справа № 362/6335/25
провадження № 2/362/3492/25
26.11.25 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Поповича О.В. розглянув у порядку письмового провадження в місті Василькові за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Суд установив:
Позивач звернулася до суду із позовом, в якому просить розірвати шлюб із відповідачем, а також залишити проживати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом із нею.
Позовні вимоги обґрунтовані формальністю шлюбу та неможливістю його подальшого збереження. Окрім того, позивач зазначає, що дитина даний час проживає разом із нею, тоді як відповідач не бере участі у вихованні дитини.
Ухвалою від 09 вересня 2025 року суд відкрив провадження у справі та постановив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Копію зазначеної ухвали відповідач отримав 23 вересня 2025 року.
Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.
Клопотань про надання строку для примирення не заявлено.
Суд установив, що 21 жовтня 2017 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 347.
У шлюбі в подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач бажає розірвати шлюб і відповідач не заперечив щодо цього.
За приписами частин третьої, четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини; примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з частиною третьою статті 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом і наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Оскільки із змісту позовної заяви вбачається, що шлюб між сторонами має формальний характер, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення.
Таким чином, позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про залишення дитини проживати разом із нею суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
При визначенні місця проживання дитини суд крізь призму врахування найкращих інтересів дитини має встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Суду передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суд має враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінку батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування.
Так, у частинах четвертій та п'ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження викладеним у позовній заяві обставинам.
Окрім того, відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У розглядуваному випадку суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про залишення дитини проживати разом із нею, оскільки позивач не довела, що її права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України особа має право звернутися до суду, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.
Суд звертає увагу, що даний спір щодо залишення дитини разом із позивачем ініційований останньою, з ким дитина і так фактично проживає.
У справі відсутні докази того, що батько дитини чинить цьому перешкоди або в інший спосіб порушує, не визнає або оспорює права позивача за даною вимогою.
З цих підстав позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.
Керуючись статтями 56, 109, 112 СК України, суд
ухвалив:
1. Задовольнити позов частково.
2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21 жовтня 2017 року Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 347.
3. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення: 26 листопада 2025 року.
Суддя О.В. Попович