25 листопада 2025 року м. Чернігів Справа № 620/10132/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 02.09.2025 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду адміністративним позовом до НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) (далі -відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.08.2025 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України на виїзд з України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач під час паспортного контролю надав уповноваженій особі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » усі необхідні документи, що дають право на виїзд за кордон, проте отримав відмову.
Ухвалою судді від 25.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також судом запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив, у якому зазначено, що у зв'язку із введенням на території України воєнного стану встановлені обмеження конституційних прав громадян, зокрема щодо перетину державного кордону. Позивачем на перевірку надані: акт №01 від 02.04.2025, виданий Киселівською сільською радою, та витяги з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації. Акт був наданий без підписів членів комісії або інших осіб, які його складали, що унеможливило представника в/ч НОМЕР_2 встановити достовірність цього документу. Крім того, в результаті більш ретельної перевірки виявилось, що даний Акт не відповідає формі, встановленій Положенням про складання акту встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю І чи II групи та особами, які потребують постійного стороннього догляду, що затверджено рішенням виконавчого комітету Киселівської сільської ради від 25.09.2023 року №510. Акт, який надав позивач, явно відрізняється від Акту затвердженого Положенням. В Акті позивача також відсутній пункт 4 щодо соціального статусу, а також відсутній розділ «Факт здійснення догляду підтверджується такими особами», відсутній розділ «Акт встановлення факту здійснення догляду склали:» з підписами осіб, які його складали (робоча група відповідного органу місцевого самоврядування), що також викликає об'єктивні сумніви в його дійсності. Таким чином, даний Акт є недостовірним доказом в розумінні статті 76 КАС України. Крім того, в ході перевірки виявилось, що задеклароване місце проживання (перебування) позивача ( АДРЕСА_1 ) не збігається із задекларованим місцем проживання (перебування) його матері ( АДРЕСА_2 ), що прямо суперечить вимогам абзацу 4 пункту 2-1 Правил №57. Таким чином, позивач не довів наявність підстав для перетинання державного кордону в умовах воєнного стану, що в поєднанні із недостовірним Актом унеможливило представника в/ч НОМЕР_2 прийняти стосовного позивача позитивне рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено такі обставини.
20.08.2025 ОСОБА_1 прибув на пункт пропуску через Державний кордон України «Паланка-Маяки-Удобне», супроводжуючи свою мати ОСОБА_2 , 1950 року народження, інваліда 2 групи, для перетину державного кордону на автомобілі, що належить матері «Honda Pilot» д.н.з НОМЕР_4 .
Для перетину державного кордону ОСОБА_1 надав працівнику прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » такі документи:
- закордонний паспорт НОМЕР_5 ;
- військово-обліковий документ № НОМЕР_6 ;
- витяг з військово-облікового документа «Резерв+»;
- довідку №6/65/278 від 07.08.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу;
- паспорт громадянина України Серії НОМЕР_7 ;
- пенсійне посвідчення Серії НОМЕР_8 від 21.01.2004 громадянки ОСОБА_3 ;
- акт №01 від 02.04.2025 про встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю 1 чи 11 групи та особою, що потребує постійного стороннього догляду.
20.08.2025 начальником групи ПК 2-го відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » старшим лейтенантом ОСОБА_4 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, на підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну гр. України», Правил перетинання ДК гр.України, затверджених ПУМУ №57 від 27.01.1995 (а.с.31).
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII. Окрім того, вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.
У рішенні від 14.11.2001 №15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII (далі Закон №3857-XII).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
За приписами частини 1 статті 3 Закону №3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (частина 2 статті 3 Закону №3857-XII).
Нормами частини 1 статті 6 Закону №3857-XII визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;
він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною 3 статті 6 Закону №3857-XII визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку (стаття 8 Закону №3857-XII).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 (далі Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє на теперішній час.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу №64/2022 військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу №64/2022 передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 7 Указу №64/2022 Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
Постійне представництво України в ООН 28.02.2022 надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз'яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389).
Статтею 1 Закону №389 передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).
Законом №2232-XII установлено військовий обов'язок, який включає: (1) підготовку громадян до військової служби; (2) приписку до призовних дільниць; (3) прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; (4) проходження військової служби; (5) виконання військового обов'язку в запасі; (6) проходження служби у військовому резерві; (7) дотримання правил військового обліку (частина 2 статті 1 Закону №2232-XII).
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-XII).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина 7 статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною 14 статті 2 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543) визначено, що мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, які передбачають, крім іншого, призов військовозобов'язаних до Збройних Сил України на військову службу в особливий період.
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов'язок громадян, зокрема, як з'являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Водночас статтею 23 Закону №3543 визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та на особливий період.
Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті (частина 6 статті 22 Закону №3543-XII).
Кабінет Міністрів України на реалізацію повноважень, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389 затвердив 29.12.2021 «Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан», про що прийняв постанову №1455 (далі Порядок №1455).
Порядок №1455 визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (пункт 1 Порядку №1455).
Відповідно до пункту 8 Порядку №1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі Правила), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктами 2 та 12 Правил передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Згідно з пунктом 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом розгляду справи є незгода позивача із рішенням начальника групи ПК 2-го відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про відмову в перетинанні державного кордону України, оскільки наданими позивачем документами підтверджується його право на перетин Державного кордону.
Судом констатовано, що відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Слід зауважити, що викладена норма статті 64 Конституції України передбачає вичерпний перелік конституційних прав, які не можуть бути обмеженими, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану та містить у ньому статті 33.
Тому, суд висновує, що під час дії воєнного стану право особи на свободу пересування та вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Крім того, обмеження свободи пересування для військовозобов'язаних осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, пов'язане саме із оголошенням загальної мобілізації у період правового режиму воєнного стану.
Той факт, що Закон №3857-ХІІ не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону №389-VIII та Закону №3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.
Водночас перелік підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним. Передбачене частиною 1 статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України.
Позивачем, як під час проходження паспортного контролю для перетину державного кордону, так і під час розгляду справи не надано достовірних документів, що підтверджують право позивача на перетин державного кордону, відповідно до вимог Правила перетинання державного кордону громадянами України.
Наданий під час проходження паспортного контролю та долучений до матеріалів справи акт від 02.04.2025 №1 про встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи та особою, що потребує постійного стороннього догляду, виданий Киселівською сільською радою, не містить підписів членів комісії або інших осіб, які його складали. (а.с.21-22). Крім того, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 02.09.2025 №2025/012761371 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.25), у той час як його мати ОСОБА_3 згідно даних паспорту серії НОМЕР_9 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24).
Також, суд звертає увагу, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у період воєнного стану та право на перетин державного кордону під час мобілізації у період воєнного стану є різними за своєю правовою природою, законодавчими нормами, якими такі регулюються, та органами, які визначають наявність таких прав. Тому, відповідно наявність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у період воєнного стану не гарантує такій особі беззаперечного права на перетин державного кордону під час введення правового режиму воєнного стану.
Отже, оскільки позивачем не надано всіх необхідних документів щодо його безумовного права не перетин державного кордону, відповідач діяв в межах та в порядку передбачених законодавством.
При цьому, слід зауважити, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби під час прийняття відповідного рішення щодо перетину кордону.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем в оскарженому рішенні не вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі Закон №1710-VI) передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах 1, 3 статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті Закону №1710-VI).
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.
Форма рішення не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.
Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 25 листопада 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_3 ).
Відповідач: НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) ( ЄДРПОУ НОМЕР_11 , АДРЕСА_4 ).
Суддя С.В. Бородавкіна