Справа № 369/11290/24
Провадження № 2/369/2757/25
Іменем України
03.11.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі судових засідань Осіпова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав,
встановив:
У липні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що відповідачка ОСОБА_2 є матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_1 , 2023 року народження. Співробітниками поліції Дніпровського управління поліції ГУНП України в місті Києві у жовтні 2023 року виявлено малолітню дитину чоловічої статі, який знаходився без нагляду, про що складено відповідний акт, а малолітня дитина була доставлена та влаштована до комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2». Також ними виявлено, що мати дитини не здійснила державну реєстрацію народження дитини. Реєстрацію народження дитини проведено відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України, відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України. На даний час зв'язок з ОСОБА_2 відсутній, фактичне її місце проживання невідоме.
З листопада 2023 року на підставі наказу начальника служби у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, малолітня дитина ОСОБА_3 тимчасово влаштований до рідної бабусі - ОСОБА_4 . Зазначає, що відповідачка неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків. За час перебування малолітньої дитини ОСОБА_1 , 2023 року народження, у своєї рідної бабусі, відповідачка дитину жодного разу не відвідувала, не телефонувала, матеріально не допомагала.
Питання щодо позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Феодосіївської сільскої ради від 21.05.2024, протокол №054. Висновком виконкому Феодосіївської сільскої ради позбавлення ОСОБА_2 прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.
З врахуванням викладеного, просили суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини аліменти в розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.11.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі.
У судове засідання представник позивача не з'явився, разом з позовною заявою надав клопотання про розгляд справи у відсутність позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив, судом вживалися заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило. Ухвала про відкриття, позовна заява з додатками, судові повістки направлялись на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача. Конверти повертались з відміткою «Адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення.
Згідно ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (статті 51 Конституції України).
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання у сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Статтею 12 вищезгаданого Закону визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів. Відповідно до статті 14 указаного Закону, діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно ст. 164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Дослідивши наведені в позовній заяві доводи та перевіривши матеріали справи, суд установив наступне.
ОСОБА_2 є матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .
Відповідно до Листа Служби у справах дітей та сімей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 жовтня 2023 року співробітниками поліції Дніпровського управління поліції ГУНП України в місті Києві: виявлено малолітнього чоловічої статі, який знаходиться без нагляду.
Співробітниками СЮП Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві 23 жовтня 2023 року складений «Акт органу внутрішніх справ та закладу охорони здоров'я про підкинути чи знайдену дитину та її доставку» внаслідок чого малолітня дитина була доставлена та влаштована до комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2», де він перебував до листопада 2023 року.
Відповідно до медичного свідоцтва про народження від 13.06.2023 №156 виданого КНП «КМПБ №6» м. Києва, громадянка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дитину чоловічої статі та не здійснила державну реєстрацію народження дитини.
Розпорядження служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві держаної адміністрації № 862 від 21 листопада 2023 року народження малолітньої дитини було зареєстровано відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, актовий запис №2116 від 22.11.2023, виданий Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), матір ОСОБА_2 ; відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України.
23 листопада 2023 року на підставі наказу начальника служби у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тимчасово влаштований до рідної бабусі - ОСОБА_4 .
Відповідно до пояснень представника позивача, ОСОБА_2 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків; за час перебування малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у своєї рідної бабусі, відповідачка дитину жодного разу не відвідувала, не телефонувала, матеріально не допомагала; місце перебування відповідача не відоме.
Висновком виконкому Феодосіївської сільської ради позбавлення ОСОБА_2 прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.
З досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_2 не виконує покладених на неї батьківських обов'язків щодо виховання та утримання свого синаОСОБА_1 , 2023 року народження, протягом тривалого часу, не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві.
Сімейний кодекс України детально регулює питання застосування такого засобу захисту дитини, її прав та інтересів від посягань з боку її власних батьків як позбавлення батьківських прав.
За змістом ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Як передбачено ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Стаття 164 СК України чітко встановлює перелік підстав позбавлення батьків батьківських прав. Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою для позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Суд неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27.11.1992, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Як випливає з Рішення Європейського суду з прав людини справа «Савіни проти України» від 18.12.2008, при вирішенні прав про позбавлення батьківських прав має бути встановлено відсутність поважних причин не виконання батьками батьківських обов'язків, які б виправдовували позбавлення батьківських прав.
Згідно статей 9, 18 Конвенції «Про права дитини» батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов'язок матері і батька це обов'язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Пленум Верховного Суду України в постанові за № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зокрема п.п. 15, 16, роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні спору суд також враховує й те, що після відібрання дитини, фактично відповідачка не вчинила жодної дії для зміни обставин власного життя, не знайшла підхід до дитини, не провідувала дитину ні в лікарні, ні у бабусі, не утримувала її матеріально. Жодних пояснень такого ставлення до дитини не пояснила.
До суду відповідачка не надала жодного доказу щодо недоцільності позбавлення її батьківських прав та відсутності її вини у невиконанні своїх обов'язків по догляду та вихованню малолітньої дитини, тому суд враховує лише ті докази, які містяться в матеріалах справи та вважає, що позивачем повністю доведено необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв'язку з невиконанням відповідачкою своїх батьківських обов'язків. Тому позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав підлягають до задоволення.
Щодо стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, яка позбавлена батьківських прав не звільняється від обов'язку щодо утримання дітей, та згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено у ст.180 СК України.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. (ст.181 СК України).
Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
За ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Позовна заява подана 03.07.2024 року, доказів, того що позивач вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача позивачем не надано, тому суд присуджує стягнення аліментів з 03.07.2024 року на користь ОСОБА_4 - бабусі, з якою проживає дитина та перебуває на її утриманні.
За приписами п. 1 ч. 1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір в дохід держави.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. 12-13, 81, 89, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд
Позовні вимоги виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав - задоволити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , стосовно малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2 147,20 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень 20коп.) в дохід держави.
Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ