Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
26 листопада 2025 року № 520/8450/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Наказ від 29.03.2025 року за №259 командира Військової частини НОМЕР_1 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, «сувора догана» відносно головного спеціаліста служби військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати Наказ від 02.04.2025 року за №268 командира Військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 в особі командира 1 (одну) грн., 00 коп. моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що його було протиправно притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у вигляді суворої догани без належного встановлення обставин невиконання наказу командира військової частини та без проведення службового розслідування щодо події.
Ухвалою суду від 16.04.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Від представника Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, з підстав їх необґрунтованості. Відповідач зазначає у відзиві, що позивачем порушено норми службової дисципліни та не виконано наказ командира у період воєнного стану, що стало підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани.
Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
До військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_2 (вх. № 222/28/7/1237/вн від 27.03.2025), в якому повідомлялося про неприбуття військовослужбовця ОСОБА_1 на службову нараду, призначену на 26 березня 2025 року.
У зв'язку з порушенням службової дисципліни наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2025 №259 полковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення «Сувора догана».
Позивач не погоджуючись з накладенням дисциплінарного стягнення звернувся до суду з позовом.
Суд розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог виходив з такого.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 1 статі 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 6 Закону № 2232-ХІІ визначено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Позивач, як вбачається з матеріалів справи, проходить військову службу за контрактом офіцерського складу у військовому званні полковника.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу).
В силу вимог статті 16 Статуту внутрішньої служби, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг (далі - Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу).
Відповідно до статей 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Згідно з частинами 1-3 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Відповідно до положень статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно (стаття 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Як вбачається з рапорту заступника начальника п'ятої служби військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2025 (вх. № 222/28/7/1237/вн від 27.03.2025) полковник ОСОБА_1 25.03.2025 був сповіщений про призначену командиром військової частини нараду.
З пояснень командира військової частини від 07.08.2025 №22/28/7/641ДСК, судом встановлено, що командир військової частини НОМЕР_1 надав вказівку заступнику начальника служби повідомити у службовому чаті про необхідність прибути на нараду. Зі змісту пояснень також надані розшифрування позивних військовослужбовців, які перебували у робочому чаті.
За долученими до пояснень командира військової частини скріншотами з додатку «SIGNAL» (документи з грифом ДСК), 25.03.2025 об 20-42 год розміщене повідомлення адресоване командирам підрозділів про необхідність прибути о 9-20 год на нараду за вказаним місцем, та викладене прохання поставити «+» на підтвердження ознайомлення.
Як вбачається з пояснень наданих начальником третьої секції військової частини ОСОБА_3 18.04.2025 проведено службову перевірку №222/28/7/1610/вн, в межах якої відібрано пояснення, зокрема, від ОСОБА_2 , в яких останнім зазначено, що ним через додаток «SIGNAL» повідомлено про заплановану нараду. Шаповалов на нараду 26.03.2025 не прибув про причини неявки не повідомив.
В силу вимог частин 1-2 статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтею 87 цього ж Статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
Так, наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок № 608). Цей Порядок визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України (пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).
При цьому суд звертає увагу, що Розділ ІІ Порядку №608 визначає, випадки коли службове розслідування призначається, а коли може призначатися, та у яких випадках не передбачено призначення службового розслідування.
Зокрема, службове розслідування може призначатися, відповідно до положень пункту 1 Розділу ІІ Порядку №608, невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
Також, службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Оскільки підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача зазначене відповідачем саме невиконання наказу позивачем, то питання щодо призначення чи не призначення службового розслідування вирішується командиром (начальником) на власний розсуд за доцільністю виходячи з обставин справи.
Суд зазначає, що приписами статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» та Порядку № 608 прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення «може» передувати службове розслідування. Тобто з наведеної норми вбачається, що проведення службового розслідування не є обов'язковою підставою для накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та є правом, а не обов'язком командира.
Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі №822/2446/17.
Як вбачається зі змісту відзиву, відповідач не призначав та не проводив службового розслідування, оскільки характер правопорушення, на його думку, не потребував додаткового дослідження та оцінки.
Суд зазначає, що за даних обставин, відсутність проведеного службового розслідування не є порушенням процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Щодо проведеної службової перевірки, то як вбачається з наданих відповідачем пояснень та заперечень, вона була призначена у зв'язку з відкриттям проваджень у адміністративних судах за позовними заявами військовослужбовців, які були притягнуті до дисциплінарної відповідальності за наслідком неприбуття на нараду. Посадовими особами відповідача зазначалось, що призначення та проведення службової перевірки обумовлені необхідністю консолідації та документування обставин дисциплінарного порушення для долучення необхідних доказів до суду.
Також суд звертає увагу, що наказ командира (керівника) - основний розпорядчий документ командира (керівника) військової частини (установи), виданий на правах єдиноначальності. Наказ містить норми, обов'язкові для виконання підлеглими (пункт 2.1.6 розділ 2 Інструкції з діловодства затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України №40 від 31.01.2024).
Відповідно до пункту 35-36 Статуту Збройних Сил України, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Суд зазначає, що з наданих відповідачем скріншотів неможливим є встановлення особи, що повідомила про проведення наради. Також дані скріншоти не містять підтвердження того, що позивач отримав та ознайомився з повідомленням про проведення службової наради.
За змістом ст.ст.72-74 КАС України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або ж відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд звертає увагу, що письмові пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про повідомлення особовому складу через месенджер вимог наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про призначення наради на 26.03.2025, не підтверджують факту доведення до відома позивача вимог даного наказу.
Тобто, за відсутності достовірних доказів про отримання безпосередньо ОСОБА_1 повідомлення про наказ саме від командира військової частини, Відповідач не мав об'єктивних підстав стверджувати, що 26.03.2025 позивач не виконав наказ командира та не прибув на нараду без поважних причин.
Суд зазначає, що правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності має виходити з того, чи прийнято це рішення об'єктивно та в межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи наявний склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законодавством підстави для застосування дисциплінарного стягнення і чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням, а також чи настали якійсь негативні наслідки в результаті цього діяння.
Як вже зазначалось судом вище, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
При цьому для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб був сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 19.02.2020 року у справі № 813/1021/17.
Отже, дисциплінарна відповідальність військовослужбовця є наслідком порушення військової дисципліни, разом з тим, оскільки, як встановлено судом вище, відповідачем не доведено обставин невиконання наказу командира, у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності та накладення на нього відповідного стягнення.
Окрім того, суд зазначає, що при накладенні дисциплінарного стягнення роботодавець має також керуватись принципом співмірності застосування такого стягнення.
Відтак, у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 620/39721 Верховний Суд указав, що стосовно правової оцінки правильності й обґрунтованості рішення про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності, то вона повинна фокусуватися, насамперед, на такому:
чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлений Конституцією та законами України;
чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення;
чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;
чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) з учиненим діянням.
Суд зазначає, що повноваження керівника щодо обрання одного з видів дисциплінарного стягнення у період дії воєнного стану залишаються дискреційними, але з урахуванням особливостей його застосування, зокрема, з дотриманням порядку зростання.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.11.2025 у справі №120/6919/24.
Суд зазначає, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службової дисципліни грубим, слід виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не обґрунтовано застосування саме такого виду стягнення до позивача як сувора догана.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що застосування дисциплінарного стягнення у формі суворої догани, за обставину відсутності участі позивача у призначеній на 26.03.2025 нараді не може відповідати принципу співмірності.
На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку, що наказ від 29.03.2025 року за №259 командира Військової частини НОМЕР_1 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі № 520/8448/25.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 02.04.2025 року за №268 командира Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає таке.
Як вбачається з відзиву та заперечень відповідача вищезазначений наказ не приймався та не реєструвався військовою частиною.
Також, з матеріалів справи та позовної заяви неможливим є також встановлення змісту вищезазначеного наказу та відсутні обґрунтування щодо порушених таким наказом прав позивача.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, обов'язок відповідача щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення не звільняє позивача від доказування підстав позову, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнути з Військової частини НОМЕР_1 в особі командира 1 (одну) грн., 00 коп. моральної шкоди, суд зазначає таке.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 17.03.2020р. по справі № 815/5826/16: 1) згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору; 2) під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі; 3) п.5 цієї постанови визначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, з'ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З'ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору; 4) аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 року у справі №826/23650/15.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не зазначено обставин та не долучено доказів на підтвердження факту заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, відтак дана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Наказ від 29.03.2025 року за №259 командира Військової частини НОМЕР_1 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, «сувора догана» відносно головного спеціаліста служби військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.