Справа № 420/15234/25
26 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 117158 від 29 квітня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною, так як позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому не може нести відповідальність, передбачену ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Більш того, він не є суб'єктом господарювання та його не може бути притягнуто до адміністративно-господарської відповідальності.
Ухвалою від 26.05.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
До суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви, зазначивши, що постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 117158 від 29 квітня 2025 року прийнято відповідно до норм чинного законодавства та за наявності порушення з боку позивача. Посилання позивача на те, що на момент вчинення правопорушення позивач не був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності не звільняє його від відповідальності, оскільки автомобільним перевізником може бути і фізична особа. Також відповідач послався на те, що передавши транспортний засіб у користування іншій особі, позивач як власник повинен бути готовим вчинити активні дії - перевіряти надходження поштових відправлень, з'являтись на розгляд справи, вчинити дії щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону, внесення відомостей щодо належного користувача.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 2051857 від 26.11.2025), ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 09.03.2016 (номер запису в Реєстрі 25430000000038996) з наступними КВЕД: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний), 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 17.22 Виробництво паперових виробів господарсько-побутового та санітарно-гігієнічного призначення, 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас, 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, 52.10 Складське господарство, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Надалі, 16.06.2023 року підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 було припинено за його власним рішенням, номер запису в Реєстрі 2005430060007038996.
29.03.2025 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 20.03.2025 № 000012 на автомобільній дорозі М-05 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 № 422, було зупинено транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ , державний номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 .
Під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення, передбачене абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт»: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажів за відсутності товарно-транспортної накладної на вантаж.
Водій транспортного засобу з актом ознайомився та поставив підпис, жодних заперечень чи пояснень не надав.
Зазначене порушення зафіксоване в Акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 29.03.2025 № 093233.
На підставі Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 29.03.2025 № 093233 в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області 29.04.2025 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 117158, якою застосовано до ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.
Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та оскаржив її до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2011 року №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів;
пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту, перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів, замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила № 363).
Відповідно до глави 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Таким чином, положеннями чинного законодавства визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товарно-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний та основний документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені Законом № 2344 та Правилами № 363.
Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності, установленої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344.
Виключенням з цього правила є лише випадки, якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.
За змістом частини першої статті 238, частини першої статті 239 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.
Відповідно до частин першої, другої статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Отже, за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання та у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 55 ГК України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до частини першої статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Водночас більш ширше поняття автомобільного перевізника наведено у статті 29 Закону № 2344-ІІІ, згідно з приписами якої автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Таким чином, суб'єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону №2344-ІІІ, може бути лише суб'єкт господарювання, зокрема, фізична особа-підприємець.
Такий висновок суду підтверджується також Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08 листопада 2006 року, пунктами 20 - 29 якого та додатком 5 до нього передбачено, що адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до фізичної особи - суб'єкта господарювання.
Як зазначено судом вище, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт господарювання 09.03.2016, але в подальшому - 16.06.2023 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
На час складання акту перевірки від 29.03.2025 року так на момент прийняття оскаржуваної постанови від 29.04.2025 року позивач не був суб'єктом господарювання, що підтверджується відомостями з Реєстру та не оспорюється відповідачем.
Щодо тверджень представника відповідача про те, що автомобільним перевізником може бути не лише суб'єкт господарювання, але і фізична особа, і оскільки позивачем здійснювались вантажні перевезення, то він повинен нести відповідальність за порушення вимог Закону №2344-ІІІ, суд зазначає наступне.
У даному випадку суд встановив, що позивач, хоч і є власником транспортного засобу, проте не є суб'єктом господарювання в розумінні Закону №2344-ІІІ, передав на законних підставах свій транспортний засіб ОСОБА_2 для власних потреб останнього, і саме ОСОБА_2 на час перевірки керував транспортним засобом та здійснював перевезення. Отже, стверджувати, що саме позивач 29.03.2025 року на момент перевірки був автомобільним перевізником, підстави відсутні.
Щодо доводів позивача, що він не є перевізником, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно ч.1 ст.33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Згідно з приписами п. 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Отже, власник транспортного засобу може безперешкодно, дотримуючись вимог пункту 2.2 Правил дорожнього руху, передати транспортний засіб у користування іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Стаття 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачає право власника автомобіля, або водія довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування.
При цьому, факт передачі такого транспортного засобу в користування може бути підтверджено наявністю відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не вимагає від особи оформляти будь-які додаткові документи.
Позивач зазначає, що 29 березня 2025 року, керуючись абзацом 2 пункту 2.2 ПДР він передав транспортний засіб у користування ОСОБА_2 .
При складанні акту перевірки від 29.03.2025 року посадовими особами відповідача не встановлювалося чи ОСОБА_2 здійснює перевезення для себе чи працює як найманий працівник ОСОБА_1 .
Згідно із частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 117158 від 29 квітня 2025 року не відповідає вимогам законодавства та прийнята протиправно, оскільки позивач не є суб'єктом господарювання та не є перевізником у спірних правовідносинах, а тому не може нести відповідальність, передбачену статтею 60 Закону №2344-ІІІ.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обгрунтованим та підлягає задоволенню, а постанова відповідача - визнанню протиправною та скасуванню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Беручи до уваги, що Відділ державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, хоча і не має статусу юридичної особи, за визначенням у пунктах 7, 9 ч.1 ст.4 КАС України є суб'єктом владних повноважень та може бути відповідачем у справі.
Тому понесені позивачем судові витрати, враховуючи відсутність статусу юридичної особи у відповідача, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті, у розмірі сплаченого позивачем судового збору 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: площа Бориса Дерев'янка, 1, каб. 203, м. Одеса, 65008) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 117158 від 29 квітня 2025 року.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: вул.Антоновича, буд.51, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів