Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
26 листопада 2025 року № 520/27284/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_2 що невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом житла за час з 24.03.2022 по 07.11.2023 незаконною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом житла за час з 24.03.2022 по 07.11.2023 у сумі в розрахунку одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3028,00грн.) в загальній сумі 62 074,00 грн.;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , завдану йому моральну шкоду в розмірі 62 074,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність військової частини НОМЕР_2 полягає у невиплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житла за період проходження військової служби за час з 24.03.2022 по 07.11.2023 є неправомірною.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Представником відповідача зазначено, що військові частини НОМЕР_4 , НОМЕР_5 станом на час проходження служби позивачем ОСОБА_1 були окремими батальйонами з відокремленими від військової частини НОМЕР_2 службами персоналу та діловодства. Всі рапорти військовослужбовців, які проходили службу у вказаних частинах направлялись безпосередньо на розгляд командиру тієї військової частини для прийняття рішення. Військова частина НОМЕР_2 лише здійснювала виплату коштів згідно з наказами військових частин, які знаходились на фінансовому забезпеченні. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2025 вбачається, що від військовослужбовця ОСОБА_1 рапорт про виплату компенсації за піднайом (найом) житла до військової частини НОМЕР_5 не надходив. Позивач до позовної заяви не надав жодних доказів на підтвердження подання ним рапорту на ім'я командирів військових частини НОМЕР_4 , НОМЕР_5 про компенсацію витрат на піднайом (найом) житла, разом з копіями відповідних документів; не надав копії договорів найму житла та платіжні документи, що підтверджують фактичні витрати на його оренду, таким чином позивачем не був виконаний передбачений законодавством алгоритм дій, необхідний для оформлення компенсації за піднайом (найом) житла, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 20.10.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Ухвалою суду від 18.11.2025 року клопотання представника відповідача про витребування доказів залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 24.11.2025 року клопотання представника відповідача про постановлення окремої ухвали залишено без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.03.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у різних військових частинах органах військового управління та інших підрозділах Збройних Сил України на посадах осіб офіцерського складу.
З 24.03.2022 по 07.11.2023 позивач проходив військову службу у складі підрозділів - окремих батальйонів - в/ч НОМЕР_2 (в/ч НОМЕР_4 і НОМЕР_5 ).
Позивач у позові вказав, що військова частина НОМЕР_2 не виплатила грошову компенсацію за піднайом (найом) житла за період проходження військової служби з 24.03.2022 по 07.11.2023.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України № 2011-XII від 20.12.1991 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII), Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі Порядок № 1081), постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450 “Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень», якою затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Порядок № 450).
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. У разі відсутності можливості розміщення зазначених військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини та сімейних гуртожитках військова частина зобов'язана орендувати для військовослужбовців та членів їх сімей жиле приміщення або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
За приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.
У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови у зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.
Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднаймання (наймання) житлового приміщення у встановленому порядку.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450 Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства (тут і далі у редакції станом на час виникнення правовідносин, далі Порядок № 450) за піднайом (найом) ними жилих приміщень.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 450 ( в редакції станом на час виникнення спірних відносин), грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини; курсантам - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 450, для отримання грошової компенсації військовослужбовець разом з рапортом подає такі документи:
1) копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України військовослужбовця та членів його сім'ї;
2) копії документів, що засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та членів його сім'ї;
3) інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить військовослужбовцю та членам його сім'ї;
4) копії довідок про реєстрацію місця проживання (перебування), видані органом реєстрації, на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який проживає разом з ним (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім'ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу);
5) копії свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (про шлюб, розірвання шлюбу, про народження тощо), інших документів, що підтверджують родинні стосунки;
6) належним чином завірену копію довідки про забезпечення житлом з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби, МОН, ДКА, Управління державної охорони (крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження).
Положеннями пункту 6 Порядку № 450 передбачено вичерпний перелік випадків, за яких грошова компенсація не виплачується у разі:
наявності у військовослужбовця або членів його сім'ї житлового приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, або забезпечення службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання (грошовою компенсацією за належне йому для отримання житлове приміщення), або проживання військовослужбовця у спеціально пристосованій казармі чи гуртожитку, в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження. Перелік таких населених пунктів визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДКА та Управлінням державної охорони;
нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження;
штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п'яти років з моменту вчинення таких дій.
Пункт 7 Порядку № 450 містить перелік випадків, за яким виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем:
- отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення;
- виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв'язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки);
- вибуття військовослужбовця в закордонне відрядження разом із сім'єю;
- встановлення факту подання військовослужбовцем недостовірної інформації, яка стала підставою для виплати грошової компенсації.
З аналізу положень Порядку № 450 вбачається, що право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житла виникає у військовослужбовця за наявності таких умов:
1) незабезпечення житловим приміщенням за місцем проходження служби;
2) не отримання за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення;
3) перебування на квартирному обліку;
4) якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло;
5) за умови подання відповідно рапорту військовослужбовця із документами перелік яких визначений пунктом 5 Порядку № 450.
Однак, всупереч вимог Порядку №450, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 з рапортом та копіями відповідних документів про виплату грошової компенсації за піднайом житла до відповідача.
При цьому, відповідач зазначає, що позивач з відповідним рапортом та пакетом документів до нього не звертався, як і не звертався до в/ч НОМЕР_5 .
Оскільки доказів звернення позивача з відповідним рапортом до суду не надано, отже у відповідача не виник обов'язок вирішувати питання щодо виплати позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень, що в свою чергу виключає протиправну бездіяльність відповідача.
З урахуванням наведеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не набув обов'язку проведення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень.
Суд враховує, що у розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст. 74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч. 1 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними доказами існування порушення його прав.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою, отже не підлягає задоволенню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»); надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; у достатньому поза розумним сумнівом обсязі виклав власні мотиви тлумачення змісту належних норм права, оцінки обставин справи та аргументів сторін.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рубан В.В.