Справа № 560/12780/25
іменем України
26 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Михайлова О.О. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.06.2025 №59 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлення для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 .
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.06.2025 №59 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлення для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 є протиправним, оскільки позивач повідомив відповідача, що направив документи для отримання відстрочки та відмовився від проходження ВЛК.
ІНФОРМАЦІЯ_3 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами з урахуванням ст. 126 КАС України, відповідно до вимог ч.6 ст. 162 КАС України.
Від представника військової частини НОМЕР_1 17.10.2025 надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечує. Зазначає, що позивач звертаючись до суду за захистом своїх прав, їх порушення пов'язує із недотриманням порядку його призову на військову службу. Вказує, що факт неотримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка визначає виключний перелік таких підстав.
Звертає увагу суду, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. У задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у структурному підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.01.2025 №4/1154 позивач отримував відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації підставі пункту 13 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 06.02.2025.
У червні 2025 року позивач особисто з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 та подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підставі пункту 13 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» а саме як військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
На підставі повістки на 28.06.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача було направлено на ВЛК.
Відповідно до картки обстеження медичного огляду від 28.06.2025, ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.06.2025 №59 ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.07.2025 №1499 позивачеві надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" строком до 06.08.2025.
Позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.06.2025 №59 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлення для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 , а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка продовжена і на час розгляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст.4 Закону № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560).
Пунктом 56 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до п.13 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відтак, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 є протиправними.
Стосовно позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022р. № 280, зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Підставою для видання наказу про зарахування позивача до особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, дії військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до особового складу військової частини є такими, що відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.
Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).
Верховний Суд у Постанові від 01.10.2024р. в справі №200/4189/22 звертає увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.
Таким чином позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги. При цьому на суд покладається обов'язок перевірити розмір цих витрат на предмет їх обґрунтованості та пропорційності.
Суд встановив, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано детальний опис витрат адвоката за надану правову допомогу до договору про надання правової допомоги від 30.06.2025 від 21.07.2025, договір про надання правової допомоги від 30.06.2025 та платіжну інструкцію від 30.06.2025 про сплату 10000 грн.
Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас при вирішенні питання щодо обґрунтованості цих витрат суд зважає на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В цьому випадку суд вважає, що визначена вартість наданих послуг правової допомоги в цій справі в загальному розмірі 10000 грн, не є співмірною з обсягом та характером таких послуг. Зокрема, суд враховує те, що ця справа є справою незначної складності, що розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Практика щодо вирішення вказаної категорії справ є сталою. А отже, підготовка позовної заяви не потребує значних зусиль та великого обсягу часу.
За таких обставин суд, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом цієї справи через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, керуючись принципом справедливості та виходячи із фактичного обсягу наданих адвокатом послуг правової допомоги, характером та предметом даного спору, а також часткового задоволення даного позову, дійшов висновку про те, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню до 1000 грн.
Таким чином, за наслідками розгляду справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 1211,20 грн судового збору.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та приписи ч.3 ст.139 КАС України, на користь позивача необхідно присудити 605,60 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 605 (одну тисячу шістсот п'ять) гривень 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідачі:ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя О.О. Михайлов