Справа № 560/9769/25
іменем України
25 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", в якому просить визнати протиправними дії адміністрації Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» які пов'язані з відмовою у наданні телефонної розмови 06 грудня 2024 року за заявою засудженого ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно його заяви про надання телефонної розмови 06 грудня 2024 року після його прибуття з лікувального закладу до установи відбування покарання, позивачу було безпідставно відмовлено у наданні телефонної розмови. Позивачу та його представнику не відомі фактичні обставини, які б послужили підставою для прийняття такого рішення. Таким чином, вважає, що відмова у наданні телефонної розмови була вчинена всупереч вимог чинного законодавства.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що 06 грудня 2024 року до адміністрації державної установи засуджений ОСОБА_1 із заявою про надання йому телефонної розмови не звертався. Окрім іншого, думка позивача, що перша телефонна розмова надається засудженому відразу після прибуття його до установи виконання покарань, в його випадку після прибуття з лікувального закладу, не заслуговує на увагу, оскільки, перша телефонна розмова надається новоприбулому засудженому, який прибуває на відбування покарання до установи виконання покарань. В інших випадках надання засудженим телефонних розмов відбувається згідно з порядком, встановленим кримінально-виконавчим законодавством. Зауважує, що Порядок та умови відбування засудженим ОСОБА_1 кримінального покарання у вигляді довічного позбавлення волі в державній установі «Замкова виправна колонія (№58) відповідають вимогам чинного-законодавства. Жодних протиправних дій по відношенню до засудженого ОСОБА_1 в державній установі не допускається. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 відбуває покарання в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)".
За позицією позивача за його заявою про надання телефонної розмови 06 грудня 2024 року йому було безпідставно відмовлено.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).
Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Перелік прав та обов'язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною 1 якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі й здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Частиною 5 указаної статті передбачено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.
Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.
Водночас частиною 8 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
На реалізацію положень статей 107 та 110 Кримінально-виконавчого кодексу України наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі Правила №2823/5), згідно з пунктом 2 розділу 2 яких засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XІV цих Правил.
Так, розділом XІV Правил №2823/5 деталізовано особливості реалізації прав засуджених на телефонні розмови. Зокрема, пунктом 2 розділу XІV Правил №2823/5 передбачено, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.
Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.
Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.
Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого.
Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
Системний аналіз приписів частини 5 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 2 розділу XІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5, свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час; однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативним актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин.
Зі змісту позову вбачається, що, на думку позивача, відповідач не належно забезпечив його право на здійснення телефонного дзвінка 06.12.2024 року.
Втім, такі твердження не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Позивач не надав до суду як доказів звернення до відповідача із заявою, так і доказів відмови останнього у здійсненні позивачем телефонного дзвінка 06.12.2024.
За таких обставин суд не встановив порушень з боку відповідача щодо забезпечення права позивача на здійснення телефонних розмов, зокрема, 06.12.2024.
Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідач довів правомірність оскаржуваних дій. А тому, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1
Відповідач:Державна установа "Замкова виправна колонія (№58)" (вул. Патріотів, 2,м. Ізяслав,Хмельницька обл., Шепетівський р-н,30300 , код ЄДРПОУ - 08564771)
Головуючий суддя В.К. Блонський