Справа № 560/9699/25
іменем України
26 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних проваджень - Хмельницького зонального відділу Війскової слулужби правопорядку щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 по день фактичного розрахунку - 09.05.2025 включно.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.03.2019 по день фактичного розрахунку - 09.05.2025 включно в сумі 435 229,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення, а саме індексацію грошового забезпечення у зв'язку з чим позивач двічі був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, фактичний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 09.05.2025 року.
Позивач вважає, що його права порушені і мають бути відновлені шляхом виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також, прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь Позивача певні суми коштів, статей 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відтак, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до ІНФОРМАЦІЯ_1 - відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 по день фактичного розрахунку - 09.05.2025 включно так як позивач звернувся з заявою до зонального відділу щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише у травні 2025 року а не протягом місяця після виключення зі списків особового складу зонального відділу. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 06.06.2016 по 29.03.2019.
09.05.2025 року на виконання рішення суду в адміністративній справі № 560/9793/25 ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахував і виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 в розмірі 67606,00 грн гривень.
У зв'язку з цим позивач звернувся з заявою від 14.05.2025 року до відповідача, в якій просив відповідача про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У відповідь на заяву позивача відповідач листом № 696/11371 від 26.05.2025 року повідомила, що оскільки нарахування та виплату індексації грошового забезпечення здійснено військовою частиною на виконання рішення суду, підстав для задоволення заяви, поданої позивачем, не вбачається.
Вважаючи невиплату відповідачем середнього заробітку протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 ст. 9 Закон №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем в день його звільнення (невиплата у встановленому розмірі індексації грошового забезпечення ).
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, ч.1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
У спірних правовідносинах остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем 09.05.2025, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних останньому сум, є проміжок часу з 30.03.2019 (з дня, наступного за датою звільнення) по 09.05.2025.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі можна умовно поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Так, період з 30.03.2019 до 18.07.2022 регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Натомість, період з 19.07.2022 до 09.05.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Висновок аналогічного змісту викладено Верховним Судом у постановах від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, відповідно до п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача необхідно використовувати календарні дні, а не робочі дні.
З матеріалів справи суд встановив, що середньоденний заробіток позивача відповідно до довідки відповідача складає 369,73 грн.
За період з 30.03.2019 по 18.07.2022 розмір коштів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 446264,11 грн (369,73 грн х 1207 днів), а за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (не більше як за шість місяців) - 68030,32 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в загальній сумі 67606,00 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 514 294,43 грн, що значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
Так, Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Крім цього, слід враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При цьому, суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 514294,43 грн, при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 67606,00 грн, було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.
Отже, при вирішенні цієї справи суд з'ясував, що істотність частки невиплаченої індексації грошового забезпечення (67606,00 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 30.03.2019 року по 18.07.2022 року становить 15,15% (67606,00 : 446264,11 х 100).
При цьому, сума яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 15,15% розраховується наступним чином: 369,73 грн (середньоденний заробіток позивача) х 15,15% х 1207 (днів затримки розрахунку) = 67609,01 грн.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2019 року по 18.07.2022 року та з урахуванням принципу істотності частки становить 67609,01 грн.
За період з 19.07.2022 року 18.01.2023 року, відповідно до вимог чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку, тобто по 18.01.2023 року (184 дні).
Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 68030,32 грн.
Суд вважає за необхідне взяти до уваги правові висновки Верховного суду, які знайшли своє відображення у постанові від 08.10.2025 у справі 489/6074/23, а саме шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача в загальній сумі за 2 періоди має становити 135639,33 грн (67609,01 грн + 68030,32 грн).
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2019 по 09.05.2025.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток 135639,33 грн за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )
Головуючий суддя В.К. Блонський