про повернення позовної заяви
Справа № 500/6213/25
25 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Дерех Н.В., , перевіривши виконання вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
28 жовтня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна, до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від 03.11.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду, з обґрунтуванням та доказами поважності інших причин його пропуску.
До суду надійшла заява від представника позивача про усунення недоліків позову, у якій обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, представник позивача зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з 19.07.2022 по 20.05.2023 діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім цього зазначає, що позивачем не було одержано ним письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2024 року, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022, 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у %, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2024року. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Розглядаючи питання дотримання строків звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.
Строки звернення до суду визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України).
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізналася та повинна була дізнатись.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому поняття "повинна була дізнатись" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові в справі №380/2355/20 від 28.05.2021.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС України).
Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Як вже зазначалось судом, Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закон № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Стаття 233 КЗпП України (в редакції, чинній на дату подання позовної заяви до суду) врегульовує питання строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів таким чином.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 18.11.2024, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, виникли уже за нової редакції положень ст.233 КЗпП України, а отже в даному випадку підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, який в силу п.1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України, слід обраховувати з 01.07.2023, а тому вказаний строк закінчився 02.10.2023 (01.10.2023 припав на вихідний день).
Як слідує з військового квитка позивача, ОСОБА_2 18.11.2024 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Із запитом до відповідача про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач (представник позивача) звернувся у вересні 2025 року, а з позовом до суду 24.10.2025, що свідчить про недотримання ним встановленого тримісячного строку на звернення до суду.
Представником позивача в заяві про поновлення строку окрім судової практики, не вказано жодних обставин, що перешкоджали безпосередньо позивачу своєчасно звернутись до суду в межах строку, встановленого законом.
Жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у заяві не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення представник зазначає, що оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин КЗпП України не передбачав обмежень будь-яким строком звернення до суду з вказаним позовом.
Суд звертає увагу, що згідно позиції Верховного Суду висловлену у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 не обмежуються будь-яким строком, а у період з 19.07.2022 підлягає застосуванню тримісячний строк. Вказане спростовує попередні твердження представника.
Щодо покликань представника позивача на не повідомлення відповідачем про нараховані та виплачені позивачу суми при звільненні, суд зазначає, що розрахунок з позивачем проведено відповідачем ще на момент звільнення, а тому, у разі незгоди з таким розрахунком чи з виплаченими сумами (в тому числі не повідомленням про суми, нараховані та виплачені працівникові) позивач вправі був звернутись до відповідача чи до суду з метою захисту таких прав.
Суд звертає увагу, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Доказів існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не надано.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Також суд зауважує, що отримання позивачем листа відповідача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на нарахування грошового забезпечення в належному розмірі і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Вказане зумовлює повернення позивачу позовної заяви та доданих до неї документів згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Оскільки суддя Дерех Н.В. перебувала у відпустці з 17.11.2025 по 21.11.2025, питання про повернення позовної заяви та доданих до неї документів вирішується 25.11.2025.
Керуючись пунктом 1 частини четвертої статті 169, статтями 241, 248 КАС України, суд,
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду та визнати неповажними інші причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Позовну заяву і додані до неї документи ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 25 листопада 2025 року.
Суддя Дерех Н.В.