 29 серпня 2023 року до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області (нотаріус Демуш Є.B.) для укладення договору про визначення частки кожного зі співвласників у спільному майні, враховуючи презумпцію рівності часток, а також узгодження можливості викупу його частки іншими співвласниками (том І а.с.12-13).
Згідно з Висновком № КСЕ-19/104-24/12232 від 25 квітня 2024 року, складеним судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Довгаль І.А., відповідно до нормативних державних вимог таблиці 1 п.5.19 та п. 5.21 ДБН В. 2.2-15-2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» поділити та виділити в натурі співвласнику ОСОБА_1 частку та співвласникам ОСОБА_9 частку, ОСОБА_3 частку, ОСОБА_4 частку в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 - не можливо; згідно об?ємно-планувального рішення квартири АДРЕСА_3 , нормативних державних вимог п. 5.19, п. 5.22 ДБН В. 2.2-15-2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» та п. 6.1 ДБН В.2.5-28-2018 «Природне і штучне освітлення» - визначити порядок користування зазначеною вище трикімнатною квартирою між її чотирма співвласниками: ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожному із співвласників частини виділивши в користування окрему кімнату (спальню площею не менш 8кв.м) в трикімнатній квартирі - не можливо; ринкова вартість частки квартири, що визначена від загальної її ринкової вартості, станом на час складання висновку складає (округлено) 318 295,00 грн. без ПДВ (том І а.с.126-148).
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що співвласники квартири, яка перебуває у спільній сумісній власності, мають право на припинення права спільної сумісної власності та визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності, при цьому, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, сторони мають рівні права на користування квартирою та перешкоди, які чинять відповідачі позивачу, мають бути усунуті шляхом вселення позивача у квартиру та надання йому можливості зробити дублікат ключів від замків дверей.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
У статті 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 150 Житлового кодексу України також унормовано, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (стаття 355 ЦК України).
За приписами частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Квартира АДРЕСА_1 належить позивачу та відповідачам на підставі свідоцтва про право власності на житло на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом (частина 1 статті 370 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частина перша статті 372 ЦК України закріплює, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
Норма частини другої статті 372 ЦК України визначає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що рівність часток співвласників у спільній сумісній власності презюмується. Розмір часток співвласників вважається рівним у випадках виділу частки одного зі співвласників, звернення стягнення на частку майна у спільній сумісній власності, поділу майна, що є у спільній сумісній власності.
При цьому, кожен співвласник володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому.
Ці частки є ідеальними та визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що між сторонами склались відносини, за яких вони не можуть за спільною згодою у позасудовому порядку визначити частки кожного зі співвласників у спільному сумісному майні, а тому визначення судом частки позивача у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру в даному випадку є належним та ефективним засобом захисту права.
Відповідач ОСОБА_5 хоча і заперечувала проти зміни правового режиму майна та визначення часток майна за кожним співвласником, однак в свою чергу не надала жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів у розумінні статей 77-80 ЦПК України на підтвердження обставин, які б перешкоджали припиненню права спільної сумісної власності на квартиру та визначенню часток кожного зі співвласників цього майна, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Співвласники спірної квартири мають право на припинення права спільної сумісної власності на квартиру та визначення часток кожного зі співвласників цього майна.
Частки співвласників спірної квартири у праві спільної сумісної власності є рівними, оскільки інше не встановлено домовленістю між ними, а тому розмір часток кожного зі співвласників у цьому майні становить по частині.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач вправі вимагати визначити належну йому частку у праві спільної сумісної власності, а тому правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині припинення права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання рівними часток кожного із співвласників квартири, встановивши, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 належить по 1/4 частці даної квартири кожному.
Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У статті 7 Житлового кодексу України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Тож, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування житлом особа має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Висновки Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).
Як стверджував позивач, що не спростовано відповідачами, ОСОБА_1 приходив до спірної квартири, однак двері ніхто не відчинив, ключі від квартири знаходяться лише у відповідачів. Вказані обставини підтверджуються відповідями органів Національної поліції на звернення позивача щодо неможливості потрапити в квартиру внаслідок зміни замків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність того, що відповідачі обмежують позивача у доступі в квартиру.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачами таких не надано.
Сторони у справі мають рівні права на користування спірною квартирою, а тому перешкоди у користуванні нею позивачу, які чинять відповідачі мають бути усунуті.
Вирішуючи спір у цій справі, місцевий суд правильно застосував норми законодавства та дійшов підставного висновку про усунення позивачу ОСОБА_1 перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення його до спірної квартири та зобов'язання ОСОБА_5 не чинити перепони щодо вселення та надання позивачу можливості зробити дублікат ключів від замків дверей квартири, оскільки позивач є її співвласником та не має доступу до своєї власності через дії відповідачів.
Саме такий спосіб захисту сприятиме відновленню порушених прав позивача та характеру тих правовідносин, які склалися між сторонами.
Доводи скаржника про те, що відповідачі не чинять позивачу перешкод у користуванні спірною квартирою спростовуються поясненнями сторін про наявність конфліктної ситуації з приводу користування квартирою та відповідями органів Національної поліції, з яких вбачається, що позивач звертався до органів Національної поліції з приводу неможливості потрапити у спірну квартиру та зміни замків на вхідних дверях.
Та обставина, що позивач тривалий час не проживав у спірній квартирі та не має в квартирі особистих речей, не є перешкодою у здійсненні ним свого права власності щодо належної йому частини квартири, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються.
Права власника квартири визначені у статті 383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб, розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливо лише з підстав, передбачених законом.
З моменту виникнення у позивача наміру вселитися у квартиру та перешкоджання відповідачів у цьому, право позивача було порушене, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність його поновлення шляхом вселення позивача у квартиру.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що безпідставними є посилання ОСОБА_5 на наявність у позивача іншого житла, оскільки наявність у власності особи інших об'єктів нерухомого майна не є правовою підставою для відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, яка належить сторонам на праві спільної власності.
Не заслуговують на увагу і посилання скаржника на те, що неможливим є проживання чотирьох співвласників з родинами у трикімнатній квартирі, оскільки такі твердження є виключно припущеннями відповідача, а згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач є співвласником спірної квартири, у законний спосіб набув право спільної власності на частку в спірному житлі, однак через дії відповідачів не може реалізувати свої правомочності співвласника щодо цього житла.
Установивши, що позивач є законним співвласником спірної квартири, суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам позивача щодо втручання у його право на мирне володіння майном, підставно констатувавши незаконність такого втручання.
Надаючи оцінку доводам ОСОБА_5 щодо порушення прав відповідачів на житло у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає про те, що вселення особи у житло, яке належить їй та іншим співвласникам на праві спільної власності, не є втручанням у право на повагу до житла цих осіб, оскільки є реалізацією права одного із співвласників займати житло і не бути позбавленим свого житла.
Тож за наведених умов, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2025року.
Судді: