Провадження № 22-ц/803/10066/25 Справа № 199/11469/25 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
25 листопада 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», про захист прав споживачів, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом про захист прав споживачів, в якому зазначав, що відповідач чинить незаконні дії щодо нарахування йому заборгованості за послуги з розподілу газу, оскільки договір між сторонами не було укладено. У зв'язку із зазначеним у його домі відсутнє газопостачання, що спричиняє йому та його сім'ї побутовий дискомфорт.
Просив визнати недійсною заяву-приєднання до умов договору розподілу природнього газу від 22.09.2023 року; зобов'язати керівництво відповідача негайно усунити допущені порушення вимог Постанови Національної комісії від 30.09.2015 року №2495 та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1 200 000 грн.
21 серпня 2025 року ОСОБА_1 була подана заява про забезпечення позову, в якій з посиланням на доводи, аналогічні доводам позовної заяви, просив заборонити Дніпровській філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення газопостачання за адресою споживача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 - до вирішення спору по суті.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 серпня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду від 22.08.2025 року та постановити нову, якою задовольнити його заяву про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на припинення газопостачання за адресою проживання позивача.
В обґрунтування посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та практиці Верховного Суду.
Зазначав, що у даному випадку між сторонами наявний спір, а незастосування заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду першої інстанції в майбутньому.
Оскільки заборгованість за послуги газопостачання виникла саме через бездіяльність відповідача, яким є ДФ ТОВ «ГРМ У», і полягає у тому, що відповідач не виконує свої обов'язки, передбачені відповідними Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2494 та Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498, обраний позивачем засіб забезпечення позову є логічним та спів мірним.
Крім того вважав помилковим висновок суду першої інстанції щодо того, що предмет позову та заходи забезпечення позову не є взаємопов'язаними.
Від представника ТОВ «Газорозподільні мережі України»надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану. Зазначали, що з огляду на заявлені позивачем вимоги, обраний ним вид забезпечення позову не є доцільним. Зокрема звертали увагу, що спосіб забезпечення позову, як заборона вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення газопостачання, суд може застосувати тільки у тому разі, коли предмет спору у справі збігається з підставами для припинення газопостачання, що наведені в главі 7 розділу VI Кодексу ГРМ та п. 5.7. Правил безпеки систем газопостачання (мається на увазі коли підстави для припинення газопостачання є спірними). Вимоги позивача щодо оспорення договору розподілу природного газу не є підставою для припинення газопостачання.
Про час, дату та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставлення повісток до електронних кабінетів позивача та представника відповідача.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що предмет позову та заходи забезпечення позову не є взаємопов'язаними, а саме предметом позову є визнання недійсним договору розподілу природного газу, тоді як у заяві про забезпечення позову мова йде про начебто наявність заборгованості і, як наслідок можливе відключення від газопостачання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також інших підстав визначених законом.
Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
В кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року в справі № 753/22860/17.
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 зазначено, що «забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».
При цьому не допускається заборона дій, вчинення яких не утруднює виконання рішення в майбутньому. Зокрема, не допускається забезпечення позову шляхом заборони органам управління юридичних осіб приймати рішення, виконувати статутні функції, здійснювати господарську діяльність.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
За висновками Верховного Суду, викладеними ним у постановах від 05 лютого 2020 року у справі №490/3925/19 та від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18, зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Предметом позову у даній справі є захист прав споживача шляхом визнання недійсною заяви-приєднання від 22.09.2023 року та стягнення моральної шкоди.
Підставами подання заяви про забезпечення позову є припущення заявника, що відповідач має реальну можливість відключити останнього від газопостачання за час розгляду справи в суді.
Разом з тим, такий спосіб забезпечення позову, як заборона вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення газопостачання, суд може застосувати тільки у тому разі, коли предмет спору у справі збігається з підставами для припинення газопостачання, що наведені в главі 7 розділу VI Кодексу ГРМ та п. 5.7. Правил безпеки систем газопостачання, тобто коли суть спору є підставою для припинення газопостачання.
Крім того, за умовами п. 5.7. Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 285 від 15 травня 2015 року, Оператор ГРМ має право відключити від системи газопостачання обладнання житлових і громадських будинків у випадках: наявності витоків газу; несправності автоматики безпеки; несправностей оголовків димових і вентиляційних каналів; самовільного підключення газових приладів і пристроїв споживача до системи газопостачання; не забезпечення власником технічного обслуговування згідно з вимогами пункту 5.4 цієї глави; невідповідності системи газопостачання житлово будинку проектній та виконавчо-технічній документації.
Самі по собі побоювання позивача, про які йдеться в заяві, не свідчать про наявність підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову.
Тому суд першої інстанції цілком правильно послався на непов'язаність предмету позову та заходу забезпечення позову, через невідповідність характеру порушеного права позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення газопостачання за його адресою, є безпідставними, оскільки заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах заявлених вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, однак заява про забезпечення позову у даній справі цим критеріям не відповідає, що свідчить про відсутність правових підстав для її задоволення.
Посилання скаржника на те, що обраний спосіб захисту шляхом заборони вчиняти будь-які дії спрямовані на припинення газопостачання не суперечить закону, і в той-же час у повній мірі відновлює права заявника, які були порушені, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, чого в рамках даної справи не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про існування між сторонами спору та необхідності застосування заходів забезпечення позову саме у визначений заявником спосіб, є безпідставними, оскільки заявник не позбавлений права звернутися із заявою про забезпечення позову у спосіб, який буде відповідати вимогам статті 150 ЦПК України.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 листопада 2025 року.
Судді: