Справа № 761/36997/25
Провадження № 2/761/10301/2025
(Заочне)
19 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Матвєєвої Ю.О.
при секретарі: Каніковського Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ТОВ «ФК Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, -
У серпні 2025 року ТОВ «ФК Гефест» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 124158,36 грн., а саме: - 3% річних та інфляційні витрати за невиконання грошового зобов'язання за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/32412/13-ц від 28.03.2014, за період з 30.03.2017 р. по 30.04.2020 р. та судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2014р. по цивільній справі № 761/32412/13-ц, яке набрало законної сили, було стягнуто з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором № 014/95-04/05/688М від 09 червня 2006р. у розмірі 341631,90 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021р. по цивільній справі № 761/32412/13-ц було здійснено заміну стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому листі щодо виконання зазначеного вище рішення суду.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду від 22.11.2023 року, яке набрало законної сили стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» три відсотки річних у розмірі 18625, 88 грн., інфляційні втрати - 58486, 40 грн.
На час звернення до суду з вказаним позовом, відповідачка суму заборгованості за кредитним договором не сплатила, відтак, прострочила виконання рішення суду, а тому відповідно до ст. 625 ЦК України повинна сплатити позивачу інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми за період часу з 30.03.2017р. по 30.04.2020р. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого права.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.09.2025 року провадження по справі відкрито, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 13.10.2025 року змінено порядок розгляду справи на спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, але надав до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечую проти винесення заочного рішення.
Судом вживались заходи стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи.
Так, у призначені судові засідання відповідач не з'явився, поштові відправлені, направлені на його адресу повернулися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Києва було розміщено оголошення про виклик у судове засідання відповідача.
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
У відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував представник позивача.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2014р. по цивільній справі № 761/32412/13-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за договором №014/95-04/174М від 09 червня 2006р. в сумі 341631,90 грн.; здійснено розподіл судових витрат.
31 липня 2017р. між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» було укладеної договір відступлення прав вимоги № 114/7 - 4638, згідно п. 2.1 якого первісний кредитор (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») передає (відступає) новому кредитору (ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк») за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до, боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/95-04/05/688М відступлено від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПАТ «Комерційного Індустріального Банку».
31 липня 2017р. між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Авістар» було укладено договір відступлення прав вимоги № 31072017 згідно п. 2.1 якого первісний кредитор (ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк») передає (відступає) новому кредитору (ТОВ «Фінансова Компанія «Авістар») за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі Боржників. Відповідно до Реєстру Боржників право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/95-04/05/688М відступлено від ПАТ «Комерційного Індустріального Банку» до ТОВ «Фінансова Компанія «Авістар».
19 грудня 2019р. між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» укладено договір № 20191219 про відступлення прав вимоги, відповідно до п.2.1. якого первісний кредитор відступає новому кредитору (позивачу) за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, поручителів за кредитними договорами та договорами забезпечення, вказаними у реєстрах.
Реєстр боржників до договору №20191219 про відступлення прав вимоги від 19 грудня 2019р., містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_1 , що виникли на підставі кредитного договору №014/95-04/05/688М.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021р. по цивільній справі № 761/32412/13-ц було здійснено заміну стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому листі щодо виконання зазначеного вище заочного рішення суду.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду від 22.11.2023 року, яке набрало законної сили стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» три відсотки річних у розмірі 18625, 88 грн., інфляційні втрати - 58486, 40 грн.
Відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вищезазначені рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, не виконано. Доказів зворотного в ході розгляду справи відповідачем до суду подано не було.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторові від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (статті 519, 612, 625 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.ст.611, 612 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Великої Палати Верховного Суду 16.01.2019 р. у справі №373/2054/16-ц встановлено наступне «У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 3-11гс10, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 травня 2018 р у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).
За таких обставин, обґрунтованими є доводи позову щодо періоду нарахування 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивачем було надано розрахунок 3% річних (ст. 625 ЦК) за порушення грошового зобов'язання стягнутого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/32412/13-ц від 28.03.2014, в розмірі 341 631,90 грн.:
30.03.2017р. - 29.03.2018р.- 10 248,96 грн. (341 631,90 * 3% річних);
30.03.2018р. - 29.03.2019р.- 10 248,96 грн. (341 631,90 * 3% річних);
30.03.2019р. - 13.02.2020р. - 10 248,96 грн. (341 631,90 * 3% річних),
30.03.2020р. - 30.04.2020р. (32 дні) - 897,55 грн. (341 631,90 * 3% річних/365*32), що разом складає 32 645,43 гривень.
Індекс інфляції нараховуються за весь період порушення грошового зобов'язання, але стягненню підлягають лише в межах строку позовної давності, який ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю у три роки.
Розрахунок індексу інфляції (ст.625 ЦК України) за порушення зобов'язання з повернення кредиту в сумі 341 631,90 гривень за період з 30.03.2017 - 30.04.2020.
Сукупний індекс інфляції за період з 30.03.2017 - 30.04.2020 складає 126,787% на борг 341 631,90 гривень, складає 91 512,93 гривень (341 631,90 *126,787%/100% - 341 631,90 =91 512,93).
Таким чином 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання, що підлягають стягненню, складають 124 158,36 гривень (сто двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят вісім гривень 36 коп.).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Згідно з положеннями ч. ч. 1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються зсудового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 07.12.2020 у справі № 922/3708/19, а також, від 01.10.2021 у справі № 607/14338/19-ц, проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт, а також суд не вправі зменшувати розмір витрат на професійну допомогу адвоката.
В матеріалах справи відсутнє клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
У зв'язку з вищевикладеним відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн. тавитрати за надану правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 609-611, 625 ЦК України, суд, -
Позовну заяву ТОВ «ФК Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФК Гефест» (ЄДРПОУ 42350033) суму заборгованості у загальному розмірі 124158,36 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФК Гефест» (ЄДРПОУ 42350033) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу - 12000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.О. Матвєєва
19 листопада 2025 року