Справа № 161/19689/25
Провадження № 2/161/6346/25
24 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
24 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позов обґрунтовує тим, що вона перебуває з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 27 квітня 2018 року, який було зареєстровано Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Волинської області. Від шлюбу в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, що дитина перебуває на повному її утриманні, оскільки відповідач не надає допомоги на утримання сина.
З огляду на наведене, позивач просить стягувати з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
10 листопада 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає, оскільки в добровільному порядку надає позивачу кошти на утримання спільної дитини.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі, заявлені позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини.
Також матеріалами справи встановлено, що неповнолітній син проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні.
З досліджених письмових доказів суд позбавлений можливості перевірити матеріальне становище відповідача, оскільки останній документально не підтвердив види та розмір своїх доходів.
Статтею 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, відповідно до якої мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Аналізуючи зазначені норми закону, суд виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я та розвитку дитини, а кожен з батьків повинен надати дитині утримання у розмірі не меншому половини цього прожиткового мінімуму щомісячно. Тобто, забезпечення батьками такого прожиткового мінімуму забезпечує мінімальні потреби дитини.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім того, за змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.
Враховуючи пріоритетність інтересів дитини, на користь якої стягуються аліменти, визначений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, матеріальне становище сторін, суд вважає за можливе визначити розмір аліментів на утримання дитини у частці від доходу відповідача в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.
На думку суду, такий розмір аліментів буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, його фізичного розвитку, підтримки життєдіяльності на достатньому рівні. Розмір аліментів, визначений судом не є надмірним, і є достатнім для забезпечення розумних потреб неповнолітньої дитини.
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини є обґрунтованими та такими, що базуються на нормах чинного сімейного законодавства України.
Та обставина, що відповідач в добровільному порядку надає кошти на утримання спільної з позивачем дитини не впливає на висновки суду про необхідність задоволення позову, оскільки позивач наполягає на стягненні аліментів в примусовому порядку
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць слід допустити до обов'язкового негайного виконання.
Згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір в сумі 1211, 20 грн. слід стягнути з відповідача на користь держави.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141, 226, 279,352,354,430 ЦПК України, ст. ст. 80, 84, 180-182, 184 СК України, Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позов задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2025 року і до досягнення повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1211 гривень 20 копійок.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до обов'язкового негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: ОСОБА_2 ( місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Дата складання повного тексту рішення 26 листопада 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк