Справа № 159/3285/25 Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т. В.
Провадження № 22-ц/802/1269/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
18 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_5 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року,
У травні 2025 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_5 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтував тим, що він з відповідачкою ОСОБА_4 у 2018 році перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 .
Позивач також зазначав, що влітку 2024 року відповідачка без його згоди забрала їх сина із собою і переїхала проживати з іншим чоловіком ОСОБА_7 в село Пісочне Ковельського району Волинської області. З того часу дитина постійно є свідком і жертвою домашнього насильства, яке вчиняє ОСОБА_7 . Останній неодноразово упродовж 2023-2025 років притягувався до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 173-2 КУпАП, позбавлений батьківських прав щодо власної доньки, неодноразово судимий за кримінальні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 185, частиною 2 статті 190, частиною 1 статті 164 КК України. Додатковим ризиком небезпеки для дитини є також незадовільні матеріально-побутові умови проживання в селі Пісочне, неповноцінне харчування і незабезпечення належного лікування, у зв'язку з чим відповідачка у лютому та квітні 2025 року була притягнута до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 184 КУпАП. Зокрема, в ніч з 20 на 21 січня 2025 року мав місце випадок доставки бригадою екстреної медичної допомоги малолітнього ОСОБА_6 до приймального відділення Ковельської ЦРЛ. За результатами огляду дитину скеровано для лікування до Волинської обласної клінічної лікарні. Однак відповідачка ОСОБА_4 відмовилася від госпіталізації. 30 січня 2025 року їх син ОСОБА_6 був взятий на облік Служби у справах дітей Виконавчого комітету Поворської сільської ради Ковельського району, як такий, що опинився в складних життєвих обставинах. Актами обстеження умов проживання № 85 від 04 грудня 2024 року, № 14 від 30 січня 2025 року, № 29 від 20 березня 2025 року зафіксовано відсутність опалення в будинку, бруд, нестача продуктів в будинку, де проживає дитина. Відповідачка систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, що, на його думку, є достатньою підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд позбавити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також просив стягнути з відповідачки у його користь судові витрати по справі.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов про позбавлення батьківських прав задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області подав апеляційному суду клопотання, в якому просив розгляд справи провести за його відсутності, покликався на висновок Виконавчого комітету Повороської сільської ради Ковельського району Волинської області про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 .
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області подав апеляційному суду заяву, в якій просив судове засідання провести за його відсутності, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 підтримав.
Інші учасники справи в судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_4 батьківських прав з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 є батьками неповнолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 10).
Також судом встановлено, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, проживають окремо.
Згідно з інформацією про перебування на обліку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка надана Службою у справах дітей, ОСОБА_6 перебував на обліку в службі у справах дітей Виконавчого комітету Ковельської міської ради з 22 травня 2023 року по 20 вересня 2024 року, як дитина, яка опинилась в складних життєвих обставинах. Мати дитини ОСОБА_4 проживала спільно з співмешканцем ОСОБА_7 та його матір'ю ОСОБА_10 у АДРЕСА_1 . Умови проживання - задовільні. Дитина була влаштована в ДНЗ № 6. Мати працювала на сезонних роботах, не дослухалася до рекомендацій фахівців з соціальної служби, була помічена в стані алкогольного сп'яніння. Знята з обліку у зв'язку зі зміною місця проживання на село Пісочне (а. с. 92).
Рішенням Виконавчого комітету Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області від 03 червня 2025 року № 5/4 затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Поворської сільської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_4 . У цьому висновку зазначено, що ОСОБА_6 перебуває на обліку в службі у справах дітей Поворської сільської ради з 30 січня 2025 року з причин ухилення матері від виконання батьківських обов'язків, а саме на основі повідомлення з Ковельського МТМО про те, що 21 січня 2025 року о 03 години 30 хвилин ночі ОСОБА_4 була доставлена екстреною медичною допомогою на приймальне відділення з дитиною ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина після огляду скерована на стаціонарне лікування в хірургічне відділення Волинської обласної дитячої лікарні. При транспортуванні машиною екстреної медичної допомоги матір ОСОБА_6 категорично відмовилася від госпіталізації та покинула машину. Реагуючи на даний випадок, спільно з Ковельським РУП ГУНП матір з дитиною були доставлені в лікарню, де і була надана медична допомога. Відповідно до характеристики з Пісочненського ліцею від 31 січня 2025 року ОСОБА_6 зарахований до ліцею з 21 серпня 2024 року, навчається в 1 класі, шкільним приладдям забезпечений, вдягнений за сезоном. До школи приходить не завжди охайним. Пропускає навчання через хворобу (згідно з медичними довідками). Матір підтримує зв'язок з класним керівником та школою. ОСОБА_6 добре та з повагою ставиться до матері, матір також має гарні відносини з сином. За час перебування на обліку з матір'ю проводилися бесіди про покращення умов проживання, належне виконання батьківських обов'язків. ОСОБА_4 з 01 квітня 2025 року перебуває під соціальним супроводом ЦНСП Поворської сільської ради. За період з 08 квітня 2025 року по 08 травня 2025 року ОСОБА_4 покращила умови проживання, прибрала у будинку, готує їжу для дитини, має запас продуктів, проходить стажування та планує працювати в продуктовому магазині. Під час розгляду справи про позбавлення батьківських прав 23 квітня 2025 року ОСОБА_4 пояснила, що докладає усіх зусиль, щоб дитина була забезпечена необхідним. Заслухавши психолога і директора ліцею, комісія дійшла висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав (а. с. 39-42).
Висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Поворської сільської ради передували акт № 85 огляду умов проживання від 04 грудня 2024 року, у якому зазначено, що ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_2 разом із сином ОСОБА_6 , співмешканцем ОСОБА_7 (мобілізований), матір'ю співмешканця ОСОБА_10 . Паливом забезпечені, продуктів харчування достатньо, в будинку тепло; акт № 14 огляду умов проживання від 30 січня 2025 року, у якому зазначено, що в будинку брудно, продуктів на тиждень, дитина на стан здоров'я не скаржиться, перебуває в школі, мати готує обід, ознак вживання алкоголю не виявлено, проведено бесіду про необхідність належного догляду за дитиною, рекомендовано не перешкоджати спілкуванню дитини з батьком і бабусею (а. с. 11, 12).
У березні 2025 року неповнолітній ОСОБА_6 проживав разом з батьком ОСОБА_3 у м. Броди Львівської області, про що зазначено у акті обстеження житлово-побутових умов та у листі Служби у справах дітей Бродівської міської ради Львівської області, для дитини створені усі необхідні умови (а. с. 8, 9).
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2025 року позов ОСОБА_3 про відібрання дитини задоволено, ухвалено відібрати малолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_4 і передати дитину батькові ОСОБА_3 . Суд дійшов висновку про наявність небезпеки для життя, здоров'я і морального виховання ОСОБА_6 .
При прийнятті рішення судом враховані, зокрема письмові докази, на які позивач посилається і в цій справі: інформаційна довідка Служби у справах дітей Ковельської міської ради; медична документація з приводу подій 21 січня 2025 року; акти огляду умов проживання дитини разом з матір'ю в селі Пісочне від 04 грудня 2024 року та від 20 березня 2025 року; судові рішення про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності на підставі постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2025 року за частиною 1 статті 184 КУпАП (справа № 159/761/25), за частиною 2 статті 184 КУпАП від 01 квітня 2025 року (справа № 159/1624/25), за статтею 173 КУпАП (справа № 159/1523/25); відомості Ковельського РУП ГУНП про співмешканця ОСОБА_4 - громадянина ОСОБА_7 , який включений до обліку по категорії «кривдник» у зв'язку із систематичним вчиненням домашнього насильства, зокрема щодо ОСОБА_4 у присутності дитини у вересні 2023 (постанова від 08 листопада 2023 року справа № 159/5861/23), у липні 2024 (постанова від 21 серпня 2024 року справа № 159/4513/24), у лютому 2025 року (постанова від 26 лютого 2025 року справа № 159/822/25) (а. с. 43-48).
Станом на 16 червня 2025 року малолітній ОСОБА_6 продовжував проживати з відповідачкою та ОСОБА_7 у АДРЕСА_1 . Згідно з актом обстеження умов проживання в будинку брудно, у дитини є місце для відпочинку, але відсутня постіль. Кількість продуктів харчування обмежена.
Рішення суду від 24 квітня 2025 року про відібрання у відповідачки дитини виконане 10 липня 2025 року, про що зазначено у постанові про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 (а. с. 74).
Також 10 липня 2025 року рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради затверджено висновок органу опіки та піклування м. Ковеля про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, висновок мотивований систематичним невиконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків, підтверджений актами обстеження умов проживання від 30 січня 2025 року, 16 червня 2025 року, психологічною характеристикою малолітнього ОСОБА_6 , сформованою директором Пісочненського ліцею, де відмічений високий рівень тривожності у дитини (а. с. 37, 38).
На час розгляду справи в суді першої інстанції малолітній ОСОБА_6 проживав разом з батьком ОСОБА_3 і бабусею ОСОБА_12 в будинку у АДРЕСА_3 . Умови проживання задовільні. У дитини є окрема кімната, відносини в сім'ї доброзичливі (акт обстеження від 10 вересня 2025 року), дитина навчається в 2 класі ліцею № 3 м. Ковеля (довідка від 09 вересня 2025 року за вихідним № 316).
Починаючи з 23 липня 2024 року (станом на 04 серпня 2025 року), ОСОБА_4 перебуває на обліку, як зареєстрована безробітна в Ковельській філії Волинського обласного центру зайнятості, що підтверджується довідкою Ковельської філії Волинського обласного центру зайнятості від 05 серпня 2025 року за вихідним № 3168/18.3/25 (а. с. 61).
Згідно зі статтею 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно із частинами 7, 8 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Як передбачено статтею 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно із частиною 1 статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ наголошено, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами 2, 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22).
Доведення обставин, які можуть бути підставою позбавлення відповідача батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16, 17 своєї постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
У судовому засіданні в суді першої інстанції малолітній ОСОБА_6 повідомив про бажання спілкуватися з матір'ю та бачити її. Як пояснив представник органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради Гупік М. І., що зростання ОСОБА_4 у складних умовах та відносини із партнером, який вчиняє щодо неї насильство, впливають на модель поведінки у власній сім'ї.
Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.
За положеннями частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення, або у відмові у позові щодо позбавлення одного із батьків батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, відповідно до Постанов Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачкою та позивачем у цій справі щодо врегулювання конфлікту між сторонами. Окрім того матеріали справи не містять доказів, що відповідачка була попереджена органом опіки та піклування щодо невиконання нею своїх батьківських обов'язків відносно сина ОСОБА_6 .
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав 19 травня 2025 року, тобто менше ніж через місяць після ухвалення судом рішення 24 квітня 2025 року у справі № 159/555/25 про відібрання дитини. В обґрунтування позову покладені ті ж обставини, які визначені судом як підстава для відібрання ОСОБА_6 від матері.
На час розгляду цієї справи рішення суду від 24 квітня 2025 року про відібрання дитини виконане. У такий спосіб забезпечені належні умови для проживання і виховання неповнолітньої дитини, а також усунений основний фактор небезпеки - контакт з ОСОБА_7 .
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч зазначених правових норм позивачем не надано доказів неправомірних дій матері щодо дитини після 10 липня 2025 року (дата відібрання дитини). Постанова Ковельського міськрайонного суду від 01 серпня 2025 року (справа № 159/4596/25) про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 184 КУпАП, на яку посилається сторона позивача, стосується подій червня 2025 року. Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2025 року щодо ОСОБА_4 за частиною 1 статті 190 КК України не набрав законної сили і не містить інформації про ухилення відповідачки від батьківських обов'язків.
Також у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 має довірливі відносини із сином, бажає зберегти з ним зв'язок, вживає заходів для змін у своєму житті, а розрив сімейного зв'язку із сином не відповідає в першу чергу інтересам дитини, окрім того, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки.
Місцевим судом правильно звернуто увагу, що суперечності між позивачем і відповідачкою щодо спілкування з дитиною повинні бути вирішенні в порядку, передбаченому статями 158, 159 СК України, а не у спосіб позбавлення відповідачки батьківських прав.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення відповідачки ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді